51.Вчення про державу і право ш.Л. Монтеск’є.

Особливостями методології Монтеск´є в дослідженні приро­ди права, держави, політики, законодавства є, по-перше, послі­довний історизм, встановлення закономірностей історичного про­цесу. Етапи розвитку людського суспільства, від далекого первісного до сучасної цивілізації у Монтеск´є — це зміна фізи­чних закономірностей на соціальні, котрі впливають і визнача­ють загальний дух, загальний характер нації.

По-друге, розглядаючи виникнення політично організованого суспільства як історичний процес, вплив його закономірностей на дух нації, Монтеск´є відводив важливу роль фізичним і мораль­ним причинам, що впливають на громадське життя, принципи правління і законодавство. Насамперед — географічним факто­рам: клімату, розміру і розташуванні країни, чисельності її на­селення, якості ґрунтів і т.п. З розвитком цивілізації в дію всту­пають моральні фактори: спосіб життя, вдачі і звичаї її народів, їх релігія, ступень свободи в державі тощо. Як писав сам просвіт­ник, «моральні причини більш впливають на загальний дух, загальний характер нації і повинні більш враховуватися при виявленні загального духу в порівнянні з фізичними причина­ми».

Головна тема «Про дух законів» — політична і громадянська свобода людини, захищена законами. Обґрунтування ідеалу сво­боди мислитель пов´язував із природою права і держави, держав­ним ладом, якістю позитивних законів.

До природних законів він відносив прагнення до миру, добування їжі, потяг до зближення, бажання жити в суспільстві.

З´єднавшись у суспільстві, люди втрачають свідомість своєї слабості, рівність між ними зникає і починається війна. На ду­мку Монтеск´є, це війна двоякого роду: між націями і між окре­мими особами. «Ця двояка війна спонукує установити закони між людьми». Так з´являються закони, що визначають відноси­ни між народами (міжнародне право), між правителями і підда­ними (право політичне), відносини всіх громадян між собою (право громадянське). Єдність волі людей утворює громадянський стан, досить розвинений стан життя людей у суспільстві, що передує державі.

Оскільки суспільство не може існувати без уряду і загальних законів (щоб захистити справедливість і уникати війни між людь­ми), згідно з Монтеск´є, необхідна держава. «З´єднання всіх окремих сил ... утворює те, що називається політичним станом (державою)». Уряд повинен відповідати характеру народу, для якого він встановлений. На уряді лежить обов´язок гарантувати всім підлеглим захист їх законних інтересів.

Закон взагалі є, за Монтеск´є, розумом людським, керуючим усіма людьми. Ш.Монтеск´є розрізняє три форми правління: республіку, мо­нархію і деспотію.

Природі кожного правління відповідає принцип його діяль­ності, що грає правотворчу роль. Належними принципами у ре­спубліці (особливо в демократії) Монтеск´є називає доброчин­ність (любов до законів і батьківщини, рівності і помірності), у монархії — честь, у деспотії — страх. Місце доброчинності — поруч із свободою. Принципам правління повинні відповідати й основні (конституційні) закони держави.

Автор трактату просліджує також вплив принципів різних видів правління на характер цивільних і кримінальних законів, на форми судочинства і визначення покарань. На його думку, чим більш правління наближається до республіканського, тим вира­зніше і точніше стає спосіб відправлення правосуддя. Причи­ни всякої розбещеності — від безкарності злочинів, вважає Мон­теск´є, а не від слабості покарань. В демократії більше цінують свободу громадян.

Свобода, за Монтеск´є, «це право робити все, що дозволено законами». Подібно до Вольтера він ототож­нює політичну свободу з особистою безпекою, незалежністю ін­дивіда від сваволі влади, громадянськими правами. Розвиваючи вчення Дж.Локка, французький просвітник вважав: щоб не було можливості зловживати владою, необхідний поділ влади в дер­жаві на законодавчу, виконавчу і судову.

Принцип поділу влади полягає, згідно з Монтеск´є, у тім, щоб вони належали різним державним органам. Поза розмежування компетенції передбачається надання кожній з трьох влад спеці­альних повноважень з тим, щоб вони обмежували і стримували одна одну, діяли узгоджено.

Основополагаючими принципами законодавства Монтеск´є на­зиває відповідність законів позитивних «духу народу», фізич­ним властивостям країни, принципу правління, «духу помір­ності», адже «благо політичне, як і благо моральне, завжди знаходяться між двома крайнощами....... Він формулює правила складання законів, якими повинен керуватися законодавець. Зокрема, склад законів повинен бути стислий і простий. Слова закону повинні бути однозначними, викликаючи у людей одні і ті самі поняття. Закони не повинні вдаватися в тонкощі, оскіль­ки «вони призначені для людей посередніх здібностей і містять в собі не мистецтво логіки, а здорові поняття батька сімейства». Не слід робити змін у законі без достатніх до того підстав. Не слід забороняти дії, у яких немає нічого дурного, лише заради чогось більш досконалого і т.д.

Теорія закону в Монтеск´є, його концепція принципів прав­ління, поділу влади, політичної свободи мали значну новизну, поєднували ліберальне розуміння свободи з ідеями конститу­ціоналізму. Обгрунтована ним тріада влади (законодавчої, ви­конавчої і судової) згодом стала класичною формулою теорії конституціоналізму. В умовах передреволюційної Франції його вчення закликало до створення представницьких органів влади і передачі їм законодавчих повноважень. Як компроміс, він до­пускав збереження привілеїв дворянства, передбачав створення в Законодавчих Зборах верхньої палати. Зразком послідовного втілення принципу поділу влади мислитель називав державний лад Англії, де законодавча влада належить парламенту, вико­навча — королю, а судова — присяжним. Імовірно, така форма правління представлялася йому й у майбутній Франції.

Вчення Монтеск´є вплинуло на всю наступну політико-пра-вову думку, особливо на розвиток теорії і практики правової державності. До його ідей зверталися представники історичної і соціологічної шкіл права. Ідеї свободи, громадянських прав і поділу влади одержали закріплення і розвиток у конституційних актах революційної Франції, Конституції США і конституціях ряду інших держав.