- •1.Понятие «сравнительное право» и его соотношение с понятим «Сравнительное правоведение».
- •2.Основные критерии научности сравнительного правоведения.
- •3. Предмет сравнительного правоведения.
- •4.Объект сравнительного правоведения и сравнительно-правовых исследований.
- •6. Цели и задачи сравнительного правоведения.
- •7. Функции сравнительного правоведения.
- •8. Основные этапы становлення и развития сравнительного правоведения.
- •9. Особенности основних школ сравнительного правоведения.
- •10. Международные центры сравнительного права.
- •11. История сравнительного правоведения в Украине: общая характеристика основных этапов.
- •15. Структура сравнительного правоведения.
- •16. Место сравнительного правоведения в системе юридических наук.
- •18. Методология сравнительного правоведения: общая характеристика.
- •19. Сравнительно-правовой метод. Виды сравнения.
- •20. Иные подходы и методы, используемые в сравнительно-правовых исследованиях.
- •21. Методика проведения сравнительно-правовых исследований.
- •22. Понятийный апарат сравнительного правоведения.
- •23. Понятие, компоненты, разновидности правовой системы.
- •24. Понятие правового стиля. Факторы, определяющие правовой стиль.
- •25. Критерии классификации основних правових систем.
- •26. Обзор классификации основних правових систем.
- •27. Классификация правових систем на постсоветстком пространстве.
- •28. Международное право и национальные правовые системы.
- •31. Западное право и его традиции.
- •32.Особенности смешанных (гибридных) правових систем.
- •33. Религиозные правове семи: характерне черты, основне подтипы.
- •34. Традиционные правове семи: характерне черты, основне подтипы.
- •35. Дальневосточная правовая сім’я: общая характеристика.
- •36. Феномен евразийской (славянской) правовой семьи.
- •37. Правовые системы на постсоветстком пространстве.
- •38. Место правовой системы Украины на правовой карте мира.
- •41. Обычай и обычное право.
- •42. Конвергенция правовых систем.
- •44. Правовая аккультурация.
- •46. Универсальное (мировое) право: насколько оно возможно?
- •47. Правовая интеграция: возможности и пределы.
- •48. Европейское право и право Европейского союза. Понятие общеевропейского правового пространства.
- •57. Основные этапы формирования романо-германской правовой семьи.
- •58. Рецепция римського права и его значение для романо-германского права.
- •59. Особенности романо-германской правовой семи.
- •60. Структура романо-германского права.
- •61. Источники романо-германского права.
- •62. Материнские правове системы в романо-германской правовой семне.
- •63. Особенности английского общего права.
- •64. Общее право и право справедливости.
- •65. Прецедент в семье общего права.
- •66. Статуты в английском общем праве.
- •67. Особенности правовой системы сша.
- •68. Федеральное право и право штатов в правовой системе сша.
- •69. Источники и структура права сша.
- •70. Общая характеристика латино-американской правовой семьи.
- •71. Общая характеристика скандинав ской (североевропейской) правовой семьи.
- •72. Становление и развитие исламской правовой семьи.
- •73. Особенности и источники исламского права.
- •3. Джерела ісламського права
- •75. Исламская концепция прав человека.
- •76. Иудейское (еврейское) право (особенности, источники).
- •77. Иудейское (еврейское) право и право современного Израиля.
- •78. Отличительные черты и основные источники индусского права.
- •79. Индусское право и право современной Индии.
- •81. Общая характеристика африканского обычного права.
- •82. Особенности права суверенных африканских государств.
- •83. Общая характеристика китайського права.
- •84. Общая характеристика правовой системы Японии.
33. Религиозные правове семи: характерне черты, основне подтипы.
Сім'я релігійного права формується на основі власного специфічного праворозуміння, заснованого на релігії. Право формується і діє на основі релігійних догм і доктрин. Головним суб'єктом права, згідно з релігійно-правовою доктриною, виступає божественна воля.
Найважливіша особливість релігійного права полягає в тому, що сфера його поширення залежить від належності до релігійної общини (або через дотримання певних принципів, як в індуському праві) незалежно від місця проживання чи знаходження.
Особливістю релігійного права, що відрізняє його від інших правових систем, є поєднання в ньому релігійних і власне юридичних засад, що позначились на специфіці його джерел і структурі, механізмі дії та праворозумінні. Дана особливість виявляється й у тому, що для реалізації правової норми необхідна її відповідність не тільки основоположним правовим, але і, перш за все, релігійним принципам.
До цієї групи правових систем входять іудейське право, індуське право і ісламське право.
Іудейське право, як різновид релігійного права, є сукупністю релігійних, етичних і правових норм, принципів і правил, що склалися на основі релігії іудаїзму, підтримуваних єврейською державою (хоча тривалий час іудейське право функціонувало за відсутності єврейської держави).
Особливості іудаїзму як релігії взагалі, і іудейського права зокрема, пояснюються складною історичною долею єврейського народу, який ще в стародавні часи втратив не тільки свою державу, але й землю предків, і вимушений був жити на території інших держав. Пристосовуючись до культури інших народів, він зберіг свою самобутність, віру і самосвідомість, а також правову систему.
Основні джерела іудейської релігії виступають і джерелами іудейського права, головними з яких є Божественне откровения — Біблія. Перші п'ять книг Біблії — П'ятикнижжя (Тора) — серед джерел іудейського права мають особливе значення.
Іудейське право виступає як право общини, оскільки поширення його норм залежить від належності до єврейської общини, що сформувалася на основі іудаїзму. Воно є важливою складовою правової системи Ізраїлю, що утворилася в 1948 р. як світська правова система.
Індуське право є різновидом права релігійного типу і базується на індуїзмі як сукупності філософських, релігійних і соціальних переконань.
Історія розвитку індуського права пов'язана з історією виникнення його джерел. Перш за все, це веди, смріті, а також дхармашастри і нібандхази.
Індуське право, перш за все, регулює приватний статус індусів, зокрема сімейні правові відносини, спадкові правові відносини, деякі інститути цивільних правових відносин та ін.
За свою багатовікову історію індуське право зазнало спочатку ісламського впливу (XIV—XVII ст.), потім англійського колоніального впливу (XVII — перша половина XX ст.). Якщо в першому періоді не відбулося ісламізації індуського права, то в другому періоді можна говорити про формування англо-індуського права. На цьому етапі відбувається формування національної правової системи Індії, з'являються нові галузі права, а також формується її сучасна судова система. І, нарешті, з колоніальним періодом пов'язана поява перших кодексів і основоположних законів, що регулюють різні галузі права.
Важливим етапом на шляху розвитку як індуського права, так і національної правової системи Індії (ці поняття не є синонімами), є проголошення незалежності Індії в 1947 p., а також прийняття Конституції Індії в 1950 р.
До структури сучасної правової системи Індії входить класичне індуське право, ісламське право, а також так зване територіальне право, тобто симбіоз територіального і персонального типів права.
Ісламське право є ще однією релігійною правовою системою. Норми, що містяться в ісламському праві, поширюються на індивідів, які належать до ісламської общини. Ісламське право повністю базується на релігії ісламу, тому розрізняти правові і релігійні норми достатньо складно. Основними джерелами ісламського права є Коран і Сунна, які по суті виступають основою всієї ісламської релігії й цивілізації.
Згідно з ісламською релігійною доктриною, правові приписи розглядаються як складова єдиного, божественного порядку і закону, яким управляється весь світ. Суб'єктом права є лише Аллах, а мусульманин уважається носієм установлених Богом обов'язків.
Норми ісламського права регулюють в основному особистий статус мусульманина, тобто сфери приватного права, хоча питання публічного права теж знаходяться у фокусі ісламського права.
У XIX—XX ст. під впливом змін, що відбувалися у світі, відбулося реформування ісламського права, унаслідок чого воно адаптувалося до сучасних умов.
Поняття «ісламське право» і «правова система ісламських держав» у своїй основі не збігаються, оскільки правова система цих держав визнає дуалізм, тобто існування, разом із положеннями класичного ісламського права, запозичених положень з інших правових систем.