49. Т. Джеферсон, ф(a). Лінкольн про конституційно-правові засади держави.

Представником радикального демократичного крила був Томас Джеф-ферсон (1743-1826) - просвітитель, філософ, політичний діяч, автор "Де­кларації незалежності".

1.Виражаючи погляди середнього прошарку населення американських штатів, філософ вважав його основою держави. Він протестував як проти злиднів, так і проти безмежного багатства, відстоював приватну власність. Характерно, що право на власність мислитель розглядав не як природне право (як це, наприклад, пропагував Локк), а як право громадянське, тобто таке, яке походить від волі держави.

2.Джефферсон визнавав, що всі люди від природи рівні і наділені Богом невід'ємними правами, серед яких домінуючими є права на життя, свободу, власність. Для забезпечення цих прав люди створюють уряди, доручаючи їм владу. Якщо якась форма правління порушує приписи природного права, то народ зобов'язаний скористатися своїм правом замінити або скасувати її та встановити нову владу, здатну забезпечити щасливе життя.

3.Логічним продовження аналізу принципу народного суверенітету стало обгрунтування Т.Джефферсоном форм правління. Монархія та олігар­хія не в змозі забезпечити природні права людини. їх реалізація можлива тільки в республіці. Лише вона може дати можливість кожному громадя­нинові брати участь в управлінні народними справами. Причому, республі­канські принципи повинні впроваджуватися як на загальнодержавному, так і на місцевому рівніях Це, на думку мислителя, стане гарантією прав люди­ни і попередженням несправедливості.

Народ бере участь у справах управління державою через своїх пред­ставників, які обираються на певний термін і перебувають під постійним контролем з боку суспільства.

Серед видатних політичних діячів світу особливе місце займає шістнадцятий президент США Авраам Лінкольн. Його президентство довелося на період громадянської війни в США, що продовжувалося з 1861 по 1865 р. і забрала життя більше 600 тис. американців. Громадянська війна була епохальним переломом в історії Сполучених Штатів, а Авраам Лінкольн до цих пір залишається центральною історичною фігурою у свідомості американського народу. Під час кризи союзу всі думки і дії Лінкольна були спрямовані на те, щоб врятувати і знову повністю продемонструвати спадщина батьків-засновників - цінності та принципи республіки, викладені у Декларації незалежності і в конституції.

Перший крок до переходу до “війни пореволюційному” Лінкольн і його адміністрація зробили 16 квітня 1862 р., оголосивши про звільнення негрів-рабів у федеральному столичному окрузі Колумбія. Якщо ще восени попереднього року Лінкольн був вимушений по тактичних міркуваннях (з побоювання втратити “прикордонні” штати) відмінити декларацію Фремонта про звільнення рабів в Міссурі, то тепер і сам президент підходив до такого рішення в масштабах країни. Еволюція поглядів Лінкольна в цьому питанні очевидна, хоча і після відміни рабства в окрузі Колумбія, 19 травня, президенту довелося дезавуювати декларацію іншого генерала, Девіда Хантера, який, так само як і Фремонт, без санкції керівництва оголосив про звільнення рабів в штатах Джорджія, Флорида і Південна Кароліна [6, c. 257 ]. У питанні, відміняти або зберігати рабство, Лінкольн значною мірою залежав від постійної необхідності враховувати можливу реакцію на цей крок всієї сукупності різних сил і чинників, в першу чергу, зрозуміло, усередині країни. Виступаючи за відміну рабства як інституту, президент зовсім не вважав негрів рівними білим і був проти надання їм після звільнення статусу повноправних громадян. Президентство Лінкольна співпало з війною, що мала найбільші втрати в історії Сполучених Штатів.

У конституційному відношенні вона з'явилася двигуном централізації, як це довели створення нової банківської системи на основі Закону про Національний банк, розвиток освіти і участь федерального уряду в будівництві залізниці. Економічно результат війни укріпив пре восходство промислової Півночі, що вступила в стадію прискореного зростання, над аграрним Півднем, який не витримував цього темпу.