2. Система дієслівних утворень у сучасній українській літературній мові.

Дієслово сучасної української мови становить складну систему різних граматичних форм. До цієї системи належать:

1) інфінітив, або неозначена форма дієслова (кричати, писати);

2) особові форми дієслова, або verbum finitum (теперішнього, майбутнього часів, д. наказового способу), наприклад: співаю, співаєш, співатиму, буду співати, співай, співаймо;

3) родові форми ( минулого часу та умовного способу) ,

4) іменні форми, або дієприкметник, verbum infinitum (зрізаний, битий),

5) дієприслівник (Рано вставши, молодо оженившись і рано посіявши, не будеш каятися);

6) безособові дієслова (Надворі смеркає, а на душі світає);

7) безособові дієслівні форми на -но, -то (На роду написано).

Усі елементи дієслівної системи об’єднуються граматичними категоріями виду і стану, а більшість із них також категоріями способу і часу. Граматична категорія особи властива на всім розрядам дієслівних форм , її не мають інфінітиви, дієприслівники, дієприкметники, а також форми минулого часу та умовного способу. Серед цих форм є змінювані і незмінювані. Змінювані форми поділяються на 2 типи: дієвідмінювані та відмінювані.

До відмінюваних дієслівних форм належать тільки дієприкметники, оскільки змінюються за відмінками.

До незмінюваних належать дієприслівник, безособові форми на -но, -то, безособові дієслова.

3. Неозначена форма дієслова.

Інфінітив (лат. Infinitivus “неозначений”)– це така форма дієслова, яка називає дію або стан, не вказуючи на час , особу, число. Інфінітив – невідмінювана форма. Це початкова форма дієслівної парадигми.

Він зберігся в усіх слов’янських мовах, крім болгарської. Інфінітив функціонально близький до супіна (незмінюваної дієслівної форми) в латинській та старослов’янській мовах при дієсловах руху, а також до герундія (вид дієслівного іменника) в англійській і латинській мовах.

Історично інфінітив у індоєвропейській мові був формою давального відмінка імені із значенням дії, який перейшов у парадигму дієслова. Застиглі форми давального відмінка однини віддієслівних іменників відмінювалися за зразком іменників і короткої основи. Як зазначає В.О.Горпинич у праці “Морфологія української мови” (1999), “у давньоруській мові інфінітив був близький до іменника тим, як і тепер, виражав лише назву дії, але відрізнявся від іменника тим, що не відмінювався”(с.9).

Дієслова у формі інфінітива відповідають на питання що робити? що зробити?

Інфінітив виконує номінативну функцію – називає дію або процесуальний стан безвідносно до часу, до дійсності, до особи, числа (пишатися, співати, сидіти, говорити).

Інфінітив не виражає значення часу, способу, числа, особи;

Має категорію виду (недоконаний – доконаний): зменшити – зменшувати, винести – виносити.

Має категорію стану (активний і пасивний ): будувати - будуватися, складати – складатися.

Має категорію перехідності/неперехідності: Говорити – не горох молотити.

Отже, для інфінітива характерні лише окремі дієслівні категорії: ВИД, ПЕРЕХІДНІСТЬ ЧИ НЕПЕРЕХІДНІСТЬ, СТАН. Наприклад: Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину (В.Симоненко).

У реченні інфінітив може виконувати різні функції (підмета, присудка, головного члена односкладного речення, неузгодженого означення, додатка, обставини).

Наприклад: Життя прожити – не поле перейти.

Жити – Вітчизні служити.

Вік прожити – не дощову годину перестояти.

Команда шикуватись пролунала.

Позавчора було неабияке бажання вчитись.

Я прошу вас встати.

Ветеранам не забути років війни.

Прийшла мати рибку взяти, на вечерю їх позвати.

Інфінітив має дві форми: із суф. -ти, -ть. Більш уживаною для української мови є форми із суф.-ти. Наприклад: “Не бійтесь заглядати у словник”(М. Рильський).

У розмовному та художньому стилях поширена форма із суф. -ть. Наприклад:

Для певної групи дієслів форма на -ти єдино можлива. Наприклад: нести, вести, плести.

Окремі інфінітиви можуть мати зменшено-пестливі форми із іменниковими суфіксами -очк-, -оньк-, -к-, -ун-, -ус- (їстоньки, їстки, питоньки, питки, спатоньки, спатки, спатусі), що зближує їх із іменниками. Наприклад:

І їстоньки не їм,

І питоньки не п’ю,

Та виглядаю все Зозуленьку мою(Л.Глібов).

Що ж я буду їстоньки й де шукати ?(О.Олесь).