У цьому акті простежується намагання Парламенту бачити на престолі невпливову особу, котра не становила б загрози для нього та водночас закріпити своє верховенство в державі. Наприкінці XVII-XVIII століть в Англії сформувалася буржуазна конституційна монархія з розподілом влади та зверхністю Парламенту.

69. Зміст парламентської реформи 1832р. В Англії.

Поштовхом для прийняття нового виборчого законодавства була революція 1830 р. у Франції, під упливом якої в Англії розпочинається боротьба за реформи. Таких реформ у XIX ст. було здійснено три. їхня суть була викладена в Акті про зміну старого представництва в Англії та Уельсі (1832 р.) та Актах про народне представництво 1867р. і 1884р., вона зводилася до такого:

1) право голосу на парламентських виборах отримали:

а) всі, хто протягом 12 місяців володів нерухомістю, що приносила десять фунтів стерлінгів на рік, і сплатив усі місцеві податки;

б) наймачі чи власники будинків, які сплачували податок на бідних;

в) дрібні землевласники, корендарі землі, короткотермінові орендарі, котрі щорічно отримували певний прибуток;

г) орендарі квартир, які сплачували за квартиру не менше від 10 фунтів стерлінгів і проживали в них не менше за 12 місяців;

2) так звані "гнилі містечка" були позбавлені представництва в Парламенті, а їхні місця були передані новим промисловим центрам.

3) запроваджувався віковий ценз-21 рік;

4) уводилося таємне голосування (за законом від 1872 р.);

5) з 1884 р. передбачено покарання за підкуп виборців;

6) у 1885 р. були створені виборчі округи з визначеною кількістю населення;

7) діяла мажоритарна система виборчого права (більшості). Права голосу, як і раніше, були позбавлені жінки, чоловіки молодші за 21 рік, а також особи, що протягом 12 місяців отримували допомогу від приходу.

Важливим наслідком реформ виборчого законодавства стало перетворення політичних партій: торі - на консерваторів, а вігів-на лібералів. З'явилося поняття постійного партійного членства. У 1877 р. партія лібералів оформилась у Національну ліберальну партію, а консерваторів у 1883 р. - в Національний союз консервативних асоціацій. У 1906 р. утворилася лейбористська партія Великобританії як федерація різних організацій.

70. Характеристика Чартиського руху в Англії

30-40 рр. 19 ст. в історії Англії пройшли під знаком т. зв. чартизму. Суспільство стрім­ко розпадалося на два нових антагоністичних класи - пролетаріат і буржуазію.

Робітники приходять до рішення самостійно боротися за реформу парламенту в інтересах власного класу. 8 травня 1839 р. Лондонська асоціація робітників оприлюднила т. зв. Народну хартію з вимогами загального виборчого права для чоловіків, таємного голосування, рівних виборчих округів, скасуван­ня майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту, щорічного переобрання палати общин та оплатності роботи депутатів. На під­тримку вказаних 6 пунктів відбулися грандіозні мітинги в Глазго (200 тис. учасників), Бірмінгемі (250 тис), Манчестері (400 тис).

4 лютого 1839 р. у Лондоні зібрався перший чартистський Конвент. На травень 1839 р. петицію чартистів підписали 1250 тис. чоло­вік. У відповідь уряд заборонив мітинги і розпочав арешти їх учасни­ків.

Друге піднесення чартистського руху припадає на поч. 40-х років XIX ст. На конференції в м. Манчестері (липень 1840 р.) була створена Національна чартистська асоціація. На поч. 1841 р. в країні було організовано збір 1348 тис. підписів під петицією про звільнення арештованих лідерів чартистського руху. Парламент 27 трав­ня 1841 р. цю петицію відкинув.

У серпні 1842 р. країну охопив загальний політичний страйк, придушений після 20 серпня за допомогою масових арештів. Сотні чо­ловік були засуджені до тюремного ув'язнення.

Значення самого чартистського руху важко переоцінити. Під його тис­ком правлячі кола Англії були змушені розпочати демократичні рефор­ми: почалася реорганізація парламенту, розвивалося місцеве самоуправ­ління, було проведено в життя закон про охорону фабричної праці та легалізовано тред-юніони, обмежено тривалість робочого дня. Ці завою­вання були досягнуті у напруженій боротьбі, коли кожна поступка опла­чувалася запеклими, часто кривавими сутичками з поліцією, масовими арештами лідерів руху, роками тюремного ув'язнення і каторги.

71. Зміст парламентської реформи 1867р. В Англії

Восени 1866 р. рух за реформу набирає небаченого розмаху: на мі­тингу в Манчестері було 100 тис. учасників, в Лідсі - 300 тис, в Бір­мінгемі - 350 тис, в Глазго - 200 тис. і т. д. У лютому 1867 р. в пала­ту общин було внесено новий проект реформи, який після прийняття кількох додаткових поправок 15 серпня 1867 р. став законом. У «гнилих» містечок відібрали ще 45 місць, з них 44 були передані містам. В самих містах право голосу надавалося особам чоловічої статі, які проживали там протягом останніх 12 місяців, сплачували податок на користь бідних, та винаймали житло, не дешевше 10 ф. ст. на рік. У графствах коло виборців було розширене орендарями з при­бутком від 12 ф. ст. на рік і вище.

Зменшення цензу для орендаторів та розширення виборчого пра­ва для винаймачів житла дещо збільшило число виборців - з 1 млн 400 тис. чол. до 2,5 млн. Воно зачепило не лише буржуазію, але й вер­хівку робітничого класу. Зміни в середовищі електорату змушували уряд враховувати інтереси нового кола виборців, щоб в майбутньому мати змогу розраховувати на їхні голоси. Зокрема, в 1867 р. уряд консервато­ра Дізраелі скасував закон про господарів і слуг, урівнявши права під­приємця і найманого працівника у суді. В 1875 р. парламент скасував карну відповідальність за порушення договору найму.

72. Утворення та характеристика політичних партій в Англії

Уже після реформи 1832 р. розпочався процес утворення політич­них партій. Боротьба за голоси вибор­ців вимагала не лише структурної перебудови давніх торі і вігів, але й пошуку нових форм організаційної роботи. Ще у 1831 р. консервато­ри заснували спеціальний Карлтон-клуб для координації діяльності партії у національному масштабі. У 1836 р. аналогічний орган з'явив­ся у лібералів. Пізніше консерватори сформують Національний союз консервативних та конституційних асоціацій.

У 1877 р. буде створена Національна ліберальна асоціація.

Розширюється соціальна і національна база колишніх торі та вігів. Під впливом лібералів перебувала не лише верхівка промислової бур­жуазії, але й пролетаріат, дрібна буржуазія міста і села, більшість інтелігенції. Користувалися ліберали підтримкою і в Ірландії, якій обіцяли т. зв. гомруль - самоуправління. Консерватори розширили свою соціальну базу за рахунок армії, державних чинов­ників, кліру офіційної англіканської церкви тощо.

Самостійна масова робітнича партія почала оформлюватися на Плімутському конгресі тред-юніонів 1899 р. У 1900 р. на виконання рішень цього конгресу в Лондоні пройшла конференція за участю 129 делегатів від профспілок та дрібних соціалістичних угруповань і сою­зів. Конференція створила Комітет робітничого представництва для організації виборчої кампанії 1905 р. У рік виборів Комітет було ре­організовано в Лейбористську партію.

На перших же виборах ця партія провела до парламенту 29 своїх кан­дидатів, що стало вагомим успіхом третьої політичної сили Англії. Од­нак дуже швидко керівництво Лейбористської партії відмовилося від проведення самостійної політичної лінії і опинилося у блоці з ліберала­ми.

73. Зміст реформи англійського парламенту в 1911р.

По своєму соціальному складу палата лордів була оплотом аристократії і була, продовженням консервативної партії в парламенті. Коли консерватори опинялися в парламенті в меншості і терпіли поразку з якого-небудь важливого питання, палата лордів, використовуючи свою стримуючу функцію, забезпечувала захист однієї із сторін, що борються. Тим самим перекручувався дійсній сенс двопалатної системи.

Це не могло не турбувати лібералів, що прагнули перетворити палату лордів або добитися її розпуску. В результаті боротьби лібералів з палатою лордів з'явився Акт про парламент 1911 р. Згідно цьому Акту, нефінансовий білль, що пройшов палату общин в трьох послідовних сесіях і всякий раз відкидався палатою лордів, після третього разу прямував на королівське твердження, минувши палату лордів, за умови, що між другим читанням в першій сесії і останнім читанням в третій сесії пройшли не менше двох років. Проведення фінансових біллів зовсім не вимагало згоди палати лордів. Характер білля визначав спікер палати общин. Цим же Актом встановлювалася тривалість парламентської легіслатури в п'ять років. Реформу 1911 р. не можна пояснювати лише боротьбою партій. Її проведенню сприяло і посилення кабінету міністрів, і зміна соціального складу палати лордів. На початок XX ст сталося злиття родової аристократії і буржуазії при явному переважанні останньої. Буржуазія, не відмовляючись повністю від верхньої палати, робила ставку на сильний кабінет міністрів, який при слабкій нижній палаті мав можливість досить повно забезпечити її інтереси.

У 1911 р. депутати нижньої палати почали отримувати заробітну плату за свою парламентську діяльність. Ця зміна мала особливо важ­ливе значення для лейбористів, чиї лідери не могли користуватися сторонніми джерелами надходжень.

74. Причини та етапи Великої французької буржуазної революції

Причинами революції були:

конфлікт між продуктивними силами та феодальними відносинами;

більшість населення через численні податки, повинності та безробіття вели злиденне життя. Не задоволення викликала юр. нерівність і станові привілеї;

загальна криза абсолютизму: щорічний дефіцит у королівській скарбниці, постійно збільшувалися податки, знецінювалися гроші; королівська ж влада витрачала великі гроші на утримання двору, ведення війн та інші потреби;

ідеологія французького Просвітництва

У 1788-1789 рр. в країні виникла революційна ситуація. Селянські повстання, що охопили багато французьких провінцій, доповнювалися виступами плебейства в містах. Монархія, що виявилася нездатною старими методами втримувати свої позиції, змушена була піти на поступки: в 1787 р. були скликані нотаблі, а потім засідання Генеральних штатів, куди було обрано 600 представників від дворянства та духовенства, а також 600 депутатів від третього стану. Дворян­ство, духовенство та король обстоювали станове голосування, сподіваючись у такий спосіб підкорити собі всю діяльність Генеральних штатів. Третій стан відхилив цей принцип та 17 червня 1789 р. проголо­сив Генеральні штати Національними зборами, а 9 липня -Установчими зборами. Тим часом уряд стягував до столиці війська та готувався до розправи з антифеодальним рухом. Однак на боротьбу з абсолютизмом піднялися народні маси. 13 липня 1789р. спалахнуло повстання в Парижі. 14 липня повстанці штурмом взяли королівську фортецю. Ця подія врятувала Установчі збори та ознаменувала початок буржуазної революції. В історії Великої Французької революції виділяють такі основні етапи:

14липня 1789р. - 10 серпня 1792р. - перетворення Франції на конституційну монархію. Провідну роль відігравала велика буржуа­ зія та ліберальне дворянство, що переважали в Установчих зборах;

10 серпня 1792 р.-2 червня 1793 р. - утвердження республіки, проведено більш радикальні антифеодальні заходи, домінувала торговельно-промислова буржуазія; 2 червня 1793 р. - 27 липня 1794 р. - диктатура якобінців, за­ вершується ліквідація феодальної системи, встановлюються капіталістичні відносини, етап найвищого піднесення революції, її кульмінація.

75. Декларація прав людини та громадянина 1789 р.

26 серпня 1789 р. Установчі збори під тиском народного революційного піднесення прийняли Декларацію прав людини та громадянина - програмний документ французької буржуазної революції. Вона складалася із 17 статей, базувалася на положеннях теорії природного права і, на противагу королівському само­державству, проголошувала:

принцип національного верховенства, згідно з яким нація це єдине джерело влади;

непорушність невід'ємних природних прав людини (свободи, власності, безпеки, опору гнобленню та ін.);

рівність людей перед законом;

принцип поділу влади (на законодавчу, виконавчу та судову);

відповідальність і підзвітність посадових осіб;

принцип презумпції невинуватості;

свободу слова, совісті та преси;

рівномірний розподіл податків між усіма громадянами відповідно до їхнього матеріального становища