9.) Проголошення зунр. Її внутрішня та зовнішня політика.

Утворення ЗУНР В умовах поразки Австро-Угорщини у Першій світовій війні зростає національно-визвольний рух народів, що мешкали в ній. Його активізації на західноукраїнських землях сприяли також революційні події у Наддніпрянській Україні. Діючи відповідно до цісарського маніфесту (16 жовтня 1918р. ) який обіцяв федеративну перебудову держави, 18 жовтня 1918р. Українські парламентарії з Галичини та Буковини, керівники політичних партій і церковні ієрархи утворили у Львові Українську Національну Раду (УНР), яка оголосила про намір об’єднати західноукраїнські землі в єдину Українську державу, використовуючи виключно мирні методи, однак спроби порозумітися з представниками імперської адміністрації результату не дали. Польські урядові кола висунули свої претензії щодо західноукраїнських земель, 1. 1 листопада до Львова мала прибути польська ліквідаційна комісія, яка мала завдання розпустити існуючі органи влади і передати всі повноваження польським. Спроби галицьких діячів легальним шляхом домогтися від австрійської адміністрації передачі влади УНР виявилися безрезультатними. Мирне розв’язання конфлікту стало неможливим. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада українські військові з’єднання , керовані Центральним Військовим комітетом( що створений у вересні 1918 р. Молодими українськими офіцерами) на чолі з Наказним отаманом УНР Дмитром Вітовським, взяли під контроль усі головні пункти Львова. 1 листопада УНР прибрала до своїх рук владу в Станіславі, Тернополі, Золочеві, Сокалі, Жовклі, Раві-Руській, Коломиї, Снятині, Печеніжені, Перемишлі та інших центрах Східної Галичини. Того ж дня австрійські власті передали владу УНР. До 8 листопада було сформовано перший уряд української держави – Тимчасовий Державний секретаріат, головою якого став Кость Левицький. 10 листопада уряд склав присягу й прийнято назву держави Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Основні напрямки політики ЗУНР I Внутрішня політика: 1. Організація держави: Українська Народна Рада – законодавчий орган; президент – Євген Петрушевич; Розгалужена система місцевого самоврядування; Створення УГА та жандармерії; Утворення державності української мови, оголошення приватних гімназій державними; Забезпечення широких прав національним меншинам ( надання 30% місць у парламенті). 2. Соціально-економічна політика: Аграрна реформа (квітень 1919р.) – ліквідація поміщицького землеволодіння і розподілення землі між безземельними і малоземельними селянами; Введення в обіг власної валюти – гривні та карбованця; 8-ми годинний рабочий день встановлення державної монополії на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкур, свиней, заборонено вивезення нафти; заходи щодо відновлення роботи залізниць. II Зовнішня політика: 1. Злука (об’єднання УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року) й перетворення ЗУНР у ЗО УНР; 2. Війна з Польщею в умовах безуспішних спроб подолати зовнішньополітичну ізоляцію. Зовнішня політика ЗУНР 1 листопада 1918 року – перші збройні сутички між українськими і польськими військами, які 5 листопада розділяла лінія фронту, що проходила вулицями міста. 11 листопада 1918 р. – український гарнізон, основу якого становили ненавчені юнаки, залишив Перемишль, де нормуються польські збройні загони, які перекидалися у Східну Галичину. 21 листопада 1918 року – українські війська почали відступ зі Львова. Листопад-грудень 1918р. – польські війська захопили 10 з 59 повітів, у яких була проголошена влада ЗУНР. У свою чергу румунські війська окупували частину Буковини, а Угорщина зміцнила свій контроль над Закарпаттям. За цих умов ЗНР звернулася до президента В.Вільсона, як автору „14 пунктів”, з проханням сприяти визнанню проголошеної республіки. Однак просьба виявилася марною. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилась у міжнародній ізоляції. Особливо ворожо до ЗУНР становилася Франція, яка була зацікавлена в укріплені Польщі на противагу Німеччині. Лідери Польщі запевняли, що утворення ЗУНР тільки на користь Австрії та Німеччині. Наприкінці лютого 1919 Паризька мирна конференція надіслала до Галичини місію під головуванням генерала Бартельмі (Франція), яка висунула вимогу негайно припинити воєнні дії й запропонувала демокраційну лінію між Галичиною та Польщею. За цієї пропозицією Львів і Дрогобицький район ( де розташовані великі натові родовища) залишалися за Польщею. На такі умови уряд ЗУНР не погодився, і війна продовжилася. Квітень 1919 р. – Польський уряд кинув проти УГА добре озброєну і навчену 60 тим. Армію генерала Й.Галлера, сформовану у Франції; спроба зупинити поляків під Золотою Липою закінчилася невдачею – українські війська відступили за р. Збруч. Напередодні прийняття Антантою рішень по Галичині керівництво ЗУНР (на цей час виконавчу, законодавчу і контрольну владу передано диктатору, яким визначили Євгена Петрушевича) здійснило відчайдушну спробу стабілізувати ситуацію в державі, припинити паніку і деморалізацію, що виникли під впливом воєнних поразок і водночас вплинути на рішення Паризької конференції. 7 червня 1919 року командування УГА (генерал О.Греков, який змінив на цій посаді М.Омельяновича-Павленка, який підготував цю операцію) провело Чортиківську офензиву (прорив, наступ): 25 тис. Галичан примусили відступати більш наж 100 тис. Польську армію. Однак сама УГА була остаточно виснажена цим наступом, і тому, коли 28 червня розпочався контрнаступ, сил стримувати його вже не було – протягом першої половини липня поляки окупували майже всю Східну Галичину, відкинувши УГА за р. Збруч. Напередодні цього, 25 червня 1919 р. Антанта визнала права Польщі на окупацію Східної Галичини. Причини поразки ЗУНР 1. ЗУНР опинилася в міжнародній ізоляції, без воєнної та дипломатичної підтримки європейських держав. 2. УНР, воюючи на кілька фронтів також не могла надати реальної допомоги. 3. ЗУНР не створила через економічні причини достатньо чисельну армію, здатну захистити суверенітет держави та її територію.