Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Zp_10

.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
21.12.2018
Размер:
299.01 Кб
Скачать

- активізація діалогу з стратегічних питань на вищому рівні та контактів на рівні відомств з метою поглиблення довіри та взаєморозуміння;

- поглиблення співробітництва та розширення обмінів у всіх областях і напрямках;

- необхідність вирішення спірних питань, у першу чергу “тайванського”, з урахуванням наявності розбіжностей, на основі взаємної поваги та пошуку загальних шляхів;

- розгляд питання щодо розвитку китайсько-американських відносин у глобальному форматі, розширення контактів між двома країнами у сфері спільного захисту миру у всьому світі та сприяння прогресу цивілізації.

Разом з цим, як вважають аналітики, рівень “відносин конструктивного співробітництва”, який був проголошено Пекіном, значно нижче “відносин конструктивного стратегічного партнерства” часів Б.Клінтона, але більш відповідає сучасному стану двосторонніх взаємин. Відзначається, що Пекіну вдалося досягнути прогресу у відносинах з Вашингтоном, насамперед, домовитися про регулярні консультації щодо проблем тероризму, регіональної безпеки, нерозповсюдження озброєнь, торговельно-економічного співробітництва, прав людини тощо.

У цьому контексті, незважаючи на певне негативне ставлення адміністрації США до деяких аспектів внутрішньої політики Китаю, насамперед, стосовно забезпечення прав національних меншинств, китайському зовнішньополітичному відомству вдалося вирішити питання включення “Ісламського руху Східного Туркестану” до списку терористичних організацій, та під час переговорів з заступником держсекретаря США Р.Армітіджем у серпні ц.р. домовитися щодо спільних дій проти сепаратистів.

Ключовим фактором впливу на американсько-китайські відносини, який може призвести до їх різкого загострення і навіть до військового протистояння, є тайванська проблема. Керівництво США взяло на себе зобов’язання підтримувати розвиток Тайваню в економічному, військово-політичному плані та гарантувати його безпеку. Водночас, дотримання принципу “одного Китаю” стало головною умовою нормалізації американсько-китайських відносин. Спалах двосторонніх консультацій та переговорів, який був викликаний нещодавніми заявами лідера Тайваню Чень Шуйбяня стосовно наявності двох держав по дві сторони Тайванської протоки та необхідності проведення референдуму з визначення майбутнього острову, ще раз підтвердив незмінність позицій сторін та продемонстрував намагання США використовувати питання Тайваню як засіб стримування КНР.

Значна кількість американських політиків вважає, що економічна та військово-політична підтримка Тайваню з боку США дозволяє забезпечити необхідний для американської сторони баланс інтересів у регіоні. Так, після інциденту з американським літаком-розвідником (1 квітня 2001 року) не тільки в цілому погіршилися американсько-китайські відносини, але й було оголошено та затверджено Сенатом США положення у законопроекті про військовий бюджет країни на 2003 рік щодо збільшення продажу Тайваню зброї і техніки, проведення збройними силами США і Тайваню спільної військової підготовки; було також прийнято рішення щодо започаткування процесу консультацій з розгортання національної системи протиракетної оборони і системи протиракетної оборони в АТР. Передбачається, що лише на протязі двох років Тайваню буде продано озброєння та військової техніки на загальну суму 8 млрд. дол. США. Це має стати найбільшою поставкою американською стороною зброї на Тайвань з 1992 року.

Одним з головних питань, яке визначає тональність двосторонніх відносин між КНР і США на сучасному етапі, є проблема створення та розгортання Сполученими Штатами Америки системи національної протиракетної оборони (НПРО). Китай виступає проти намірів США розгорнути системи НПРО та ПРО ТВД, невпинно наголошуючи на тому, що запровадження таких видів зброї не лише підірве існуючий баланс сил на міжнародній арені і надмірно посилить роль США як “світового гегемона”, а й викличе новий виток гонки озброєнь серед ядерних та т.зв. порогових країн світу. На думку військово-політичного керівництва Китаю, американська протиракетна система є першим кроком до створення ПРО в Азіатсько-тихоокеанському регіоні та розрахована на оборону не тільки території США, а також їх союзників, в тому числі й азійських країн, таких як Тайвань, Південна Корея та Японія, що знизить ефективність ядерного щита Китаю та призведе до порушення існуючого балансу сил та виникнення загрози національній безпеці КНР.

Односторонній вихід США з Договору по ПРО від 1972 року та прийняття рішення по створенню та розгортанню НПРО, а також відсутність координації дій між Китаєм і Росієюз питань протистояння намірам США примущує китайське керівництво вжити заходів щодо створенння власної системи протиракетної оборони, насамперед, на тайванському напрямку, збільшувати кількість балістичних ракет середнього та малого радіусу дії, проводити переоснащення Народно-визвольної армії Китаю сучасними зразками зброї та техніки.

Разом з тим, Китай виступає з критикою на адресу позиції і дій США з питань підтримки міжнародної стабільності, прямо вказує на гегемоністський характер зовнішньої політики Сполучених Штатів, намагання втручатися у внутрішні справи інших держав. У свою чергу США особливо критикують КНР у питаннях дотримання прав людини. Однак обидві сторони вкрай зацікавлені в стабільному розвитку економічних зв'язків одна з одною.

У підходах Китаю до відносин зі Сполученими Штатами проглядається визначена подвійність. З одного боку, у КНР не зацікавлені в розширенні впливу США на світову політику і на світові ринки як свого основного конкурента, з іншого, - Китай і Сполучені Штати мають ряд співпадаючих інтересів як у торгово-економічній області, так і в сфері глобальної і регіональної безпеки.

У Китаї розуміють, що відносини зі США визначають у цілому стабільність ситуації в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні і значною мірою обусловлюють привабливість китайського ринку для прямих іноземних інвестицій, а в Сполучених Штатах, - що загострення відносин з Китаєм дозволяє європейським державам і Японії перехопити упущені американською стороною економічні можливості. Крім того, усяке погіршення американо-китайських торгово-економічних відносин впливало і буде впливати на стан економіки Гонконгу і Тайваню, через які проходить великий обсяг транзитної торгівлі як КНР, так і США.

Слід зазначати, що США є другим з провідних зовнішньоекономічних партнерів Китаю. За китайськими статистичними даними, обсяг торгівлі між КНР і США у 2001 році склав 80,4 млрд. дол. США, що на 8,1% більше порівняно з 2000 роком. При цьому експорт Китая до США зріс на 4,2 % і досяг 54,2 млрд. дол. США, а імпорт КНР з США зріс на 17,2 % і склав 26,2 млрд. дол. США. Позитивне сальдо КНР у торгівлі з США у 2001 р. становило 28 млрд. дол. США. Згідно з даними китайської митниці, за вісім місяців 2002 року товарообіг між двома країнами склав 60,2 млрд. доларів США, що на 14,6 % більше, в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. За прогнозами економістів, до кінця 2002 року товарообіг складатиме 92 млрд. дол. США, що буде рекордом у двосторонніх стосунках.

З моменту проведення Китаєм політики реформ і відкритості США почали активну інвестиційну діяльність на ринку КНР. У період з 1979 р. по 2001 р. у Китаї зареєстровано більше 25 тис. підприємств з американським капіталом. Оголошений статутний фонд цих підприємств – понад 72,48 млрд. дол. США (обсяг реально використованних інвестицій на цей час складає 36,92 млрд. доларів США). У впровадженні американські бізнесмени беруть участь у реалізації 35362 проектів у сфері металургії, машинобудування, ядерної енергетики, легкої промисловості та сільського господарства. У свою чергу на території США зареєстровано 656 китайських підприємств, обсяг інвестицій в які склав 690 млн. доларів США.

Проголошений адміністрацією Дж.Буша відразу після приходу до влади курс щодо проведення більш жорсткої політики по відношенню до КНР та розширення підтримки Тайваню негативно вплинули на стан американсько-китайських відносин, погіршенню двосторонніх зв’язків сприяв також інцидент з американським літаком-розвідником. Разом з тим, необхідність об”єднання зусиль світового суспільства перед новими загрозами призвела до поглиблення політичного діалогу між КНР і США, що ще раз було підкреслено під час останньої зустрічі керівників двох країн у ході робочого візиту Голови КНР Цзян Цземіня до США наприкінці жовтня поточного року. Значний поштовх у поліпшенні американсько-китайських стосунків надаватиме розвиток двостороннього торговельно-економічного співробітництва. Очікується, що у майбутньому в китайсько-американських відносинах зберігатиметься тенденція взаємних політичних і економічних поступок.

Торговий оборот між Китаєм і США перевищить 400 мільярдів доларів до кінця цього року.За десять місяців поточного року торговий оборот між Сполученими Штатами і Китаєм виріс на 17 відсотків порівняно з аналогічним періодом минулого року і склав 363 мільярдів доларів, протягом наступного року показники двостороннього товарообігу продовжать рости. У 2012 році країни повинні продовжити процес зміцнення співробітництва з метою відновлення глобальної економіки, передає ИТАР-ТАСС.Китай буде збільшувати імпорт із США.Вашингтон же, на думку КНР, повинен знизити обмеження на експорт високотехнологічної продукції в Піднебесну. США є другим після Євросоюзу найбільшим торговим партнером Китаю.Проте в торгово-економічних відносинах двох країн як і раніше існує цілий ряд проблем.Одін з найгостріших питань - зберігається протягом багатьох років профіцит Китаю.В якості головної причини такого дисбалансу Вашингтон називає навмисно занижений китайською стороною обмінний курс юаня.

3. США і АСЕАН. Китай і АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії) домовилися про принципи поведінки при вирішенні територіальних суперечок у Південно-Китайському морі.Йдеться про відмову від застосування сили та вирішенні протиріч мирними засобами. Держсекретар США Хілларі Клінтон на зустрічі з главою МЗС Китаю Ян Цзечі в рамках форуму АСЕАН вітала досягнуту угоду. Ситуація в Південно-Китайському морі загострилася через знову заявлених претензій ряду держав регіону на спірні архіпелаг Спратлі і Парасельські острова. Раніше Вашингтон дав зрозуміти, що США мають "національні інтереси" у вирішенні ситуації навколо спірних островів і не визнають суверенітету над цими територіями жодної з країн-учасниць конфлікту. Зустріч глав МЗС США і КНР пом'якшила напруженість між Вашингтоном і Пекіном, що виникла після того як 16 липня президент США Барак Обама прийняв у Білому домі Далай-ламу.Пекін вважає лідера буддистів Тибету керівником сепаратистського руху. США 25 авг.підписали Рамкову угоду про торгівлю та інвестиції (Trade and Investment Framework Agreement - TIFA) з ACЕАН, що має зміцнити їхні позиції в Південно-Східній Азії, яка все більш активно втягується в орбіту зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних інтересів Китаю.Зазначений документ в остаточному підсумку має сприяти підготовці та укладення Угоди про вільну торгівлю (ССТ) між США і АСЕАН. Присутні на підписанні міністри торгівлі та економіки країн АСЕАН і представник США на торгових переговорах С. Шваб не змогли назвати термін, до якого слід очікувати прийняття ССТ, проте деякі чиновники АСЕАН вважають, що переговори про ССТ можуть початися в 2010р., коли шість країн-учасниць АСЕАН виконають програми з лібералізації своєї зовнішньоторговельної сфери.До асоціації входять 10 держав - Бруней, В'єтнам, Камбоджа, Індонезія, Лаос, Малайзія, Сінгапур, Союз М'янма, Таїланд, Філіппіни.

Президент США Барак Обама 15 листопада під другій половині дня провів у Сінгапурі зустріч з керівниками 10 країн АСЕАН.У спільній заяві за підсумками зустрічі сторони підкреслили готовність зміцнити співпрацю у глобальних і регіональних справах.Сторони домовилися провести другу нараду керівників АСЕАН в 2010 році. Зустріч тривала близько 90 хвилин, на ній спільно головували Барак Обама і Абхист Ветчачива, прем'єр-міністр Таїланду, який є черговим головою АСЕАН.У ній також взяли участь і виступили з промовами генеральний секретар АСЕАН Сурін Пітсуван та керівники 10 країн асоціації. У спільній заяві наголошується, що США вітають програму АСЕАН про створення до 2015 року спільноти на підставі власного статуту.Сторони домовилися зміцнити взаємодію, створити групу відомих осіб АСЕАН і США, підтримати поглиблення співробітництва між АСЕАН і США у регіональних та міжнародних справах.Сторони вирішили поглибити співпрацю в області боротьби з тероризмом і транснаціональною злочинністю. У заяві говориться: Барак Обама оголосив, що США зміцнять контакти з АСЕАН, США розглядають АСЕАН як свого важливого партнера в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні зі сприяння миру, стабільності і процвітання. У заяві також вказується, що керівники АСЕАН вітають проведення США і м'янмського урядом контактів на високому рівні і американську політику з проведення контактів з М'янмою.Керівники АСЕАН підкреслили, що здійснення національного примирення в Мьямне та проведення в цій країні в 2010 році вільних, справедливих, відкритих і прозорих загальних виборів буде мати важливе значення.

1) США 25 авг. підписали Рамкову угоду про торгівлю та інвестиції з ACЕАН, що має зміцнити їхні позиції в Південно-Східній Азії, яка все більш активно втягується в орбіту зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних інтересів Китаю. Зазначений документ в остаточному підсумку має сприяти підготовці та укладення Угоди про вільну торгівлю (ССТ) між США і АСЕАН. Прісутствовавшіе на підписанні міністри торгівлі та економіки країн АСЕАН і представник США на торгових переговорах С. Шваб не змогли назвати термін, до якого слід очікувати прийняття ССТ, однак деякі чиновники АСЕАН вважають, що переговори про ССТ можуть початися в 2010р., коли шість країн-учасниць АСЕАН виконають програми з лібералізації своєї зовнішньоторговельної сфери. До асоціації входять 10 держав - Бруней, В'єтнам, Камбоджа, Індонезія, Лаос, Малайзія, Сінгапур, Союз М'янма, Таїланд, Філіппіни. На думку С. Шваб, TIFA виведе на якісно новий рівень ...

2) 10/08/2011. 8 авг -Страны-члены Ассоциации государств Юго-Восточной Азии (АСЕАН) должны дать ответ на глобальные вызовы экономического кризиса, считает вице-президент Индонезии, являющейся в текущем году председателем этой организации, Будионо. По его мнению, США и Европа не могут больше выступать в роли главных двигателей мировой экономики. Страны АСЕАН сейчас находятся в лучшем положении, заявил он в среду на открытии в столице индонезийской провинции Северный Сулавеси городе Манадо 43-го совещания министров экономики стран-членов АСЕАН. 43% мировой экономики.В ходе совещания пройдут встречи министров десяти стран-членов ассоциации с их коллегами из России, Австралии, Индии, Китая, Новой Зеландии, США, Южной Кореи и Японии. Также будут затронуты вопросы подготовки к предстоящему в ноябре на Бали 17-19 ноября 6-му Восточноазиатскому саммиту, в котором РФ впервые примет участие в качестве полноформатного члена. Механизм Восточноазиатских саммитов (ВАС) был создан в 2005 году по инициативе АСЕАН. ВАС объединяет в настоящее время десять стран АСЕАН, а также Австралию, Индию, Китай, Новую Зеландию, республику Корея, РФ, США и Японию. В настоящее время АСЕАН объединяет страны с совокупным населением около 600 миллионов человек и ВВП в 2,9 триллиона долларов. Упор на реальную интеграцию.По официальным данным, к настоящему моменту внутри АСЕАН устранено уже 95% имевшихся тарифных и нетарифных барьеров, однако дальнейшей интеграции препятствует крайняя пестрота входящих в нее государств - как географическая и демографическая ("гигант региона" Индонезия имеет население в 240 миллионов человек и протянулась на 5,5 тысячи километров, тогда как в султанате Бруней живет лишь 400 тысяч человек), так и социально-экономическая (город-государство Сингапур является единственной промышленно развитой страной на экваторе с годовым доходом на душу населения свыше 37 тысяч долларов, тогда как в Камбодже этот показатель составляет порядка 650 долларов).

3) 20 листопада. Президент США Барак Обама, виступаючи на саміті країн (АСЕАН) на острові Балі (Індонезія), заявив, що країни регіону повинні не допустити розповсюдження ядерної зброї з боку КНДР. «Порушуючи тему КНДР, Барак Обама підкреслив важливість нерозповсюдження Пхеньяном ядерної зброї, - розповів місцевим ЗМІ співробітник зовнішньополітичного відомства США. - У цьому зв'язку президент вважає, що країнам регіону слід переконатися в тому, що республіка не порушує резолюцію Ради Безпеки ООН. За його словами, режим нерозповсюдження повинен залишатися пріоритетом для КНДР ». Це необхідно в тому числі, для захисту інфраструктури міжнародної торгівлі, заявив президент США. Згідно з наявною у держдепартаменту інформації, в ході саміту, крім Барака Обами, «ще ряд глав держав підкреслювали важливість денуклеаризації Корейського півострова». Раніше цього тижня американський лідер заявляв, що Вашингтон готовий вжити рішучих заходів, якщо Пхеньян не відмовиться від розповсюдження ядерних матеріалів. Виступаючи в Канберрі 17 листопада 2011 перед австралійськими парламентарями, Барак Обама зазначив, що Білий Дім буде розглядати будь-які спроби переправити КНДР ядерні матеріали в інші країни як «серйозну загрозу США і їх союзникам». За словами президента, Пхеньян «буде нести повну відповідальність за наслідки подібних дій».КНДР, у свою чергу, рішуче відкинула звинувачення в порушення режиму нерозповсюдження. Інформаційне агентство ЦТАК республіки спростувало повідомлення про співпрацю між Пхеньяном і Тегераном в області створення ядерної зброї, про що раніше повідомила МАГАТЕ. У коментарі агентства наголошується, що «ворожі народній республіці сили навмисне займаються розповсюдженням таких наклепницьких даних». Це робиться для того, щоб «посилити тиск на Пхеньян, виправдати політику введених відносно нього санкцій і створити перешкоди на шляху діалогу на Корейському півострові». На словах західні країни «виступають за мир і стабільність в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, а на ділі роблять кроки, що йдуть врозріз з діалогом і розрядкою», підкреслив ЦТАК.

4) Китай вводить додаткові мита на автомобілі, імпортовані з США. Влада Піднебесної заявили, що змушені вдатися до таких заходів, щоб захистити національних виробників, тому що американський автопром не тільки демпінгує на ринку місцем, а й отримують незаконні субсидії від Вашингтона. Рішення Пекіна торкнеться найбільших американських компаній, серед яких General Motors, Chrysler і Ford.

4. США у корейському питанні.

Міжнародні відносини 90-х років ХХ ст. характеризуються як епоха завершення холодної війни, однак ситуація на Корейському півострові залишається напруженою і в постбіполярний період. Корейське питання має комплексний характер і включає низку аспектів: ядерне й ракетне озброєння Корейської Народної Демократичної Республіки (КНДР), проблему об’єднання двох корейських держав, військову присутність США на півдні півострова. Корейське питання є одним із найскладніших в азіатському векторі політики США, які глибоко залучені у справи півострова: по-перше, Республіка Корея (РК) є одним із головних азіатських союзників США, на території якої знаходяться американські військові сили; по-друге, у вирішенні ядерної проблеми головними діючими сторонами виступають саме КНДР і США.

Радянсько-американське протиборство призвело до розколу Кореї у 1948 р. на дві держави – КНДР і РК. Зміцнюючи проамериканські сили на півдні півострова, уряд США не мав наміру безпосередньо вирішувати питання об’єднання півострова. Перемога комуністів у Китаї і перетворення СРСР на ядерну державу спонукали США до рішучих дій. Щоб зберегти свій вплив і не допустити поширення комунізму на весь півострів, США вступили в Корейську війну 1950-53 рр. на боці РК.

Після Корейської війни РК стала складовою частиною американської системи безпеки в Азії, що було оформлено Договором про взаємну оборону від 1953 р. Політика США була спрямована на зміцнення РК та на збереження американських військ на півдні півострова. Лише під впливом „в’єтнамського синдрому” корейська політика США зазнала значних змін. Так, адміністрація Р.Ніксона, намагаючись убезпечити США від автоматичного залучення в можливий конфлікт на півострові та зменшити витрати США на утримання своїх військ, скоротила їх в РК на 20 тис. чоловік. Водночас, Вашингтон намагався не втратити позиції в регіоні й сприяв модернізації військового потенціалу свого союзника та всебічно підтримував РК.

Політика розрядки, американсько-китайське зближення сприяли зниженню напруженості на півострові та початку міжкорейського діалогу в 1972 р., який підтримували США, оскільки були зацікавлені в мирному співіснуванні двох корейських держав. Вашингтон запропонував проект „перехресного визнання” РК і КНДР, згідно якого передбачалося, що у випадку офіційного визнання з боку СРСР і КНР Південної Кореї, США встановлять дипломатичні відносини з Пхеньяном. Крім того, США пропонували прийняти обидві Кореї в члени ООН.

У 80-х рр. ХХ ст. США поглибили відносини з РК, збільшили чисельність своїх військових сил на півдні Кореї, сприяли мілітаризації РК, регулярно проводили спільні військові маневри. З середини 80-х рр. США посилили увагу до КНДР, що було пов’язано з американськими підозрами про те, що КНДР розробляє ядерну програму, хоча в 1985 р. Північна Корея приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

Після розпаду СРСР, США посилили свій вплив на Корейському півострові. На початку 1990-х рр. США оголосили про плани скорочення своїх військ в РК, що сприяло зниженню напруженості на півострові та початку міжкорейського діалогу, який підтримував Вашингтон. Однак у зв’язку з розробкою КНДР ядерної програми діалог припинився, а США відмовилися від скорочення своїх військ.

США розглядали два підходи щодо вирішення ядерного питання: жорсткий (введення санкцій або нанесення ударів по ядерних об’єктах КНДР) та м’який – за допомогою дипломатичних переговорів. Економічні санкції не вдалося застосувати через позицію Китаю. США відмовилися від силового варіанту, враховуючі небезпечні наслідки, негативну позицію тихоокеанських країн та частини американського істеблішменту.

Адміністрація Б. Клінтона вирішила продовжити американсько-північнокорейські переговори, розпочаті в 1993 р., які закінчилися підписанням Рамкової угоди 21 жовтня 1994 р. Ця угода заморозила ядерну програму КНДР, а США взяли на себе зобов’язання забезпечити Північну Корею легководневими реакторами і під час їх будівництва постачати 500 тис. т нафтопродуктів щорічно. Республіканці, які складали більшість у Конгресі, критикували дану угоду, підкреслюючи слабку координацію урядом демократів своєї політики із Сеулом, невирішення питання про скорочення звичайного озброєння, ракетної програми КНДР тощо.

З середини 90-х рр. ХХ ст. окрім ядерної проблеми демократи намагалися вирішувати й інші проблеми півострова. Зваживши вартість та наслідки раптового об’єднання Кореї, США, як і РК спрямовували зусилля на те, щоб запобігти колапсу КНДР. Про це свідчило надання Вашингтоном і Сеулом значної економічної допомоги КНДР.

Політика Б. Клінтона була спрямована на досягнення мирного співіснування корейських держав та залучення КНДР до контактів із РК. Водночас, адміністрація США продовжувала курс, спрямований на зміцнення американсько-південнокорейського альянсу та на збереження своїх військових сил в регіоні.

Після запуску КНДР в 1998 р. балістичної ракети, демократи переглянули північнокорейську політику і відмовилися від односторонніх поступок. Разом з тим, з огляду на політику Сеула, яка була спрямована на нормалізацію відносин з КНДР, США в 1999 р. відновили переговори з Пхеньяном, який погодився на тимчасовий мораторій щодо випробувань ракет, одночасно США зняли частину економічних санкцій. Такий розвиток подій сприяв відносній нормалізації на півострові. В результаті в 2000 р. відбувся перший в історії міжкорейський саміт. Адміністрація демократів готова була до подальшого покращення відносин з КНДР, за умови ліквідації її ядерної та ракетної програми, про що свідчив візит держсекретаря США М. Олбрайт у Пхеньян у жовтні 2000 р.

Стратегія Дж. Буша-молодшого, як і Б. Клінтона була спрямована на зміцнення американських позицій в регіоні, збереження стабільності на півострові, зміцнення союзу із РК та вирішення ядерної проблеми. Разом з тим, республіканці, лише після гарантованого припинення КНДР ядерно-ракетної програми готові були до подальшої нормалізації відносин з нею.

Антитерористичні заходи США після 11 вересня 2001 р. та зарахування КНДР до переліку країн „вісі зла” призвело до згортання американсько-північнокорейського діалогу. Нова політика США була перешкодою для міжкорейських відносин, що призвело до зростання антиамериканських настроїв у РК.

До умов, що сформувалися у світі після 11 вересня 2001 р. повинен був адаптуватися й американсько-південнокорейський альянс. З огляду на терористичні акти, колишня структура американської військової присутності, зокрема, в РК значною мірою втратила сенс. Адже існуючі засоби доставки військових сил на поле бою роблять військові бази з постійним гарнізоном не завжди необхідними. Збройні сили повинні бути мобільними, щоб у випадку надзвичайної ситуації США змогли перекинути в Корею додаткові війська з інших частин світу і захистити РК. Вже в 2003 р. міністерства оборони США і РК вирішили передислокувати Йонганський гарнізон за межі Сеула, а до вересня 2008 р. скоротити американські війська в РК на 12,5 тис. чол. Щоб не втратити свій вплив у РК та зберегти позиції в АТР, США виділять 11 млрд. дол. на оснащення своїх військових сил на півдні півострова. Південна Корея стала одним з активних учасників, очолюваної США антитерористичної коаліції, що посилило й додало нового виміру їхньому співробітництву, адже РК починає відігравати певну міжнародну політичну роль, а двосторонній союз перестає бути лише регіональним альянсом.

В жовтні 2002 р. США погодилися провести переговори з КНДР, але вони були перервані, оскільки керівництво КНДР визнало існування так званої уранової програми. США припинили постачання нафтопродуктів, були згорнуті роботи з будівництва реакторів. Цей тиск не дав результатів і КНДР оголосила про вихід з ДНЯЗ. Прийняття резолюції РБ ООН щодо застосування санкцій до КНДР було заблоковано Китаєм. Адміністрація Дж. Буша вдалася до обговорення військової акції щодо Північної Кореї. Однак вона була вимушена враховувати те, що США вже залучені в два конфлікти (Ірак, Афганістан) та позицію нового президента РК Ро Му Хена, який продовжував політику примирення на півострові.

Різні підходи окремих представників адміністрації США гальмували вирішення корейського питання, адже частина політиків виступала проти переговорів із КНДР, наполягала на ізоляції та застосуванні санкцій. Тільки у 2003 р. США погодилися на багатосторонній формат (за участю США, КНДР, КНР, РК, РФ і Японії) переговорів. Три раунди переговорів закінчилися безрезультатно. Вашингтон наполягав, щоб Пхеньян спочатку ліквідував свою ядерно-ракетну програму, а вже потім погоджувався вести переговори про гарантії безпеки та економічну компенсацію. Північна Корея вимагала зворотньої послідовності. Лише 19 вересня 2005 р. вдалося підписати Спільну заяву, однак вона лише формально вирішила питання, про що свідчив запуск КНДР ракет та випробовування 9 жовтня 2006 р. ядерної зброї.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]