17.Франко про Вишенського

І. Франко в своїй праці «Іван Вишенський і його твори» так висловився про «Послання до єпископів»: «Ніколи ще до того часу сильні миру сього, світські чи духовні, не чули від простого южноруса таких гордих, рішучих і потрясаюче сильних слів. Віє з них, хоч несвідомо для самого автора, той свіжий, новочасний дух емансипації і особистості людської з пут всемогучої традиції [...]. І тут треба було чималої відваги моральної, щоб кинути могучим ієрархам і цілій пануючій системі польській прямо в очі таким огненним посланієм». Отже, із творів І. Вишенського чітко видно, що він наголошував на неможливості примирення православ'я і католицизму, необхідності повернення до візантійських традицій; проповідував, що шлях до Бога лежить тільки через духовне очищення, спокутування гріха, дотримання Божих заповідей, засуджував розбещеність світської та духовної влади, захищав «голяка-странника» перед церковними та світськими володарями; наголошував на рівності людей перед Богом.У будь-якому разі, Іван Вишенський радикально виступив проти Берестейської унії... Він написав прекрасний полемічний твір «Послання до єпископів», у якому висловив свої міркування щодо тих єпископів, які брали участь в укладанні унії. Важливо, що полеміст засуджує єпископів не тільки за ці дії, але й за сам спосіб їхнього життя, за їхнє моральне змізерніння, лицемірство та пиху. Тож залишимо питання позитивного чи негативного впливу Берестейської унії на становище України, бо навряд чи можна його розв'язки і в межах історичного трактату, не кажучи вже про шкільний твір, і звернемося до тих міркувань Івана Вишенського, які не викликають жодних сумнівів, бо стосуються суто людського, морально-етичного боку життя.Так, Іван Вишенський засуджує єпископство за духовну зраду людей, ідеалів християнства. Він зображує несправедливу, проте, на жаль, реальну антитезу: єпископство, верхівка, і селяни, прості люди. Іван Вишенський не може без болю і обурення говорити про становище звичайних людей, які майже голодують, намагаючись дотягнути до наступного врожаю, тоді як панство розкошує. Хіба забули єпископи, які мали б бути проводирями звичайних людей, носіями моральних цінностей релігії, що Ісус заповідав допомагати вбогим та бідним, ділити з ними свої статки, тим більше, що матеріально тогочасне єпископство, за словами Івана Вишенського, не потерпало? На жаль, вони мали «нестатки» духовні: полеміст із болем наголошує, що люди, які виконують таку важливу роль у суспільстві, нехтують основними засадами чесного життя. Єпископи зневажливо ставляться до людей, до «мужиків», не розуміючи, що коли вже й порівнювати людей, то тільки за їхніми душевними чеснотами, за чистотою серця, за благородством, щирістю та добротою. Тогочасне єпископство мало, чого повчитися у звичайних селян, які навіть в біді та нестатках залишалися людьми в найвищому розумінні цього прекрасного і благородного слова!

18.Чернігівський культурний центр у другій половині 17 ст,і творчість Лазаря Барановича. Лютня Апполона

Перші ж паростки культурного відродження з'явилися із настанням 17 століття. Зокрема, архімандрит Єлецького монастиря Кирило Ставровецький збудував у 1646 році в Чернігові першу друкарню. Народився в 1616 році в Україні.Навчався у школі Київського Братського Богоявленського монастиря. Остаточну освіту отримав у польських колегіях у Вільно (тепер Вільнюс, Литва) і Каліші (тепер Польща). Близько 1666 р. призначений місцеблюстителем Київської митрополії.У 1657 році висвячений на Чернігівського і Новгород-сіверського єпископа.8 вересня 1667 р. зведений у сан архієпископа.В 1674 році заклав друкарню при Спасо-Преображенському монастирі у Новгороді-Сіверському, у 1679-му переніс її до Чернігова. В церковних справах проводив політику орієнтації на Московську Патріархію, проте не погодився вийти з-під юрисдикції Константинопольського Патріарха і висвятитися на митрополита у Москві.Архієпископ Лазар піклувався про відбудову зруйнованих храмів і монастирів і про влаштування нових. При ньому були засновано три монастирі: Шуморовський у Мглинському повіті, Андрониківський у Соснинському повіті і Пустинно-Рихлівський у Кролевецькому повіті. Відновлений з руїн і прикрашений кафедральний Новгород-Сіверський Спаський монастир, у якому кафедра Чернігівського архієпископа залишалася до 1672 року. У 1671 році надрукував збірку на тисячу поезій польською мовою «Лютня Аполлонова» (пол. «Lutnia Appollinowa»). У них автор прославляє Бога, апостолів, пророків, янголів, святих. Кілька віршів написано на морально-дидактичні теми, інші — про сонце, місяць, про різні місяці року, про жнива і про погоду, про мороз і вітер, про музику і спів тощо. Більшої виразності автор досягає у патріотичних віршах, де йдеться про боротьбу з турками і татарами.Твори написані за правилами шкільної польської поетики — це здебільшого одинадцятискладові вірші з цезурою посередині, обсягом від двох рядків до кількох сторінок, із парним римуванням, алітераціями тощо. Були тут і так звані фігуральні вірші з означенням хреста, але без ніякого змісту.