49.Особливості роману кіропедія

Самим значним для античної літератури твором Ксенофонта є "Кіропедія" ( "Виховання Кіра"). У ньому треба шукати коріння європейського роману. Майже не звертаючись до історії Персії, Ксенофонт описав життя її володаря, риси характеру, відносини з близькими і ворогами. У грецьких полісах, виснажених міжусобними війнами, росла туга за сильною владою, створювали загрозу сусіди, з'явилася необхідність змін у війську. Всі ці ідеї Ксенофонт намагався проповідувати в своєму романі. Змальовуючи події двохсотрічної давності в Персії, автор змальовує ідеальний образ Кіра Старшого, який створив величезну, сильну державу. Підкреслюючи, що для формування особистості важливі походження і вроджені якості, тим не менше найбільше автор виділяє виховання і самовиховання. В ідеальному характері володаря, зображеного в романі, з'єдналися спартанська дисципліна, хоробрість, аскетизм, проблиски сократської мудрості і риси східних монархів. Ксенофонт зображує реальне життя царя, історичну особистість, але його твір не є науковим. Це біографічний роман, художній твір

Діалоги так званих сократичних творів Ксенофонта (їх героєм є Сократ) формально схожі на ту різновидність діалогів Платона, яку Діоген Лаерцій назвав дослідницькими діалогами. У них переважають питання і відповіді: питання провокує відповідь, а відповідь - питання, і вони безперервно міняються місцями. Так йде пошук будь-якого рішення, висновку, істини. Такі діалоги живі і драматичні: представлені тільки дійові особи зі своїми істинами, і більше нічого. Ми не виявимо погляду з боку, думок дійових осіб, дій, оцінки ситуацій.

Однак в "Кіропедіі" є й інші діалоги: розмовляючи люди не тільки запитують і відповідають, але і висловлюють свої зауваження, діляться враженнями і обмінюються думками.

В романі багато речей, складених за правилами риторики, довгі ритмічні періоди яких, запозичені у Сократа, призначені для читачів з тонким смаком.

В V, VI та VII книги вплетена історія благородної, вірної любові Пенфеі і Абрадата. У більш пізніх грецьких романах цей мотив стане основним. У романі Ксенофонта, що має дидактичні установки, він тільки допомагає відтінити шляхетність і порядність головного героя. На початку твору Кир був веселим, дотепним, балакучим хлопчиком, потім виріс у справедливого, хороброго, мудрого володаря. Образ Кіра не складний, однак весь роман звучить жваво і цікаво. Жанр роману, дійсно, може пишатися таким твором.

50. Поезія і проза протиставлення і розвиток

Попри те, що разом з віршовою формою з найдавніших часів існує і форма прозаїчна, таке звичне для нас протиставлення: проза — вірші з'являється не відразу. Лише з часом широке поняття поезії як мистецтва слова саме стає об'єктом поділу на віршовану поезію та художню прозу. Початок такого поділу можна спостерігати вже в античності, хоча протиставлення вірша і прози в ній не принципове: художня проза, яка опинилася на периферії мистецтва слова, все ще суттєво організується відповідно до законів поезії. В західноєвропейських літературах виокремлення поняття віршів із поезії в добу Відродження пов'язується зі здобуттям прозою своєї власної художньої форми, відмінної від віршової. Віршовий текст і став усвідомлюватись як віршовий тоді, коли мовленнєва організація прози чітко протиставила себе творам, написаним віршовою формою. У слов'янських літературах термін «поезія» в значенні віршової форми входить у вжиток з кінця XVIII — початку XIX століття.

Починаючи з епохи Відродження в Західній Європі, а в східнослов'янських літературах — з третини XIX століття, поезія активно витісняється художньою прозою, яка, зайнявши до кінця XIX століття панівне становище в літературі, зберігає його й досі, певною мірою уособлюючи поняття літератури, як це у свій час робила поезія. Поетична творчість в ієрархії видів словесного мистецтва відсувається на другий план. Художня проза веде свою генеалогію від публічних промов давньогрецьких ораторів і, хоч як це парадоксально, з огляду на те, що проза (художня) з'являється набагато пізніше, ніж поезія (власне вірш), саме з прозою пов'язаний той ключовий, «поворотний» момент, коли словесна творчість починає усвідомлюватись як мистецтво (в античному розумінні цього слова).  Грецька художня проза зароджувалася в V— IV століттях як своєрідний антипод поезії, від якої вона переймала тематику й запозичувала засоби художнього вираження Нова, тобто не повсякденна, а красномовна, художня проза, яка постала з ораторського мистецтва й певною мірою протиставила себе віршовим формам мовлення, своїми ознаками все ж таки нагадувала більше вірш, аніж просту, розмовну прозу. Давньогрецька й пізніша європейська художня проза — це так звана ритмічна проза, в якій, хоча й не в такій чіткій формі, як у вірші, мав місце симетричний поділ мовлення на словесні відрізки, які до того ж інколи мали співзвучні закінчення, що стали прообразом пізніших рим.