Культура України ви роки війни.

На окупованій території фашисти пильно контролювали національне життя. Вони заборонили публічні зібрання, створення товариств. Було заборонено всі українські організації, встановлено ретельний контроль за діяльністю засобів масової інформації, нагляд за діячами літератури і мистецтва. Школи закривались, дозволялося працювати лише початковим класам. Почалися масові розстріли інтелігенції. Так, у Києві були розстріляні поетеса Олена Теліга, поет І. Ірлявський, редактор газети "Українська дійсність" І. Рогач та ін.

Величезних масштабів набуло пограбування окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу, відчутних втрат зазнали історичні та краєзнавчі музеї, бібліотеки, картинні галереї. Лише зі Львова німці вивезли понад 5 тис. рукописів і понад 3 тис. стародруків, 300 інкунабул, близько 40 тис. томів різної літератури. Усього з України вороги вивезли понад 330 тис. цінних музейних експонатів.

Важливу роль у мобілізації народу на боротьбу з фашистськими загарбниками відігравали засоби масової інформації,воно випускало українську політичну і художню літературу, листівки, газети і журнали для бійців.

Десятки українських театральних колективів, ансамблів, артистичних бригад несли своє мистецтво фронтовикам, надихаючи їх на боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини.

Провідними темами у творчості композиторів періоду війни були патріотизм, віра в перемогу над ворогом. Найбільшу увагу вони приділяли створенню масової бойової пісні. Лише за два перших місяці війни

Бригади художників виїжджали на фронт, заводи, у колгоспи, вели активну художню пропаганду і збирали матеріали для майбутніх творів.

Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. Перед наукою, освітою, літературою, мистецтвом, культосвітніми закладами, пресою, радіо стояли складні й відповідальні завдання. Діячам культури і науки доводилося працювати в таких тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх війна.

Українська культура і її творці виявилися на висоті свого покликання: вони все підпорядкували завданням розгрому ворога. В складних умовах війни культура стала могутнім знаряддям у боротьбі проти фашизму та його людиноненависницької ідеології.

70.

Культура української діаспори.

Поняття «діаспора» (грец. διασπορά «розпорошення», «розсіяння»)

Під українською діаспорою розуміють усіх українців поза політичними кордонами України, які відчувають духовний зв'язок з Україною.

Усього у світі поза межами України проживає приблизно 10 млн людей українського походження.

Зв'язок української діаспори з історичною Батьківщиною здійснює через товариство "Україна", "Конгрес вільних українців", громадські та культурні організації.

Сьогодні зарубіжні українці є повноправними громадянами багатьох країн світу. Не дивлячись на те, що проживають у багатоетнічному оточенні, українці намагаються зберігати у своєму середовищі рідну мову, звичаї, культурні, мистецькі та побутові традиції, тобто свою національну самобутність.

Великий вклад у збереження своїх національних коренів, розвиток співробітництва в галузі історії, культури, економічній сфері здійснюють жіночі організації української діаспори різних держав.

Багатогранною і корисною в розширенні культурних зв'язків є діяльність Конгресу канадських жінок. Відділ жінок українського походження при організації займається збором коштів, одягу для бідних українського походження багатьох країн, у тому числі і для українців на материку.

Активно діє по збереженню багатої української спадщини українського народу Союз Українок в Австралії.

Українські жіночі організації Сполучених Штатів Америки активно сприяють розвитку культурних зв'язків з материковою Україною, значно допомагають формуванню національної свідомості українців, підтримують дружні відносини з нашими земляками в інших куточках планети.

В цілому, всі жіночі товариства за океаном намагаються здійснювати допомогу українському народу в культурному відродженні держави.

Не дивлячись на труднощі, велику роботу в сприянні розвитку культурницьких зв'язків між землею батьків і східною діаспорою проводять жіночі організації Росії, Казахстану, Молдови, Білорусі та ін. Маючи свої проблеми, пов'язані з відсутністю національних шкіл, театрів, телебачення, літератури в Росії, українки, які входять до жіночих організацій, сприяють обміну існуючих різних фольклорних ансамблів, студентських груп для навчання в українських вузах, обмінюються делегаціями при проведенні традиційних "Шевченківських читань».

Сучасна політика української держави направлена на створення необхідних умов для відродження етнічної, мовної і культурної самобутності українського народу. Для всебічного вирішення цього завдання вона здійснює кроки зі встановлення всесторонніх контактів з українською діаспорою. Такі контакти здійснюються за допомогою широкого співробітництва в усіх галузях життя, у тому числі і культурному. Українці, яких доля порозкидала по світу, в свою чергу з глибоким розумінням і повагою ставляться до державотворчих процесів, що відбуваються в українському суспільстві, всебічно прагнуть допомогти їй в утвердженні незалежності, набутті міжнародного авторитету. Успіхи сучасної України багато в чому залежать і від доброї волі, консолідації всіх українців, бо саме спільне етнічне коріння спр сприятиме розвитку загальнолюдських цінностей в українському суспільстві.

67.

Роль творчості Т.Г. Шевченка у становленні української культури

Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям.

Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму.

Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.

Ім´я Шевченка вперше стало відомим на просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка “Кобзар”.

Шевченко творчо використав багатющий досвід попередників і сучасників в українській, російській і зарубіжній літературах, але в поезію він прийшов сказати своє, нове слово. У шевченкознавчих студіях не раз були спроби вказувати на деякі літературні паралелі, залежність, впливи тощо.

Засвоївши всі багатства передової людської думки, Шевченко піднісся на таку височінь, з якої міг повести народ за собою, показати йому шлях до визволення.

Відомі різні підходи до оцінки творчості поета цього періоду, але ясною виглядає думка: Шевченко в ці роки є послідовним революційним демократом, поетом-реалістом, хоча в його творчості й тепер, і навіть пізніше, зберігаються значні елементи романтизму.

В останні роки свого життя Шевченко не міг не відчувати, що вагомі зерна, посіяні ним, уже давали паростки (“Орю свій переліг — убогу ниву! Та сію слово. Добрі жнива колись-то будуть!”).

Він бачив, як росте коло його соратників і однодумців, читав у пресі про визнання своїх заслуг перед народом. М. Добролюбов у рецензії на “Кобзар” назвав його першим справжнім народним поетом, а М. Чернишевський вважав Шевченка непохитним авторитетом, довів його світове значення.

Твори Шевченка перекладаються на російську, чеську, болгарську, сербську, хорватську, німецьку, французьку, англійську та інші мови.

Заслуговує на увагу видана французькою мовою доповідь про творчість Кобзаря та її визначальний вплив на розвиток української літератури, переслідуваної царським урядом, котра була підготовлена для учасників Європейського літературного конгресу (1878 p.).

66.