22. Лізинг в Україні

На сьогоднішній день Лізинг - найперспективніший фінансовий інструмент, здатний ефективно розвивати виробництво, активізувати інвестиційний процес в країні.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу базуються на Законі України "Про фінансовий лізинг" від 16 грудня 1997 року.

Лізинг - це вид інвестиційної діяльності, при якому лізінгодавець (лізингова компанія) придбає у постачальника обладнання чи устаткування (предмет лізингу) і потім здає його в оренду за певну плату, на певний термін і на певних умовах лізінгоотримувачу (клієнту) з подальшим переходом права власності лізінгоотримувачу.

Предмет лізингу - обладнання чи устаткування, або техніка, які входять до складу основних засобів (фондів) суб’єктів підприємницької діяльності.

Суб’єкти лізингу:

Лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

Лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця

Продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

Інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Лізингові компанії – фінансов посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування та переданні їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку (5-10 років і більше). Ресурси лізингових компаній формуються з власного капітлу та банківських позичок. Особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для позичальників.

Асоціація «Українське об'єднання лізингодавців» (УОЛ) створена в 2005 році як добровільний союз  професійних учасників ринку лізингу. Головною метою  Асоціації визначено завдання  «сприяти розвитку відкритого і рівнодоступного ринку оперативного і фінансового лізингу в Україні шляхом координації діяльності підприємств, що об'єдналися для захисту спільних інтересів».

24. Незалежність нбу та банківської системи

З урахуванням положення ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Національний банк України не входить до жодної з гілок влади, що виступає важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. Незалежність Національного банку від органів державної влади слід вважати основним принципом його діяльності. Традиційно зміст незалежності Національного банку України розкривається через призму аналізу інституційного та бюджетного аспектів.

Інституційний аспект принципу незалежності полягає в розподілі функцій інституцій, що забезпечує режим невтручання в діяльність Національного банку з боку органів державної влади.

Проте, така незалежність не є виключною, оскільки Національний банк України, відповідаючи за управління грошово-кредитною системою і будучи єдиним емісійним центром, вступає у взаємовідносини з іншими органами державної законодавчої та виконавчої влади і виконує покладені на нього функції, а відповідно він не може бути само ізольованим від інших суб'єктів економічної політики держави.

Зміст інституційної незалежності Національного банку України розкривається через механізм його відносин із парламентом, урядом і главою держави - Президентом України.

Особливості взаємовідносин Національного банку України з Кабінетом Міністрів України викладено в ст. 52 Закону про НБУ:проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку.

Другий аспект принципу незалежності Національного банку України -його бюджетна незалежність. Тут варто акцентувати увагу на двох моментах - участі Національного банку України у фінансуванні дефіциту державного бюджету (заборонено надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України; емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України) та порядку перерахування прибутку банку до Державного бюджету України.( разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами,)