2.Внутрішні елементи книги

2.1 Фо́рзац (нім. Vorsatz) – це однозгинний аркуш паперу, скріплений з першим і останнім зошитами блока і призначений для з’єднання блока з палітуркою.

Види

За характером оформлення форзаци поділяються на задрукований (мається на увазі, що поверхня форзацу задруковується будь-яким рисунком чи орнаментом) або залишається незадрукованим.

За конструкцією форзаци поділяються на суцільно паперові, окантувальні, складені, прикантовані.

Суцільно паперовий форзац – паперовий аркуш, сфальцьований в один згин, а по розміру дорівнює формату видання до його обрізки з трьох сторін. Розкроювання такого форзацу повинно здійснюватися з врахуванням повздовжнього напрямку волокон.

Окантувальний форзац – це такий форзац, який має наклеєну по своєму фальцю або смужку паперу, або смужку нетканого матеріалу, або коленкора.

Складений форзац складається з окремих паперових заготовок, які з’єднуються в корінцевій частині смужкою тканини – фальчиком. За міцністю складені форзаци перевищують суцільно паперові і, як правило, виготовляються вручну. Фальчик – це смужка матеріалу, яка з’єднує паперові сторони складеного форзацу.

Прикантувальний форзац – це такий форзац, який кріпиться на смужці тканини або паперу, яка називається стержнем.

Вибір того чи виду форзацу визначається товщиною видання, конструкцією палітурки і форматом. Наприклад, складені форзаци, як правило, застосовуються для видань великого обсягу і формату, оскільки маса блока в них більша.

За способом приєднання до блока форзаци діляться на накидні, приклеєні, прошивні і пришивні.

„Свій” форзац застосовується найчастіше для видань при товщині блока до 20 мм, задрукованих на папері щільністю не менше 100г/м² при повздовжньому розкрої з врахуванням напрямку паперу вздовж корінця. Назву „свій” даний форзац отримав через те, що він є складовою частиною першого і останнього зошитів книжкового блока.

„Накидний” форзац застосовується для малого обсягу видань. Сам форзац накидається на блок видання в процесі його комплектування вкладкою. Папір для такого форзаца відрізняється за структурою від паперу видання. Даний вид форзаца за своєю конструкцією може бути одинарним або подвійним.

Приклейний (простий) форзац застосовується для книжкових видань, скомплектованих підбиранням і зшитих нитками, при товщині видання до 30 мм, використовується також для видань, скомплектованих підбиранням, скріплених термонитками, клейовим способом і мініатюрних видань. Цей форзац є найрозповсюдженішим, тому що має просту конструкцію. Сам форзац приклеюється до корінцевого поля зошита з невеликим відступом до його краю.

2.2 Фронтиспис - (фр. frontispisi) - ілюстрація, розташована перед титульним аркушем книги на лівій сторінці.

Історія

Головним чином, це портрет автора, портрет особи, якій присвячували книгу або ілюстрація символічного характеру, яка відноситься до всього твору або найбільш важливого моменту, про який йдеться в ньому. В стародавніх виданнях - часто це єдина ілюстрація в книзі. Фронтиспіс може займати тільки оптичну середину сторінки чи майже усе її поле.

До створення фронтиспісів залучали як видатних майстрів гравюри, так і аматорів, що обходилось дешевше. Тому така різниця в якості зображень фронтиспісів, що створені дійсно великими майстрами чи випадковими підмайстрами - друкарями. Фронтиспіс часто свідоцтво панівного мистецького стилю доби : відродження, бароко, рококо, класицизму, еклектики, модерну тощо.

Серед творців фронтиспісів -

Йоган Даніель Тіц ( Johann Daniel Tietz )

Давід фон Швейніц ( David von Schweinitz )

Джакомо Леоні ( Giacomo Leoni )

Томас Спрет ( Thomas Sprat )

Моріс Гломе ( Maurice Glomeau )

Телья Девіс ( Tegla Davies )

Флоренс Вайт Вільямс ( Florence White Williams)

Академічі лекції Е. Торічеллі, фронтиспіс(ліворуч) з портретом Торічеллі, видання 1715 р.

Телья Девіс, пейзажний фронтиспіс до видання 1923 р. «Історична новела валлійською мовою»

Томас Спрет, фронтиспіс до видання «Історія Королівського (наукового) товариства», 1667 р.

Моріс Гломе, фронтиспіс до видання Руссо, 1928 .

2.3 Титульна сторінка (аркуш) - (від лат. titulus — напис, заголовок) — заголовний лист видання, основний титульний елемент книги, на якому даються головні відомості про неї — прізвище автора, назву, жанр, місце і час видання, видавництво, марку видавництва, марку серії, номер тому та інше.

Зазвичай титул займає одну сторінку, але бувають випадки, коли його розміщують на розвороті. Так скажімо, оформлено «Мандри Джонатана Свіфта», де дуже довгий заголовок погано виглядав би на одній сторінці. Титул переселяється з першої сторінки на тертю у таких випадках, коли друга віддана фронти спису або коли є контртитул – неодмінний у багатотомних та перекладних виданнях.

Історія

Родовід титульного аркуша тривалий – ще у стародавньому Римі до згорнутого в трубку сувої кріпився ярлик з назвою твору. Цей ярлик називався титул юс. Рукописні і перші друковані книги виходили без титулу. Титульну сторінку вперше ввів венеціанський типограф Ерхард Ратдольт 1476 року. Титули старовинних видань обрамлювалися орнаментами (побутував навіть термін «титульна рамка» на них зображали алегоричні малюнки, затійливі віньєтки

2.4 Контртитул - ліва сторінка розворотного титулу, на якій розміщують або загальні для всього багатотомного або серійного видання вихідні відомості, або вихідні відомості з титулу оригінального видання випускається переказного твору, якщо воно вперше публікується в перекладі, або тільки ім'я автора переказного твори мовою оригіналу (якщо переказ публікується не вперше). Останні відомості можна розмістити і на звороті титулу.

На контртитулу можна друкувати також імена осіб, які беруть участь у створенні всієї серії: редактора, упорядника, художника і склад редколегії - із зазначенням перед кожним характеру його участі:

Редактор серії ...; Художник серії ...; Редколегія серії: ... .

У всіх томах, крім останнього, у вихідних даних багатотомного видання рекомендується ставити після року випуску т. 1 висяче тире, а в останньому томі вказувати роки випуску всього багатотомного видання (першого і останнього тому).

На контртитул. можуть бути перенесені підзаголовні дані, а також відомості про склад редколегії видання. Якщо на контртитул. переносять над заголовні дані, то під заголовком серії там же розміщують і рік заснування серії.

2.5 Авантитул - (від франц. avant — перед та лат. titulus — надпис, заголовок) — перша сторінка книжкового блоку, один з титульних елементів декоративно-композиційного призначення, який з’являється у книзі, як правило, за наявності контртитулу або фронтиспису; містить деяку частину вихідних даних: видавничу марку (або назву видавництва), або марку серії, рідше — епіграф, присвяту, лозунг; називається також фортитулом, або вихідним аркушем.

Авантитул і титульний лист німецького видання роману Еміля Золя «Радість життя»: на авантитулі повторюється ім'я автора і вказано назву авторської серії, до якої належить роман.

2.6 Шмуцтитул - (від нім. Schmutztitel, де Schmutz — «брудний» і Titel — «заголовок») — окрема сторінка, де поміщають заголовок частини, розділу чи глави книги, а деколи окремих творів, які входять у збірник. В стародруках це додатковий титульний аркуш, який розташовували перед основним титулом для охорони останнього від забруднення.