- •1.Понятие «сравнительное право» и его соотношение с понятим «Сравнительное правоведение».
- •2.Основные критерии научности сравнительного правоведения.
- •3. Предмет сравнительного правоведения.
- •4.Объект сравнительного правоведения и сравнительно-правовых исследований.
- •6. Цели и задачи сравнительного правоведения.
- •7. Функции сравнительного правоведения.
- •8. Основные этапы становлення и развития сравнительного правоведения.
- •9. Особенности основних школ сравнительного правоведения.
- •10. Международные центры сравнительного права.
- •11. История сравнительного правоведения в Украине: общая характеристика основных этапов.
- •15. Структура сравнительного правоведения.
- •16. Место сравнительного правоведения в системе юридических наук.
- •18. Методология сравнительного правоведения: общая характеристика.
- •19. Сравнительно-правовой метод. Виды сравнения.
- •20. Иные подходы и методы, используемые в сравнительно-правовых исследованиях.
- •21. Методика проведения сравнительно-правовых исследований.
- •22. Понятийный апарат сравнительного правоведения.
- •23. Понятие, компоненты, разновидности правовой системы.
- •24. Понятие правового стиля. Факторы, определяющие правовой стиль.
- •25. Критерии классификации основних правових систем.
- •26. Обзор классификации основних правових систем.
- •27. Классификация правових систем на постсоветстком пространстве.
- •28. Международное право и национальные правовые системы.
- •31. Западное право и его традиции.
- •32.Особенности смешанных (гибридных) правових систем.
- •33. Религиозные правове семи: характерне черты, основне подтипы.
- •34. Традиционные правове семи: характерне черты, основне подтипы.
- •35. Дальневосточная правовая сім’я: общая характеристика.
- •36. Феномен евразийской (славянской) правовой семьи.
- •37. Правовые системы на постсоветстком пространстве.
- •38. Место правовой системы Украины на правовой карте мира.
- •41. Обычай и обычное право.
- •42. Конвергенция правовых систем.
- •44. Правовая аккультурация.
- •46. Универсальное (мировое) право: насколько оно возможно?
- •47. Правовая интеграция: возможности и пределы.
- •48. Европейское право и право Европейского союза. Понятие общеевропейского правового пространства.
- •57. Основные этапы формирования романо-германской правовой семьи.
- •58. Рецепция римського права и его значение для романо-германского права.
- •59. Особенности романо-германской правовой семи.
- •60. Структура романо-германского права.
- •61. Источники романо-германского права.
- •62. Материнские правове системы в романо-германской правовой семне.
- •63. Особенности английского общего права.
- •64. Общее право и право справедливости.
- •65. Прецедент в семье общего права.
- •66. Статуты в английском общем праве.
- •67. Особенности правовой системы сша.
- •68. Федеральное право и право штатов в правовой системе сша.
- •69. Источники и структура права сша.
- •70. Общая характеристика латино-американской правовой семьи.
- •71. Общая характеристика скандинав ской (североевропейской) правовой семьи.
- •72. Становление и развитие исламской правовой семьи.
- •73. Особенности и источники исламского права.
- •3. Джерела ісламського права
- •75. Исламская концепция прав человека.
- •76. Иудейское (еврейское) право (особенности, источники).
- •77. Иудейское (еврейское) право и право современного Израиля.
- •78. Отличительные черты и основные источники индусского права.
- •79. Индусское право и право современной Индии.
- •81. Общая характеристика африканского обычного права.
- •82. Особенности права суверенных африканских государств.
- •83. Общая характеристика китайського права.
- •84. Общая характеристика правовой системы Японии.
81. Общая характеристика африканского обычного права.
Сім'я африканського звичаєвого права представляє собою форми регламентації суспільних відносин, що існують у країнах Африки і на Мадагаскарі, які ґрунтуються на державному визнанні соціальних норм, що склалися природним чином, і звичаїв, що перетворилися на звичку населення.
Оскільки протягом тривалого часу норми звичаєвого права мали усний характер у формі приказок, прислів'їв, міфів, то запис цих звичаїв є першим кроком до його уніфікації і систематизації. Африканське звичаєве право зазнало сильного впливу в колоніальний період. Вибір африканськими державами тієї чи іншої моделі правового розвитку був продиктований правовими системами колишніх держав метрополії.
Класичне звичаєве право входить у структуру сучасних правових систем африканських держав, які включають також елементи, запозичені в різних правових систем.
82. Особенности права суверенных африканских государств.
У звичаєвому африканському праві відбивається африканський спосіб мислення, який, за словами Н. Рулана, є не ідеалістичним, не матеріалістичним, а реалістичним, оскільки видиме і невидиме, об'єкт і суб'єкт, природа і культура спільно беруть участь упорядку реальності.
Африканські суспільства не є однорідними. їх розділяють етнічні, мовні, релігійні, родоплемінні відмінності. Це є підґрунтям для формування різних систем звичаїв у різних співтовариствах, тому звичаєве право необхідно відрізняти від різноманітних звичаїв, які склалися в багатьох племен, що населяють Африку.
Як наголошувалося раніше, термін «звичаєве право» в законодавстві багатьох африканських держав означає сукупність юридичних правил, заснованих на звичаях.
Суспільне життя і поведінка людей, що проживали на території Африки, регулювалися різноманітними і складними способами, які відобразилися в соціальних приписах, а саме в нормах і правилах, які поступово набули форму звичаїв. Головною рисою звичаїв, що склалися, є їх загальний і обов'язковий характер. Соціальна структура африканських суспільств визнавала поділ на племена і роди. В сферу соціального регулювання включалися питання внутрішньо родоплемінних відносин, а також питання, пов'язані зі статтю і віком.
Африканське звичаєве право не знало саме юридичних текстів і конструкцій, відображених у письмовій формі. Норми звичаєвого права містилися в приказках, міфах, прислів'ях і афоризмах, які традиційно передавалися в усній формі. Тому традиційне звичаєве право ще називають усним правом. Поширення і панування усного права передбачає географічну і соціальну близькість людей. На цій основі можна зробити висновок, що усне право і суспільний лад органічно доповнюють один одного.
Звичаєве право — це в значній мірі право груп і общин, а не право індивідуумів. Общинний спосіб життя передбачає єдність і взаємодоповнюваність та не сприймає розділення і протиставлення як явища, що руйнують єдність общини. Головним суб'єктом права вступає община, плем'я, що мають свою внутрішню структуру. Наприклад, власність на землю не була приватною, а була суспільною і належала сім'ям або кланам. Дана риса властива всім галузям звичаєвого права. Воно недостатньо уваги приділяє суб'єктивним правам, акцент робиться на обов'язках у рамках соціальної общини. Відповідальність більшою мірою покладається на сім'ї і групи за проступок її окремих членів.
Для африканського звичаєвого права характерний нерозривний зв'язок правових і моральних норм, зокрема юридичні і моральні обов'язки не розрізняються.
Звичаєве право також було тісно пов'язане з релігією і з міфологічним ладом, який склався впродовж століть, тому його правові норми мали релігійний характер. Порушення будь-якого звичаю відповідно викликало негативну реакцію духів Землі.
Міфи породжували моральні, релігійні і юридичні правила, що регулювали життя в африканських традиційних суспільствах. В африканському звичаєвому праві тісно переплетені міф і закон. Міф виконує роль закону. Через приписи і заборони, що переслідують мету відновити порядок, порушений силами безладу, він затверджує гуманне суспільство, встановлюючи в ньому ієрархію взаємодоповнюючих груп1. Особливість африканських традиційних суспільств полягала в тому, що людина може лише звертатися до права, оскільки міфи можуть творити право. Іншими словами, «міфічне» право було породженням різноманітних груп, що формували традиції суспільства, і відповідно, «міфічний» закон належав усьому суспільству, а не людині або будь-якому державному інституту.
Дотримання норм звичаєвого права було засноване на принципі добровільності. Звичай є обов'язковим не тільки через його повторюваність, а, швидше, через те, що його порушення може викликати на людину гнів надприродних і могутніх сил, з одного боку, і гнів суспільства — з іншого2.
Час, людина і простір — ось три сфери над якими, за словами Н. Рулана, завдяки своєму міфічному способу мислення панує африканське суспільство3. І це, звісно, характеризує африканське звичаєве право як явище консервативне. Це виявилося ще тоді, коли на території деяких африканських держав, зокрема в тропічній Африці, де поширився іслам, були зроблені спроби витіснити норми звичаєвого африканського права ісламським правом. Проте процес ісламізації не призвів до його витіснення. Особливо це стосується норм земельного і деліктного права. Скоріше можна говорити про взаємне переплетення норм ісламського права з місцевими традиціями і звичаями.
Звичаєве право спрямоване на забезпечення гармонії і збалансованості традиційного суспільства. Особливо це проявляється в разі виникнення порушень і конфліктів. Ця особливість звичаєвого права сприяє відновленню первинного порядку або максимально близького до нього. Таким чином, характеризуючи звичаєве право Африки, необхідно підкреслити його консерватизм.
Таким чином, звичаєве право — це сукупність норм, які не встановлюються органами державної влади, а виробляються протягом тривалого часу в будь-якому суспільному середовищі і стають юридичними, отримавши закріплення тим або іншим способом із боку органів державної влади. Воно є сукупністю неписаних правил, що передаються усно з покоління в покоління.