- •Запорізький державний медичний університет кафедра охорони здоров’я, соціальної та профілактичної медицини
- •Тема 6. Зміст і організація роботи сімейного лікаря (загальної практики)
- •Іv Контроль базисного (вхідного) рівня знань та вмінь
- •V Зміст теми практичного заняття пмсд та сімейна медицина
- •Підходи до організації сімейної медицини в Україні
- •Організація співпраці сімейних лікарів із парамедичною службою та соціальними працівниками
- •Команда пмсд
- •Первинна медико-санітарна допомога :
- •Медико-соціальна допомога :
- •Визначення та оцінка показників діяльності сімейних лікарів
- •Основна облікова документація закладів, які працюють на засадах сімейної медицини
- •Про амбулаторію (відділення) сімейних лікарів
- •Загальні положення
- •Основні завдання амбулаторії (відділення) сімейних лікарів
- •Структура і штати амбулаторії (відділення) сімейних лікарів.
- •Обладнання амбулаторії сімейних лікарів медичною технікою і апаратурою
- •Обов’язки сімейного лікаря
- •Права сімейного лікаря.
- •Взаємовідносини сімейного лікаря
- •Відповідальність сімейного лікаря
- •Додаток 3
- •1. Загальні положення
- •Обов’язки сімейної медичної сестри
- •Права сімейної медичної сестри
- •4. Взаємовідносини сімейної медсестри
- •5. Відповідальність сімейної медсестри
Підходи до організації сімейної медицини в Україні
ПМСД в Україні була організована за дільнично-територіальним принципом, суть якого полягає в тому, що територія району діяльності поліклініки розподіляється на дільниці з певною чисельністю населення.
Передбачалося, що дільнично-територіальний принцип надання ПМСД дасть змогу забезпечити :
-
наближення медичної допомоги до місця проживання або роботи населення;
-
тривалість і наступність в обслуговуванні пацієнтів;
-
комплексне проведення профілактичних, лікувальних і реабілітаційних заходів, диспансерного нагляду.
Однак прикріплення населення до конкретного лікаря поставило в центр уваги не пацієнта, а лікаря.
Близько 20 років в Україні впроваджується ПМСД на засадах сімейної медицини.
Профілактична допомога
Профілактична робота сімейних лікарів регламентована двома основними документами :»Примірним положенням про ЛЗП/СМ», де визначено основні вимоги , норми та навантаження, права і обов’язки лікаря, та «Кваліфікаційною характеристикою лікаря із спеціальності «ЗЛП/СМ», якою затверджено рівень необхідних знань та навичок, у т.ч. з превентивної медицини.
Заходи профілактичного характеру згруповані в 4 компоненти :
-
організаційно-профілактичний;
-
санітарно-освітній;
-
діагностично - скринінговий;
-
диспансерний.
На профілактичну діяльність сімейний лікар у середньому витрачає 16,5 +/- 1,2%.
Метою профілактичної роботи є забезпечення умов для формування здорового способу життя, зміцнення здоров’я населення, зниження захворюваності, інвалідності та смертності шляхом акцентування роботи лікарів первинної ланки охорони здоров’я, що працюють на засадах ЗЛП/СМ, на виконання основних профілактичних складових своєї діяльності.
Проведення профілактичної роботи умовно можна розподілити на 4 типи:
-
програми імунопрофілактики серед дітей та дорослих;
-
навчальні програми з питань охорони здоров’я (консультування і рекомендації щодо здорового способу життя, навчання пацієнтів, як долати проблеми, пов’язані з погіршенням здоров’я);
-
спостереження за розвитком дитини (педіатричні спостереження та антенатальна допомога);
-
скринінг і виявлення (гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, патології молочної залози та шийки матки), проводячи різні заходи між скринінгом на комунально-суспільному, загально популяційному рівнях і виявлення захворювань у пацієнтів групи ризику.
Діагностично-лікувальна допомога
Проблеми зі здоров’ям, через які звертаються пацієнти до ЛЗП/СМ, широко варіюють як за медичним, так і соціальним змістом. Мистецтво ЛЗП/СМ полягає у тому, щоб зуміти визначитися у випадках і знайти до кожного пацієнта індивідуальний підхід.
Надання діагностично-лікувальної допомоги ЛЗП/СМ здійснюється відповідно до протоколів, які розроблені згідно з Наказом МОЗ України за №507 від 28.12.2002 «Про затвердження нормативів надання медичної допомоги та показників якості медичної допомоги» з надання медичної допомоги дорослому населенню в амбулаторно-поліклінічних закладах.
В наказі наведено перелік показників якості надання медичної допомоги, це : доступність, економічність, ефективність, наступність, науково-технічний рівень медичної допомоги; якості диспансеризації; якості діагностики; якості лікування; якості обстеження; якості профілактики та реабілітації; ступінь задоволення пацієнтів отриманою медичною допомогою.
Паліативна допомога
Згідно з визначенням ВООЗ(2002), паліативна допомога – це підхід, що дає змогу поліпшити якість життя пацієнтів та їхніх родин, які зіткнулися із проблемою смертельного захворювання.
Паліативна допомога є комплексом медичних, соціальних, психологічних і духовних заходів, спрямованих на підвищення якості життя пацієнтів, які мають невиліковну хворобу та обмежений прогноз життя, а також членів їхніх сімей.
Головні завдання – позбавлення болю, усунення або зменшення розладів життєдіяльності та інших важких проявів хвороби, догляд, психологічна, соціальна і духовна допомога пацієнту та його рідним як в умовах спеціалізованого медико-соціального закладу – хоспісу, так і вдома.
За дослідженнями ВООЗ, близько 60% хворих у термінальній стадії потребують паліативної допомоги. В Україні цей показник становить близько 480 тис. пацієнтів щороку. Окрім того, ця проблема торкається рідних пацієнта, а це , як мінімум, ще двох людей на кожного хворого. Таким чином , паліативної допомоги в Україні потребують щороку близько 1,5 млн. осіб.
Паліативна допомога є важливою складовою системи охорони здоров’я та соціального захисту громадян України.
Реабілітаційна допомога
Медична реабілітація – комплекс лікувальних заходів, які надаються пацієнту і спрямовані на відновлення втрачених фізіологічних функцій, на виявлення і активізацію компенсаторних можливостей організму з метою забезпечення його адаптації у виробничому та соціально - побутовому середовищі.
Вона передбачає використання єдиних методичних та організаційних підходів до вирішення таких питань, як встановлення порушень функції органів і систем організму , визначення працездатності та трудового прогнозу, розробка плану відновних заходів та інше.
Сімейний лікар забезпечує ранній початок реабілітаційних заходів безперервність і наступність їх проведення, а також комплексний характер при індивідуальному підході до кожного пацієнта.
Диспансеризація в практиці сімейного лікаря
Необхідною умовою розвитку профілактики залишається створення ефективної системи, що спирається на закони і конституційні гарантії, що забезпечують реалізацію профілактичного напряму системи охорони здоров’я.
В сучасній медицині метод раннього (до появи симптомів) виявлення захворювань або факторів ризику , заснований на використанні спеціальних діагностичних тестів, називають скрінінгом.
Визначеним в роботі сімейного лікаря є метод цільової диспансеризації, який скеровано на раннє виявлення та динамічне спостереження за пацієнтами з соціально значущими хворобами.