69.Вплив культури на соціалізацію особистості

70.Основні проблеми сучасної української культури та їх характеристика Суперечливі процеси спостерігаються й у сфері літератури та мистецтва. Українській літературі вже повернено донедавна забуті й заборонені імена. На книжкових полицях з'явилися твори літераторів української діаспори. Це сприяє формуванню в читача цілісного уявлення про українську літературу, повертає українському народові неоціненний для подальшого розвитку художньо-естетичний досвід. Суттєво впливає на розвиток літературного процесу, на формування наукового потенціалу держави рівень книговидавництва. У червні 1997 р. було прийнято Закон України «Про видавничу справу», що створив засади юридичного унормування видавничої діяльності й передбачив державну підтримку видавничої справи, зокрема з питань пільгового оподаткування. Але цей закон не був юридичним актом прямої дії, тому запровадження пільгового оподаткування у сфері книговидання було можливе лише за внесення відповідних змін до податкового законодавства. Попри економічні негаразди розвивається національний театр. Щороку глядачі України мають змогу побувати на тридцяти тисячах вистав. Український театр намагається утвердитися в європейському культурному просторі. Це засвідчують гастролі Національного академічного драматичного театру імені І. Франка в Німеччині, Львівського академічного театру імені М. Заньковецької — у Великобританії, участь вітчизняних театрів у багатьох міжнародних фестивалях. Складна ситуація у сфері кінематографу. Ще десять років тому на державних кіностудіях знімалося до 50 повнометражних ігрових, 12 анімаційних і до 500 короткометражних фільмів щороку. Нині порівняно з 1988 р. виробництво фільмів скоротилося в 20 разів, а чисельність кіноустановок — більш як удвічі, щорічне відвідування кінотеатрів помітно зменшилося. Динамічні процеси відбуваються в царині популярної української музики. Молоді виконавці дедалі впевненіше заявляють про себе на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Доля» (Чернівці), «Мелодія» (Львів), «Оберіг»(Луцьк), «Тарас Бульба» (Дубно) тощо.

71.Проблеми сучасної освіти в Україні Міністерство освіти і науки України докладає багато зусиль щодо реформування освітньої галузі. Але все ще залишається багато проблем, які не можуть чекати. Перелічимо деякі з них:

-низька заробітна плата та соціальна незахищеність учителів негативно відбиваються на якості освіти, не дозволяють підтримувати на належному рівні кваліфікацію вчителів.

-старі підручники, зміст і методи викладання не відповідають актуальним вимогам щодо її якості в сучасному світі. Сучасний і майбутній інтелектуальний потенціал освітньої сфери вимагає більше інвестицій.

-навіть наявні обмежені ресурси на освіту витрачаються неефективно. В освіти задіяно занадто багато сил, різноманітних суб'єктів, і всі вони мають свої інтереси. Недосконалість системи управління призводить до браку коштів, недостатньою є прозорість їх використання.

-освіта дотепер оцінюється за внутрішніми критеріями. Оцінки, необхідні для визнання ролі середньої загальної освіти для успішного життя людини, для економіки, відсутні і не застосовуються ані органами управління освітою, ані суспільством.

-розшарування суспільства робить усе менш доступною якісну освіту для все більшої кількості дітей. Бідність переходить у спадщину, і освіта - з її нерівним доступом і поділом на елітні та звичайні школи - стає механізмом відтворення соціальної нерівності.

-існує ризик, що без розв'язання цих проблем інновації, які намічені Міністерством освіти і науки (перехід до 12-річного навчання, розробка і введення нових стандартів середньої освіти, профілізація школи тощо), не будуть успішно впроваджені.

Попередні державні документи освітньої політики так чи інакше намагалися розв'язати ці проблеми централізовано, «одним махом», але безуспішно. Діє традиційна схема: -переписувати проблеми, складати новий перелік; -робити плани заходів задля їхнього розв'язання; -роздавати зобов'язання управлінням освіти та департаментам Міністерства; -звітувати про виконання плану дій.

72.Проблеми вищої освіти в Україні в контексті вимог Болонського процесу

Проте, представники багатьох ВНЗ доходять висновку, що гострої необхідності форсувати запровадження Болонської системи поки що немає. Європейська система не припала до душі українцям, на думку фахівців, через те, що подана у вигляді політичної волі. Модель була непродумано накладена на існуючу національну систему освіти. В сучасних умовах молодь виявилася просто не готовою до самостійної роботи, яка передбачена положеннями Болонської системи освіти, але практично не здійсненна в командно-адміністративній системі освіти України. Як вважають викладачі ВНЗ, основна проблема в тому, що в українській системі освіти до студентів все ще відносяться як до дітей. Їм викладають конкретний набір предметів, корисність яких визначена зверху, диктують лекції під запис, контролюють наявність конспектів. Абітурієнт приходить в університет після школи, де його водили за руку всі 11 років, з такими ж очікуваннями. І раптом після запровадження Болонських вимог виявляється, що потрібно виявити самостійність, але очікування залишаються і навіть підкріплюються очевидністю домінування викладача. У результаті університети і студенти виявилися у ситуації, коли перші не знають, як стимулювати других до самостійної праці.

73.Сім’я як суспільне явище і соціальний інститут та її сучасні проблеми Соціоло́гія сім'ї́ — галузь соціології, що вивчає сім'ю. У сферу досліджень даної галузі входить: вивчення функціонування сім'ї як соціального інституту і малої групи, структури і функцій сім'ї, шлюбно-сімейні відносини, зразки сімейної поведінки, характерні для того чи іншого типу культури, тієї чи іншої соціальної групи. Соціологія сім'ї як спеціальна область соціологічного знання бере свій початок у масштабних емпіричних дослідженнях Рілза і Ле Пле ^[2]. У середині XIX століття вони незалежно один від одного роблять спробу вивчити вплив таких соціальних факторів, як структура сім'ї, економічні відносини в сім'ї, релігія в сім'ї та інші. З тих пір проблеми сім'ї та сімейно-шлюбних відносин постійно перебувають у центрі уваги соціології, оскільки родина являє собою унікальне утворення: мала група та соціальний інститут одночасно. У СРСР одним з перших підрозділів, де в період «відлиги» стала розвиватися соціологія сім'ї, стала група дослідників під керівництвом З. А. Янковий (1923—1998) у складі сектора соціального прогнозування Інституту соціологічних досліджень АН СРСР ^[2].Сім'я — соціальна система відтворення людини, заснована на кровній спорідненості, шлюбі чи об'єднуючу людей спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою ^[1]. Шлюб — це юридично оформлений і добровільний союз жінки та чоловіка, спрямований на створення сім'ї і який породжує взаємні права та обов'язки. Виділяють 3 форми шлюбу, що розрізняються своєю структурою:^[1]

-Моногамія — шлюб між одним чоловіком і однією жінкою

-Полігамія — шлюб між одним і кількома індивідами. Виділяють дві форми полігамії:

• Полігінія Поліандрія 

-Груповий шлюб — шлюб між кількома жінками і кількома чоловіками.

Тип сімї-проста або нуклеарна.склад з подружжя та дітей,які не переб у шлюбі.при одруж дітей утв новий тип-складна.залежно від наявності в сімї батьків виділ повну(обидва члени подружжя) і неповну-один із батьків відстутній. Соц сімє вивчає такі питання: Типи соціал відносин.характ для сімї;мотивація шлюбів і розлучень,умови життя сімї. Сучасна українська сім'я переживає дуже важкі часи. Найбільш болючі її проблеми: • зниження народжуваності за рівень, необхідний для про­стого відтворення населення; • зменшення середнього обсягу сім'ї (нині - це 3,2 особи: кожна третя сім'я (35,1 %) складається з двох осіб; кожна чет­верта (27,1 %) - із трьох; кожна четверта (27,1 %) - з чотирьох, кожна сьома (14,1 %) - з п'яти та більшої кількості членів); • збільшення кількості розлучень; • послаблення сімейних зв'язків; • зростання безробіття та погіршення економічного стано­вища сімей; • зростання кількості неповних сімей і поширення в небаче­них раніше масштабах позашлюбної народжуваності (кожна шоста сім'я в Україні (16,4 %) належить до неповної, котра складається з одного з батьків та дітей); • зростання кількості безпритульних дітей і дітей, позбав­лених батьківської опіки.

74.Основні проблеми сучасної української молоді Український науково-дослідний інститут проблем молоді зосередив свою діяльність на: — проведенні фундаментальних та пошукових досліджень проблем молоді; — вивченні, аналізі та прогнозуванні стану справ у молодіжному середовищі; — встановленні та налагодженні зв'язків з організаціями в Україні та за її межами, які працюють у сфері молодіжної проблематики. Інститут підготував статистичний довідник «Молодь України», в якому містяться статистичні дані, що охоплюють основні сфери життєдіяльності юнаків та дівчат. Матеріал згруповано в такі розділи: чисельність і природний рух молоді; народна освіта; підготовка робітничих кадрів; зайнятість молоді в народному господарстві; охорона здоров'я; культурно-побутові умови життя молодих сімей; виробництво і торгівля товарами для дітей та молоді. Але різке погіршення економічного та соціального життя наприкінці XX ст, ускладнило функціонування як загальнотеоретичної, так і галузевої соціології. За відсутності фінансування майже не проводяться масштабні соціологічні дослідження, які б могли з'ясувати молодіжні проблеми в умовах трансформації політичної, соціально-економічної систем. Значно скоротиласькількість дослідних центрів, проблемних лабораторій з вивчення сучасної молоді.Останнім часом загострилося чимало мололіжних проблем, серед яких найголовнішими є: низький рівень життя; безробіття і значна економічна та соціальна залежність від батьків; шлюбно-сімейні проблеми (високий рівень розлучень, сімейних конфліктів, низька народжуваність, матеріальна незабезпеченість, відсутність умов для поліпшення житлових умов); поганий стан здоров'я і зростання рівня соціальних відхилень (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція); втрата ідеалів, соціальної перспективи, життєвого оптимізму. Постійно скорочується питома вага молоді щодо всього населення. В Україні за останні десять років її кількість знизилася з 22 до 20%. За всіма прогнозами, ця тенденція триватиме і надалі.

Вирішення цих проблем потребує розробки і втілення у соціальну практику державної молодіжної політики, складовою частиною якої є комплекс наук про молодь. Серед них на провідні позиції висувається соціологія молоді як спеціальна наука, що вивчає закономірності формування розвитку і відтворення молодого покоління.