Суспільно-політичний розвиток країни

Восени 1988 р. у країні конституювався литовський Народний рух („Саюдісˮ), який взяв курс на відновлення незалежної держави. Активізувала свої дії Ліга свободи Литви, яка з 1978 р. працювала нелегально. На демократизацію суспільства була спрямована діяльність литовської Ком­партії, яку очолював Альгірдас Бразаускас. У республіці відмінено цензуру, прийнято закони про політичні партії, засоби масової інформації, приватну власність тощо. Литовські комуністи у грудні 1989 р. вийшли зі складу КПРС і створили Демократичну партію праці, програмними для якої стали соціал-демократичні за­сади.

Перші демократичні вибори до Верховної ради Ли­товської РСР (лютий, 1990 р.) відбулися на багатопартійній основі та зафіксували перемогу „Саюдісаˮ. Його лідер В. Ландсбергіс став головою парламенту. Парла­ментарії 11 березня ухвалили незаконним включення країни до СРСР, проголосили відновлення державного суверенітету, конституції і державних символів довоєн­ної республіки, з назви країни усунули ідеологічне визначення.

Зважаючи на економічну блокаду, яку влаштувала офіційна Москва, присутність імперського війська, ли­товський уряд вимушено наклав мораторій на здійс­нення Декларації про незалежність (його він не вико­нав). Офіційна Москва в січні 1991 р. організувала ряд провокацій у Вільнюсі, були зафіксовані збройні сутич­ки. Під цим приводом на вулиці столиці виїхали танки, а підрозділи десантних військ оточили стратегічні об'єк­ти. Не обійшлось і без людських жертв, що викликало хвилю протестів в інших республіках СРСР, а також у країнах Заходу. Вибух громадського обурення змусив офіційну Москву відмовитися від подальших силових дій. 9 лютого 1991 р. був проведений всенародний ре­ферендум: 90,47 % громадян висловилося за державну незалежність Литви. У вересні цього ж року литовську державність визнав уряд СРСР.

Нова конституція, ухвалена на референдумі 25 жовт­ня 1992 р., збалансувала президентську та парла­ментську влади. На виборах до Сейму у жовтні 1992 р. перемогли реформовані комуністи — Демократична пар­тія праці (44,4 % і 73 мандати). Ця політична сила використала невдоволення населення економічними-труднощами, що виникли при переході на ринкові відносини. „Саюдісˮ отримав лише 20,9 % і 30 мандатів. На третьому місці опинилися християнські демократи (12,4 % і 18 мандатів). Парламентськими також стали соціал-демократи, націоналісти, центристи і Союз по­ляків Литви: разом вони отримали 20 мандатів. У лю­тому 1993 р. першим всенародно обраним президентом став А. Бразаускас, за якого проголосувало 60 % ви­борців.

Уряд, який очолив А. Слєзавічус (лідер Демократич­ної партії праці), взяв курс на повільне та поетапне проведення економічних реформ. У вересні 1993 р. з країни були повністю виведені російські війська, які були там з часів радянської окупації. У червні цього ж року відновлено національну валюту літ (була в 1922-1940 рр.), яка замінила тимчасові грошові знаки, котрі використовувалися після виходу Литви з рубльової зони. Підтримка літа, заборона використання в грошо­вому обігу іноземної валюти дозволили знизити інфля­цію до 45 % у 1994 р. Наприкінці цього ж року було приватизовано 90 % державного майна. Водночас спо­стерігалася тенденція до падіння чисельності зайнятих в економіці, підтримання нерентабельних підприємств. Реформи не супроводжувалися належним соціальним захистом населення.

Прорахунки в економіці ефективно використала опозиція, що відобразилося на результатах парламент­ських виборів 1996 р. Тоді переміг консервативний Патріотичний союз (70 мандатів), політичний наступ­ник „Саюдісаˮ. Його лідери зайняли посади голови парламенту (В. Ландсбергіс) і уряду (Г. Вагноріус). Розроблена „Програма дій уряду на 1997-2000 рр.ˮ надавала пріоритет внутрішній політиці, зокрема, реформуванню економіки на засадах повної приватизації. У президентських виборах 1998 р. переміг Валдас Адамкус (50,4%)— знаний литовський політичний діяч в еміграції, вчений-еколог.

Парламентські вибори 2000 р. виявили нову розста­новку політичних сил у країні. Хоча відносну більшість у законодавчому органі отримали соціал-демократи (48 мандатів), коаліційний уряд сформували правоцен-тристи (Ліберально-демократична партія — 25 мандатів) і лівоцентристи (Новий союз — 24 мандати). Прем'єр-міністром став лідер лібералів Роландас Паксас. Однак вже через півроку лівоцентристи покинули коаліцію, а прем'єр-міністр під їх тиском подав у відставку. За таких умов Соціал-демократична партія разом з Новим союзом утворили чергову урядову коаліцію. Кабінет міністрів на цей раз очолив А. Бразаускас, якого під­тримали депутати від Селянської партії і Нової демо­кратії. Його урядовий кабінет основні зусилля спряму­вав на зменшення політизації суспільства, виведення країни з економічної кризи та на інтеграцію до євроат­лантичних структур.

Партійно-політична система у цей період тільки формувалась. У жовтні 2000 р. за депутатські мандати змагалися 28 партій та рухів. Найбільші з них – „Союз Вітчизниˮ (литовські консерватори), лівоцентристський „Новий союзˮ, відновлена 1989 р. Соціал-демократична партія, Демократична партія праці.

У січні 2003 р. новим главою держави став Р. Паксас, за якого проголосувало близько 55 % виборців. Решта симпатизували В. Адамкусу. Наприкінці 2003 р. в кра­їні спалахнув політичний скандал, пов'язаний зі зви­нуваченням президента у зв'язках із кримінальними угрупуваннями. На дострокових виборах глави держа­ви в червні 2004 р., у яких взяло участь майже 52% виборців, більшість (52 %) проголосувало за В. Адам-куса. Його політичний конкурент К. Прунскіне здобу­ла 48 % голосів.

Вибори до Сейму в жовтні 2004 р. зафіксували ре­альну політичну ситуацію в країні. На цей раз пар­ламентськими стали 8 політичних сил. Відносним переможцем (39 мандатів) стала Трудова партія (лі­дер — В. Успаских). На другому місці з 31-им мандатом опинилася коаліція Соціал-демократичної партії (лі­дер — А. Бразаускас, 20) і Соціал-ліберальної партії „Новий союзˮ (лідер— А. Паулаускас, 11). Менше мандатів отримали Союз батьківщини (25), Ліберально-центристський союз (18), Союз селян і нової демократії (10), Блок представників руху прихильників Р. Пакса-са „За порядок і справедливістьˮ (11), Виборча акція поляків Литви (2) і незалежні (5).

Коаліційний уряд на чолі з А. Бразаускасом сфор­мували соціал-демократи, соціал-ліберали, труд та Союз селян і нової демократії. Головою Сейму знову став А. Паулаускас. У квітні 2006 р. через скандал, пов'я­заний зі зловживаннями в канцелярії Сейму, новим головою було обрано трудовика В. Мунтянаса. Водночас із коаліції вийшли соціал-ліберали, що призвело до деяких змін в уряді. Помітний суспільний резонанс мала відмова президента В. Адамкуса взяти участь в московських урочистостях у травні 2005 р. з нагоди закінчення Другої світової війни.