2. Суб’єктивні та об’єктивні умови самореалізації

Термін «самореалізація» (self-realisation) вперше був приведений в «Словнику по філософії і психології», виданому в 1902 році. Відтоді було сформульовано безліч визначень поняття, але останніми роками дослідницький інтерес до проблеми самореалізації особистості різко зріс. Визначимо поняття, що цікавить нас, як прагнення людини удосконалюватися, виражати, проявляти себе в значущій для неї справі. У такому трактуванні близькими за змістом є поняття «самореалізація», «самовизначення», «самоактуалізація», «самоздійснення» [2].

Доктор психологічних наук С.І. Кудінов запропонував полисистемную модель дослідження самореалізації особистості. У основі даної моделі представлений системний підхід. Пропонується розгляд самореалізації в аспекті умов, форм і видів. У числі умов, сприяючих самореалізації, необхідно розглянути психоекологічні, психофізіологічні, психологічні, педагогічні і соціальні.

Форма може бути зовнішньою — спрямованою на самовираження індивіда в різних сферах (професії, творчості, спорті, мистецтві, навчанні, політичній і суспільній діяльності) або внутрішньою, яка забезпечує самоудосконалення людини у фізичному, інтелектуальному, естетичному, етичному і духовному аспектах.

У числі видів самореалізації були названі діяльнісна (самовираження в різних видах діяльності, в т.ч. професійній), соціальна (пов'язана з суспільно-корисною активністю) і особистісна (сприяє духовному зростанню і розвитку потенціалу людини). Запропонований підхід дозволяє не тільки представити самореалізацію як психологічне утворення, але і розкрити різні міжрівневі зв'язки [1].

На думку А.Маслоу [3], зовнішні соціальні впливи більше перешкоджають, ні сприяють самореалізації, натомість останнім часом поширеними стали погляди, що інші люди є неодмінною умовою самореалізації індивіда, і що культура може робити на людину не тільки обмежувальний, але і позитивний вплив. Умовою самореалізації є конструктивний діалог, спілкування, контакт з іншою людиною, що сприймається у всій його цілісності (М.Бубер, В.Франкл, М.М.Бахтін).

Важливою умовою самореалізації особистості є креативність. У дослідженнях Д. Б. Богоявленської висвітлено взаємозв'язок креативності і самореалізації особистості. Два рівні активності людини — це рівень суб'єктної дії та рівень особистісної дії - є неоднорідними. Тому вона розрізняє два рівні дії особистості: рівень дії соціального індивіда і рівень творчої дії. При цьому рівень дії соціального індивіда відповідає цілеспрямованій діяльності, де мета виступає як усвідомлення бажаного результату. Але результат визначається положенням індивіда серед людей. У розвиненій формі творча дія приводить до породження самої мети, тобто на цьому рівні здійснюється цілепокладальна діяльність, а дія набуває породжуючого характеру і втрачає форму відповіді [2].

У такому випадку активність виступає як інтегральне особистісне утворення, а не зводиться лише до дії суто інтелектуальних факторів. Цінним є те, що не можна пояснити інтелектуальну активність дією фізіологічних або психофізіологічних механізмів (не можна пояснити вище з нижчого). Тому, щоб виявити активність поведінки, необхідна зміна предмета дослідження - виділення специфічної для поведінки форми активності.

Важливою з точки зору психології є психологічна ситуація, яка "виникає, коли реальні обставини перешкоджають досягненню мети, задоволенню потреб або вони тлумачаться як такі, що містять певні перешкоди, проблеми тощо". Психологічні ситуації можуть виникати також через наявність внутрішніх перешкод. Н. В. Чепелєва розглядає психологічну ситуацію як "завдання на смисл": маємо на увазі, що подолання передбачає акт смислоутворення - акт самореалізації [7].

Виділяється система характеристик потреби в самореалізації: потреба в самореалізації належить до розряду вищих потреб; вона є якісною характеристикою особистості; дана потреба актуалізує потенційні можливості особистості; вона сприяє розвитку особистості; потреба в самореалізації підтримує внутрішній стан напруження індивіда, вона має суперечливу природу; потреба в самореалізації існує у варіанті "для інших", тобто має соціальний характер; потреба в самореалізації - це цінність; вона має постійний, безперервний характер, потреба в самореалізації володіє здатністю цілеспрямованого формування в процесі оволодіння тією чи іншою діяльністю.

Таким чином, потреба в самореалізації є джерелом внутрішньої і зовнішньої активності особистості.