28. Основні жанри віршованої творчості кXvi – почXvii ст.

Спроби силабічного віршування на Україні виникли ще в XVI ст. Найстарішим їх зразком є вірші в Острозькій біблії 1581 р., написані Герасимом Смотрицьким і Хронологія Андрія Римші — дванадцять двовіршів, що в короткій формі подають відомості про найважливіші події, які сталися в тому чи іншому місяці. Мова цих двовіршів «західноруська», близька до мови ділових паперів; вірш дванадцяти- і тринадцятискпадовий, з цезурою після сьомого складу, набуває характеру розмірної мови, якщо читати його з наголосами на передостанньому складі кожного слова.У міру розвитку друкарської й шкільної справи число віршових творів зростав. Від першої половини XVII ст. до нас дійшло вже чимало пам’яток віршової літератури, які можна поділити на три групи: 1) вірші панегіричні; 2) вірші історичні; 3) вірші дидактичні, що наближаються до пізнішої «лірики почуття».Зразок першої групи — Візерунок цнот (Образ чеснот) на честь Єлісея Плетенецького, архімандрита Києво-Печерської лаври (1599—1624) і засновника КиєвоПечерської друкарні. Панегірик складається з ряду окремих віршів, що прославляють за традицією тих часів: 1) герб «панів Плетенецьких»; 2) походження вихвалюваної особи; 3) її стійкість у вірі; 4) її працьовитість і відданість православній релігії; 5) її піклування про заснування монастирів і церков; 6) її властивості як начальника; 7) справу заснування друкарні. Закінчується панегірик промовою й «колядою».Два інші панегірики присвячені Петру Могилі, що в 1631 р. перетворив школу Київського богоявленського братства в колегіум, пізніше — Києво-Могилянську колегію, яка через недовгий час стала центром шкільної освіти на всій Україні. Новий характер освіти визначив і новий стиль панегіричної поезії, прищепивши їй, наприклад, звичайну в латино-польських панегіриках мішанину язичеської міфології з християнською, схильність до персоніфікацій, до фігурної складної побудови та ін.Зразком історичних віршів першої половини XVII ст. може бути Острозький лямент (плач) 1636 р. Не вміючи ще усвідомити політичного значення того, що сталося, автор від імені потерпілого населення висловлює сумні почуття з приводу подій у віршах.Найстарішим зразком віршів лірично-дидактичного характеру є збірник Кирила Транквіліона Ставровецького — Перло многоцінное..Наведені зразки свідчать про те, що форма віршової поезії в першій половині XVII ст. остаточно ще не встановилася. Так само не встановилася остаточно й теорія.

29 Поетика Климентія Зинов*їва

Жив у другій половині ХVІІ – на початку ХVІІІ століть поет Климентій Зінов’їв. Він описав усі ремесла, котрі тільки існували на Україні. З великою любов’ю і пієтетом Зінов’їв ставився до козаків і присвятив їм вірш «про довбишів, що в бубни бубнять, і про тринбачів, що в труби трублять і в сурми сурмлять. Отож, кожен із них справно знає своє діло: довбиш ігри військові гарно відправляє, тринбач в тринби витрубляє. Їхні ігри слухачів часом звесяляють, превелику іноді жалість викликають. Довбиш раду теж, бува, вибубнить народу і так само підніма військо до походу. Бубнять звечора в Січі – війську на похвалу, і уранці, коли там Богу творять славу.Учні музичної школи, коли наставали релігійні свята, колядували й щедрували. Це, можна сказати, був їхній привілей: адже вони трішки підживлялися тоді. На Січі жінок не було, а одружені козаки та селяни, піддані Війська Запорозького, жили по паланках та зимівниках у селах. Отам і колядували, віншували перед куренями, яких було 38.Коли втікачі прибували на Запорозьку Січ, то «забувалися» їхні імена, щоби поміщик не розшукав і не повернув назад. Прибулим придумували всілякі прізвиська. Збереглися курінні списки, архіви Коша Запорозької Січі: скільки гумору й дотепності виявляли козаки, вони створювали своєрідні літературні шедеври, в яких часто відбивалась професія. Багато імен походило від назви музичних інструментів: зустрічаються Тримбачі, Трубачі, Скрипки тощо.Пригадаймо також, що на народних картинках знаменитий козак-характерник Мамай завжди зображався з конем та кобзою чи бандурою або ж торбаном. Такий образ висів раніше в кожній хаті, Мамая малювали з інструментом. Музика обарвлювала всі вияви, всі грані життя запорожців, супроводжувала від народження до смерті. Здавалося б, нехитрий інструмент кобзарів та бандуристів: трохи овальна дека із резонаторним вікном, три або чотири струни. З ним у заметіль та спеку, в негоду й бурю йшли народні музики разом із запорозькими козаками бити ворога. І струни дзвеніли, і дерево не жолобилося, і похід не втомлював. До речі, фахівці стверджують, що дерево для кобз, бандур підбирали старе, яке б «витримувало» хоча б п’ятнадцять років. Тоді кобза чи бандура грала-вигравала і піднімала настрій козакам.

30Іван Величковський — поет дуже цікавий. Саме поет, а не віршописець. Бо наділила його природа щирою іскрою художнього таланту — здатністю зірко вдивлятися у світ, гостро і парадоксально осмислювати його, відливати свої думки у місткі асоціації, колоритні образи, влучні дотепи. Віртуозно володіючи словом і віршем, він полюбляв експериментувати, шукати і розробляти нові й незвичні літературні форми. Це була типова людина епохи барокко — ренесансна життєрадісність і життєлюбність поєднувалась у ньому з глибокою, щирою релігійністю, а це породжувало внутрішню суперечливість його душевного світу, його індивідуальну душевну драму, хоч і живило потужною енергією його творчість. Цікавий він ще й тим, що не займав високих посад, не мав поважних титулів і, бувши освіченою людиною, лишався все життя рядовим орачем рідної культурної ниви. Належав Іван Величковський до того кола діячів, яке гуртувалося біля таких тодішніх культурно-ідеологічних та церковних проводирів, як Лазар Баранович і Варлаам Ясинський. Його літературна діяльність тісно зливається з літературною діяльністю не тільки цих тодішніх «стовпів» українського церковного, політичного і культурного життя, але й з літературною діяльністю їхніх молодших сучасників, зокрема Дмитра Туптала та Стефана Яворського.      Про особу Івана Величковського, про його життєві віхи, про побутовий грунт його творчості, як і про саму цю творчість, історія української літератури знає ще дуже мало.      З останнього десятиліття поетового життя маємо дві підписані його іменем книжечки віршів. Першу з них — «Зеґар з полузеґарком» — автор датує 1690-м роком, другу — «Млеко» — роком 1691-м.      Вірші «Зеґара з полузеґарком», звичайно, могли бути створені й раніше. Але коли року 1690-го архімандрит Києво-Печерської лаври Варлаам Ясинський обирається митрополитом, Іван Величковський, прагнучи відзначити цю подію, оформляє їх у «книжицю» і офірує її «новоконсекрованному пастыре※. За давньою книжною традицією поет пише у посвяті: «Да не явлюся пред преосвященством Вашим, паном и пастиром моим, тощ, два пекторалики — єдин цЂлый, а другій полузеґаровый — приношу преосвященству Вашему, ясне в богу преосвященный архієрею. В правдЂ, не зе злота, a нЂ з сребра, але з подлого ума моєго, нЂбы з твердого желЂза, составленныє».          Із присвяти «Млека» тому ж Варлаамові Ясинському видно, що Іван Величковський свої «труди поетицкіє», зібрані у цій «книжеці», складав ще замолоду і наважився подати їх «до розсудку» митрополита, побоюючись, «аби и тая прошлих лЂт моих праця в тЂни забвенія не заставала...». Отже, видимо, якась його праця вже «зоставала в тЂни забвенія». На жаль, присвята збереглася не повністю: бракує її початку. З наявного уривку її можна лише здогадуватися, що Іван Величковський мав на увазі тут і інші свої творчі доробки. ».

31Данило Братковський У своїх поетичних творах Д. Братковський поєднав бароковий гуманістичний стиль і сатиричне осмислення реальності. В його творчості виразно звучать ідеї громадянського і демократичного суспільства. В 1697 р. у Кракові він видає збірку поезій (польською мовою з використанням українських лексичних елементів) під назвою «Світ, по частинах переглянутий». Це гостра сатира, що викриває принижене становище бідних православних українців у Речі Посполитій, де на той час існували чіткі станові та релігійні обмеження. Поет і мислитель веде мову про те, що католики і православні, багаті й бідні — суть рівні суб’єкти суспільної діяльності країни.Задовго до І. Котляревського Д. Братковський зосередив увагу на багатстві мови, звичаях, культурі народу, плекав надію на справдження його найкращих сподівань.Прагнучи до об’єднання всіх українських сил у боротьбі проти поневолювачів, Данило Братковський у 1700 р. відвідав гетьмана Івана Мазепу, брав участь у повстанні під проводом Семена Палія.Схоплений польськими вояками на Фастівщині з відозвами та листами, Д. Братковський був перевезений до Луцька, де зазнав мученицької страти.Життя Данила Братковського — взірець служіння рідному народу, приклад підпорядкування власних інтересів потребам України: свободи, розквіту та гідного становища у світі. Постать Д. Братковського надихнула відомого українського драматурга Михайла Старицького на створення драми «Остання ніч».