Конституція США 1787 р. була надзвичайно прогресивним документом того часу. За її прикладом були прийняті конституції в багатьох країнах світу. Сьогодні ж це достатньо поміркований документ, який містить певні колізії та за демократичною спрямова­ністю поступається деяким конституціям світу. Однак Конституція США залишається одним з найвидатніших правових актів, створених людством.

85. Характеристика законодавчої влади сша за Конституцією 1787 р.

Згідно з Конституцією США 1787 р., законодавча влада надавалася Конгресу, що складався з Палати представників і Сенату. Члени Палати представників обиралися на два роки від кожного штату. До кандидатів у представники висували такі вимоги: досягнення 25 років, бути протягом семи років громадянином США і під час проведення виборів проживати в тому штаті, від якого обирався. Кількість представників встановлювалися з розрахунку один не більше, ніж від ЗО 000 мешканців за умови, що кожний штат повинен мати хоча б одного представника.

До Сенату належало обрати по два представники (сенатори) від кожного штату на шість років. Спочатку законодавчими органами штатів, а з 1913 р. - населенням штатів прямим голосуванням. Кожний сенатор мав один голос. Кожні два роки переобиралася третина Сенату. Сенатором могла стати особа, котрій виповнилося ЗО років, протягом дев'яти років була громадянином США і на момент виборів мешкала в штаті, від якого обиралася. Головою Сенату був Віце-президент.

Конгрес, загалом, мав значні повноваження, що були ширшими, порівняно зі Статтями конфедерації Кожна палата мала й свої повноваження. Та обсяг їх у Сенату був набагато ширшим, аніж у Палати представників.

Обидві палати було наділено рівними правами в питаннях законодавчої ініціативи та прийняття законів. Кожний законопроект, прийнятий Палатою представників або Сенатом, перш ніж стати законом, направлявся Президентові США. Якщо останній схвалював законопроект і підписував його, він ставав законом. Якщо не схвалю­вав, то повертав зі своїми зауваженнями в ту палату, від якої він вийшов. Палата переглядала законопроект, якщо дві третини її складу знову його схвалювали, то він разом із зауваженнями Президента направлявся другій палаті, де розглядався й в разі його схвалення двома третинам й ставав законом.

86. Характеристика виконавчої влади сша за Конституцією 1787 р.

Главою держави та главою виконавчої влади, за Конституцією, був Президент. Він обирався двоступеневими виборами, терміном на чотири роки й наділявся величезними повноваженнями -призначав міністрів, які відповідали тільки перед ним; був головнокомандувачем збройних сил; здійснював представницькі функції; призначав членів Верховного суду США та суддів федеральної системи; здійснював помилування тощо. Президент був главою держави, прем'єр-міністром і головнокомандуючим в одній особі. Президентом могла бути особа віком від 35 років, яка була громадянином США за народженням та проживала в США не менше від 14 років.

Президент призна­чає міністрів та вищих чиновників зі згоди Конгресу, але може зміщувати їх одноосібно. Тим самим забезпечується єдність президентської команди -жоден міністр не може з якихось міркувань перейти у опозицію прези­дентові, опираючись на підтримку конгресу.

Президент і міністри не є членами Конгресу і не залежать від його рішень. Президент не має права законодавчої ініціативи, але протягом 10 днів після прийняття закону зберігає право президентського вето. Це вето може бути подолане кваліфікованою більшістю обох палат. Питання про імпічмент президента вирішується у Сенаті кваліфікова­ною більшістю у 2/3 голосів.

87. Характеристика судової влади сша за Конституцією 1787 р.

Судова система США мала два рівні: 1) федеральний (Верховний суд, апеляційні суди (їх 11), окружні суди (89); 2) судові системи кожного штату (Верховний суд штату, суди першої інстанції та місцеві суди).

Верховний суд є найвищою судовою інстанцією США, єдиним судом, створення якого передбачено Конституцією. Його членів призначає Президент "за порадою і згодою Сенату" на довічно, але тільки «поки їх поведінка є бездоганною».

Членам Верховного Суду не можна зменшувати заробітну плату. Згі­дно із Законом про судовлаштування (1789 p.), питання про неконсти­туційність закону в цілому чи його частини може бути поставлене будь-якою приватною особою чи організацією на тій підставі, що цейзакон порушує якусь гарантію, встановлену конституцією для особи, честі, майна чи інших прав позивача. Рішення Верховного суду не підлягають апеляції в жодному іншому суді. Конгрес має право встановлювати кількість суддів Верховного суду та в певних межах вирішувати, які справи підлягають розглядові в ньому, але він не може змінити прав, наданих Верховному судові Конституцією.

Конституція 1787 р. врегулювала питання про федеральні повно­важення та компетенцію штатів. Так, податки, бюджет, міжнародні договори та безпека Сполучених Штатів, питання зовнішньої торгівлі та торгівля між штатами є прерогативою федерального конгресу. Кон­гресу заборонено вводити подушний податок, призупиняти Habeas Corpus Act, крім випадків відкритого заколоту, вводити дворянсь­кі титули, встановлювати закони зі зворотною дією.

В компетенції окремих штатів перебуває організація власного уряду, усі місцеві справи, включаючи поліцію і суд, карне, цивільне і процесуальне за­конодавство, торгівля в кордонах штату, робітниче законодавство і навіть невеликі збройні сили. Федеральному уряду втручання у внут­рішні справи штатів дозволене виключно для придушення заколотів і безпорядків.

88. Характеристика Біля про права 1791 р.

Одразу ж після прийняття Конституційним конвентом проекту Конституції США, виявилося, що в ній немає норм правового статусу особи. Цей недолік Конституції був підданий справедливій критиці. У багатьох штатах ширився рух за демократизацію Конституції. З великими зусиллями плантатори та буржуазія домоглися ратифіка­ції Конституції більшістю штатів з умовою внести до неї поправки, але в деяких штатах боротьба проти її ратифікації тривала до 1790 р.

У 1789 р. було обрано Конгрес. Першим Президентом США став Цж. Вашингтон. Конгрес змушений був у 1791 р. внести до Конститу­ції 10 поправок, які були розроблені Д. Медіссоном і мали загальну назву "Біль про права".

Перша поправка проголошувала буржуазне-демократичні свободи: слова, зборів, друку, віросповідань, петицій, а також відокремлення церкви від держави.

Друга поправка дозволяла громадянам США мати, зберігати та носити зброю.

Третя поправка забороняла примусове розміщення військ у приватних будинках, встановлювала недоторканність житла.

Четверта поправка встановлювала недоторканність особи, майна й особистих паперів.

П'ята-восьма поправки передбачали дотримання прав громадян, притягнутих до судової відповідальності.

Дев'ята поправка містила застереження, що наведені вище права не повинні скасовувати чи обмежувати права, якими вже користується народ.

Десята поправка проголошувала, що ті прерогативи, котрі, за Конституцією, не належать Конгресові, закріплювалися за законо­давчими зборами штатів.

Біль про права мав важливе прогресивне значення в розвиткові демократичних традицій американського народу, означав перемогу американської демократії і став прикладом для правових документів інших країн світу.

89. Причини та значення Громадянської війни в сша

На середину XIX ст. стала чітко проявлятися різниця в суспільно-економічному розвитку північних і південних територій США. На Півночі панувала капіталістична система вільної праці, а на Півдні система плантаційного господарства, що ґрунтувалося на праці негрів-рабів.

З утворенням кожного нового штату виникало питання, яким він буде за суспільним ладом. Утворення кожного нового штату порушувало рівновагу сил. Щоб її зберегти в 1820 р. було досягнуто історичної угоди - Міссурійського компромісу, згідно з яким було вирішено надалі приймати до Союзу одночасно по два штати - один вільний і один рабовласницький.

Південь проводить через Конгрес біль "Канзас-Небраска", заяким питання суспільного ладу штату мало вирішувати населення цих штатів. Прийняття цього документа означало, фактично, скасування Міссурійського компромісу. До 1861 р. майже всі американські президенти походили з південних штатів, але в 1860 р. Президентом було обрано переконаного супротивника рабства, представника республіканської партії А. Лінкольна (1809-1865). У відповідь 13 південних штатів заявили про свій вихід з федерації та проголосили в лютому 1861 р. Конфедеративні Штати Америки. У них теж був обраний Президент, сформовано уряд, прийнято Конститу­цію, що проголошувала рабство негрів "опертям цивілізації".

Розпочалася громадянська війна, що тривала чотири роки (1861-1865 рр.). У перший період громадянської війни (1861-1862 рр.) успіх був на боці Конфедерації. Перелом на користь Півночі станеться лише після того, як уряд А. Лінкольна видав кілька важливих законо­давчих актів. Це, зокрема, Закон "Про гомстеди", згідно з яким кожен американець, якому виповнювався 21 рік і який ніколи не брав участі у війні проти США та бажав працювати на землі, міг отримати з державного фонду земельну ділянку розміром до 160 акрів.

90. Економічні і політичні наслідки Громадянської війни в сша

Влітку 1863 р. війська Півдня зазнали поразки у Пенсільванії та під Віксбергом на р. Міссісіпі. їхня територія була розчленована на дві частини. В кінці 1863 р. війська Півночі зломили опір ворога в три­денній битві при Чаттанугі, влітку 1864 р. було досягнуто вирішаль­них успіхів на Центральному фронті.

На президентських виборах 8 листопада 1864 р. Лінкольн отримав 2,2 млн голосів (55,09%), його суперник Макклелан - решту. Переоб­рання Лінкольна означало для Конфедерації втрату останніх надій на компроміс. З весни 1865 р. армія Конфедерації починає масово здава­тися в полон. До 8 травня капітулювало близько 175 тис. військових.

Але ще 14 квітня 1865 р. в театрі «Форд» у Вашингтоні був смер­тельно поранений Лінкольн. Його убивця актор Бутс був фанатичним прихильником рабства. З місця убивства злочинець зумів утекти, але згодом загинув у перестрілці з поліцією.

Громадянська війна стала найкривавішою в історії країни. Північ втратила убитими і померлими від ран 360 тис. чол., втрати Півдня склали не менше 250 тис. Прямі військові витрати федерального уря­ду становили 3 млрд доларів, національний борг зріс до 3,5 млрд. Війна залишила по собі 1 млн калік.

91. Реконструкція півдня та прийняття «Чорних кодексів»

Наступником убитого Лінкольна став віце-президент Джонсон. До кінця 1865 р. усі штати, щоправда, з обмовками, прийняли XIII поправку до Конституції США, яка передбачала скасування рабства на усій території країни.

Плантатори на Півдні утримували негрів на плантаціях з допомо­гою терору; В 1865 р. на Півдні виникли незліченні «Вогненні хрести», «Білі ліги» та інші расистські організації білих. Тоді ж у Теннессі виникла могут­ня терористична організація Ку-клукс-клан. Плантатори Півдня успішно домагалися повернення землі і майна, конфіскованих під час війни. Уже до лютого 1867 р. їм було повернуто власність, яка оцінювалася у 2 млрд доларів.

Законодавчі збори південних штатів приймали т. зв. Чорні кодекси, які вводили своєрідну систему резервацій для негрів. Чорношкірим заборонялося володіти землею і займатися будь-якою комерційною діяльністю. Неграм не дозволялося носити вогнепальну і холодну зброю, проводити мітинги і збори. За порушення вказаної вимоги притягалися до відповідальності не лише негри, але й білі.

Особливого значення в Чорних кодексах надавалося законам про бродяжництво та про навчання. Під визначення безробітного можна було підвести будь-якого негра, який не бажав працювати на плантації за встановлену плату. При незмозі сплатити призначений за «бродяж­ництво» штраф, негр присуджувався до примусової роботи на планта­ціях. За деякими даними, на цих пенітенціарних «плантаціях» помира­ло до 48% засуджених. Це викликало панічний жах і згоду на будь-яку оплату, аби тільки не стати засудженим. Негри у віці до 18 років під виглядом «учнівства» віддавалися у слугування до білих господарів.

Таким чином, Чорні кодекси позбавляли негрів права на працю, на свободу пересування, на судовий захист і самозахист і навіть на влас­них дітей. У відповідь негри створювали загони самооборони, кольо­рову міліцію, різноманітні стрілецькі клуби тощо.

92. Виникнення і оформлення двопартійної системи у сша

Перемога Півночі над Півднем зміцнила федерацію. Право виходу з США було остаточно поховане (1868 p.). Отримують остаточне оформ­лення дві основні партії, що виникли ще до 1860 p.,- республіканська і демократична. Перші політичні партії в США з'явилися ще в 1789-1791 pp. Партія федералістів тоді виражала інтереси банкірів, буржуазії, земельних спекулянтів. Вона відстоювала принципи посилення влади центру та обмеження буржуазно-демократичних свобод. У зовнішній політиці федералісти орієнтувалися на політичне і економічне збли­ження з Великобританією. Однак на президентських виборах 1800 р. перемогу вибороли республіканці зі своїм кандидатом Джефферсоном. Республіканці відстоювали ідеї розширення прав штатів, полегшення доступу усіх громадян до володіння земельними наділами.

У 1828 р. відбувається розкол старої республіканської партії. В результаті цього з'являється демократична партія, яка об'єднує час­тину плантаторів-рабовласників, частину буржуазії та фермерів. У 1834 р. виникла партія вігів, що виступала проти посилення феде­ральної влади, підтримувала розвиток промисловості на Півночі і на Півдні країни та займала компромісні позиції у питанні рабовласницт­ва.

У 1854 р. утворилася нова республіканська партія. Вона виступа­ла за обмеження рабства фактично зайнятою ним територією, за без­платне надання землі поселенцям на Заході, за підтримку вітчизня­ної промисловості. У 1860 р. її кандидат Лінкольн став президентом, що послужило сигналом до початку громадянської війни. Після за­вершення цієї війни в країні остаточно сформувалася двопартійна система. Державну владу поділяють республіканська і демократична партії. Це само по собі не виключає появи та функціонування інших політичних партій. Так, ще у 1876 р. виникла Соціалістична робіт­нича партія, у 1891 p.- Народна (популістська), але ці партії не віді­гравали скількись помітної ролі в житті США.