2. Додаткова емісія, або сеньйораж

Держава випускає додаткову кількість грошей і начебто отримує додаткові доходи. Недолік: метод викликає інфляцію. Сеньйораж – це отримання урядом доходу від друкування грошей. Ця ситуація виникає тоді, коли темпи приросту грошової маси перевищують темпи зростання ВВП. У результаті всі учасники ринкового процесу платять своєрідний інфляційний податок, і частина їхніх доходів перерозподіляється на користь держави.

3. Позики

Уряд випускає і продає державні цінні папери, натомість, отримуючи, гроші.

Тепер, зробимо узагальнення щодо суті фіскальної політики.

Фіскальна політика – це заходи уряду, спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування, або через одночасне поєднання обох заходів.

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами.

Стимулювальна фіскальна політика спрямована на підтримання високих темпів економічного зростання через збільшення видатків, зменшення податків, або через одночасне поєднання цих заходів.

Стримувальна фіскальна політика – це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків (підвищення податків і скорочення видатків) для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість для контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню.

6.2. Дискреційна і недискреційна фіскальна політика

Дискреційна фіскальна політика – це політика, якою уряд свідомо маніпулює державними витратами і податками для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість для контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню.

Основні інструменти дискреційної політики:

• втілення програм, пов’язаних з витратами держави;

• здіснення перерозподілу трансфертів;

• зміни рівня податкових ставок.

В період кризи з метою стимулювання сукупного попиту дискреційна політика передбачає свідоме зниження ставок оподаткування, збільшення державних витрат та зведення бюджету з дефіцитом.

Недискриційна фіскальна політика – це використання будь-якого механізму національної економіки, що збільшує бюджетний дефіцит під час спаду та індукує надлишок у роки інфляції та не потребує додаткових заходів з боку держави.

Ці механізми називають ще вмонтованими стабілізаторами.

Така «вмонтована стабільність» спрацьовує в більшості країн світу завдяки побудові податкових систем таким чином, що зі зростанням ВВП податкові надходження також зростають. Інакше кажучи, податкові надходження, змінюються пропорційно до величини ВВП.

Вплив автоматичних стабілізаторів на стан державного бюджету залежить від циклічних коливань. Так, в період економічних спадів автоматично збільшуються соціальні трансфертні видатки і зменшуються податкові надходження. В результаті стан державного бюджету погіршується і виникає бюджетний дефіцит. Протилежні наслідки виникають в період економічного піднесення. В цьому випадку бюджетний дефіцит (профіцит) являється наслідком дії циклічних факторів, а не політики уряду.

Фактичне бюджетне сальдо – це різниця між фактичними доходами державного бюджету і державними видатками, виникає в умовах фактичного рівня зайнятості, тобто фактичного ВВП.

BS_f = Y_f • t – G,

де BS_f - фактичне бюджетне сальдо,

Y_f - фактичний рівень ВВП,

t - середня ставка оподаткування.

Потенційне бюджетне сальдо – показує яким був би дефіцит (профіцит) бюджету за наявної структури податків та урядових видатків, якби економіка впродовж року перебувала на рівні повної зайнятості.

BS_р= Y_р• t – G,

де BS_р - потенційне бюджетне сальдо,

Y_р - потенційний рівень ВВП.

Потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічних коливань на стан державного бюджету. А тому воно характеризує рівень ефективності фіскальної політики держави. Так, якщо в умовах повної зайнятості потенційне бюджетне сальдо є позитивним і збільшується, то це є ознакою ефективної стримувальної фіскальної політики.

Якщо в умовах повної зайнятості потенційне бюджетне сальдо є від’ємним і зменшується, то це свідчить про неефективність бюджетної політики і про проведення стимулювальної фіскальної політики, яка не виконує стабілізаційних функцій.

Циклічне бюджетне сальдо – це різниця між фактичним і потенційним бюджетним сальдо.

BS_с = BS_f - BS_р

Всі заходи фіскальної політики впливають на ВВП мультиплікативно. В умовах змішаної економіки закритого типу виникає складний мультиплікатор видатків, який, крім заощаджень, враховує ще один канал витікань – податки. При цьому вилучення у формі податків відбуваються автоматично в разі зміни доходу, як податкової бази, згідно з граничним коефіцієнтом податків (t):

t = Т / У, або t = ∆Т / ∆У,

де Т – чисті податки.

Складний мультиплікатор видатків:

; - складний мультиплікатор видатків,

де с- гранична схильність до споживання;

s - гранична схильність до заощадження;

t - коефіцієнт податків.

Мультиплікатор податків (m_t) менший мультиплікатора видатків пропорційно граничній схильності до споживання.

- мультиплікатор податків

Використовуючи наведені мультиплікатори можна обчислити вплив на дохід державних закупівель, або чистих податків, які змінюються дискреційно, тобто за рахунок податкових ставок або рівня трансфертів.

Державні закупівлі належать до автоматичних видатків і впливають на реальний ВВП безпосередньо.

∆У =∆ G ∙ m_е

Між чистими податками і автономним споживанням існує обернений зв'язок:

∆У = - ∆Т∙с∙ m_е; ∆У = - ∆Т∙ m_t

Між G і У існує пряма залежність, а між Т і У – обернена.

6.3. Дефіцит бюджету і державний борг

Державний борг – це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлишків бюджету.

Для оцінки величини боргу використовують відносні показники заборгованості:

1. Державний борг як відсоток ВВП;

2. Відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Обслуговування боргу – це поступова сплата основної суми боргу і щорічна виплата відсотків.

Державний борг як відсоток ВВП у Бельгії становить 125%, Греції 103%, США 65%, Україні 39%, Норвегії 34%.

Державний борг виникає зовнішній і внутрішній.

Внутрішній борг – це заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни.

Зовнішній борг – заборгованість держави іноземним суб’єктам, урядам та міжнародним фінансовим організаціям.

Утримання великого бюджетного сектору сприяє дефіцитам і зростанню державного боргу.

У держави є наступні механізми, які не дозволяють їй визнати себе банкрутом:

• рефінансування – при настанні терміну погашення державних облігацій, уряд продає нові облігації і виручку використовує для виплати власникам попередніх облігацій;

• оподаткування – підвищення податкової ставки і введення нових податків;

• грошова емісія – уряд може включити друкарський верстат і випустити в обіг певну суму грошей.

Первинний дефіцит бюджету – це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг:

Зростання дефіциту бюджету і державної заборгованості впливає на поведінку споживачів відповідно до традиційного і рікардівського підходів.

Традиційний підхід – зниження податків збільшить видатки споживачів, що позначиться на розвитку економіки у коротко- і довгостроковому періоді.

Рікардівський підхід – скорочення податків веде за собою зростання державного боргу, не змінює обсягу споживання, а лише перерозподіляє податковий тягар між поточним і майбутнім періодами.

6. 4. Зовнішня заборгованість

Зовнішній борг країни виникає внаслідок позик коштів за кордоном, або продажу фінансових активів за кордон.

Криза зовнішньої заборгованості – це неспроможність країни-боржника в повному обсязі обслуговувати свої зовнішні борги, зокрема здійснювати чергові виплати з боргу.