3. Основна складова книги

3.1 Заголовок

Назва незнайомої книги найбільш ефективно представляється читачеві заголовком. Подібно тому, як змінюється мода на одяг, змінюється й мода на книжкові заголовки. Справджується тут і головний закон моди – прагнення до нового і поступове вихолощення його. Хтось колись придумав заголовок «Дзеркало» і одразу в усій Європі виникли подібні. Невідомо хто придумав назвати книгу про моральність «Душерятівною аптечкою» , послідовники пішли далі «Пластир для для душі», «Душевзоровий окуляр»; далі – гірше : «Душерятівний нічний ковпак, викроєний з втішливих промов», «Шлейки, що поєднують душу й тіло, або Благочестиві порад на користь душі або тіла», «Коробка з духовним нюхальним тютюном, що призначений для очищення благочестивих душ через чхання». Популярними у назвах стають гардеробні образи : «Шнурки та шнур очні дірочки для штанів віруючих», «Туфлі на високих підборах для вайлуватих у чеснотах» , «Спідня білизна для чеснот них пань».

Найдовшим є заголовок наукової статті німецькою мовою містив 45 слів, самим довгим словом у назві було те, що в перекладі на українську вимагає трьох: десульфуризація вихідного газу.

Звісно, поганий заголовок шкодить і хорошій книзі. Американці з їхнім комерційним підходом часто його змінюють і це дає вражаючі результати . Книжка Мопассана «Пампушка» розійшлася у 1925 році усього тиражем 1500 екземплярів, видавництво мало збитки, проте швидко видає її знову з іншою назвою « Кохання та інші історії», книжка розійшлася накладом 37 тисяч. Наступного року книжка виходить під новою назвою : « Як принести в жертву одну французьку повію?», розпродано 54 700 примірників.

Не підходить і така назва, яку читач може не правильно тлумачити . Перша книга Моема називалася просто «Коло», і видавці отримали замовлення на новий підручник з геометрії. Англійським романом «Голуб в орлиному гнізді» зацікавилися птахо води-аматори , драму Гуаріні «Вірний пастух» зарахували до праць з сільського господарства, драму Гуаріні «Вірний пастух» зарахували до праць з сільського господарства.

3.2 Анотація - (лат. annotatio — зауваження, помітка) — короткий виклад змісту книги, статті, розробки, звіту тощо. У етимологічному значенні слово трапляється в другій пол. І ст. н.е., але функціонально анотація була присутня вже в каталогах Олександрійської бібліотеки (ІІІ ст до н.е.). Пізніше анотація у вигляді короткої характеристики тих чи інших авторів, відомостей про тематику їхніх праць, оцінки останніх використовується в бібліографічних словниках. З появою наукових журналів у другій пол. XVII ст. анотація дає початок жанрам наукової періодики, а пізніше – становленню анотованої бібліографії. Обов’язковим елементом анотації є бібліографічний опис у редукованій формі (автор, назва, індекс тощо). Якщо бібліографічний опис ідентифікує документ чи його частину, то анотація ідентифікує зміст документа, вона є не формальною, а змістовою моделлю документального джерела.

Анотування наукових праць

В Україні місце розташування анотації, її обсяг, структура і зміст визначаються Держстандартом України та суб‘єктами видавничої діяльності. Поява електронних версій наукових видань та об‘єднання веб-ресурсів наукової періодики, в якому бере участь низка українських періодичних видань, спонукає переглянути практику анотування наукових праць. В електронних версіях зарубіжних наукових видань анотації статей часто становлять не менше 1000 знаків. У журналі «Українознавство» відбувся перехід від стислої анотації наукових статей до розгорнутої (близько 700 знаків), де в узагальненій формі має подаватися головний результат здійсненого автором дослідження.

Вимоги до анотацій

Анотація повинна мати лаконічну, конкретну форму, але при цьому давати містку характеристику виданню без побічної інформації. 2. Обсяг її зазвичай не має перевищувати 500 - 600 знаків. 3. Під час написання анотації використовується загальноприйнята лексика. 4. Якщо у назві є малозрозумілі слова, їх потрібно пояснити. 5. Допускаються тільки загальноприйняті слова, загальновживана лексика. 6. Не рекомендується наводити цитати з тексту. 7. Рекламні елементи не повинні викривляти об'єктивну характеристику видання.

3.3 Присвята – два, три рядки з іменем людини,якій автор висловлює подяку або чию пам'ять бажає увіковічнити. Читач рідко знає обставини, у зв’язку з якими з’являється присвята, та все ж вона важлива для розуміння книги і може ініціювати ціле дослідження.

Історія

Присвяти старі як світ. Присвятами на честь покровителів відкривалися рукописи античних творів. З віками склався особливий вид присвят –як самостійний жанр. У XVII-XVIII столітті присвяти стали подякою меценату або щитом, щоб убезпечитись від цензури чи критики. В Англії було навіть організовувався ринок присвят. У XVII ст.. ціна присвяти вагалася від 20 до 40 фунтів, залежно від імені продавця та можливості покупця. Пізніше, коли авторів стало більше, ціни впали до 5 фунтів. У Франції ж золото текло рікою : за один сонет Маре отримав від Анни Австрійської 1000 дукатів.

У Німеччині ціни були скромнішими . За весільні гімни платили не більше одного золотого, за похоронні плачі – в середньому два.

3.4 Передмова - вступна частина якого-небудь тексту, вступ, пролог. Теофіль Готьє писав, що читає у книгах лише передову та зміст. Передмова – посіяне зерно, а зміст – урожай. Зазвичай, передмову розміщують, щоб розказати читачам про щось важливе для пропонованої книги 6 розповісти історію створення , підкреслити відмінність видання, загострити увагу на якихось проблемах. Передмова може бути написана автором, може перекладачем, редактором, видавцем, критиком , літературознавцем, колегою.

Найдовшою передмовою є написана й. Вайзлінгером до анти лютеранського трактату «Вперті факти2. Книга містить 618 сторінок, з них 470- передмова.

3.5 Епіграф - (грец. επιγραφή — «напис»), або мотто — напис (часто цитата), який вміщується автором перед текстом твору або його частиною. Епіграф передає основну ідею, настрій або колізію твору, задає тон. Він завжди пишеться у верхньому правому кутку сторінки.

Історія

Епіграфи з’явилися у Давній Греції, а в епоху Відродження з’явилися мотто – різниця між ними скоріш за все у настрої. Якщо епіграф серйозний і часто філософський, то мотто скоріш веселе і насмішкувате.

Випадком курйозного епіграфа є розміщений у 1833 році французом Ласселі у книзі «Злодійства нашого сучасника Тріальфа перед самогубством».Цю багатообіцяючу назву автор підкріплює епіграфом , що ймовірно, формулює й ідейний зміст книги : «Ах!Ех!Хе!Хі!Хі!Хі!Ох!Хю!Хю!Хю!Хю!Хю!

3.6 Береги - маргінальні ділянки сторінки. Вони підсвічують текст і уберігають його від розмиву під натиском пальців. За класичною пропорцією найвужче поле - при корінці, трохи ширше – верхнє, ще ширше – бокове зовнішнє, а найширше – нижнє. Але сьогодні цю пропорцію часто порушують часто недаремно. На розмір берегів впливає перш за все «бюджет» книги : чим більші береги, тим грубіша книжка, тим більша собівартість. Але на берегах розміщуються колонтитули, колонцифри, на бокових – маргіналії, заголовки,міні ілюстрації, вставки тощо. На нижньому берегу - примітки та на суворо призначених сторінках сигнатура (порядковий номер книжного зошиту) та норма – скорочена назва книги чи прізвища автора або номер замовлення.

3.7 Текст у різних книгах розрізняється за змістом та обсягом, але й за розміром і формою шрифту,за кольором та яскравістю, за способом розташування на сторінках. Оригінально зроблені поліхромні видання – коли текст надруковано у кілька барв : заголовки , буквиці та цитати одним кольором, основний текст – іншим, а маргіналії – третім. Моно хром – книга, набрана одним кольором.