2 Робочий час

Піклування про здоров'я людини, її культурний і фізичний розвиток є важливою функцією нашої держави. Частково вона реалізується з допомогою норм трудового права, обмеженням робочого часу, встановленням часу відпочинку, нормативів щодо охорони праці тощо.

Визначувана трудовим законодавством регламентація норм робочого часу має важливе значення для його раціонального використання.

Законодавство передбачає такі види робочого часу:

а) нормальна і скорочена тривалість робочого часу;

б) неповний робочий час;

в) ненормований робочий день.

Тривалість робочого часу за нормального робочого тижня не може перевищувати 40 годин. Це є загальна норма, яка “е залежить від кількості робочих днів на тиждень.

Отже, за п'яти- або шестиденного робочого тижня загальна кількість годин не повинна перевищувати 40. Звідси щоденна робота за п'ятиденного робочого тижня не повинна перевищувати 8, за шестиденного — 7 годин.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за власні кошти на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Час відпочинку

Велике значення для відновлення здоров'я, фізичних, розумових здібностей працівників має час відпочинку — час, вільний од виконання трудових обов'язків, використовуваний працівником на власний розсуд. Як і робочий час, час відпочинку має кілька видів. Це перерви в робочому дні для відпочинку і харчування, щоденний відпочинок після роботи, Щотижневі дні відпочинку (переважно субота й неділя), святкові та неробочі дні, щорічні й додаткові відпустки.

За загальним правилом, перерви впродовж робочого дня надаються через 4 години після початку роботи і тривають від 30 хвилин до 2 годин. Така перерва не включається в робочий час.

Працівники на час перерви можуть відлучатися з місця роботи. Законодавством передбачено й додаткові перерви, надавані через короткий відтинок часу, як-от: під час роботи на вільному повітрі в холодний період року будівельникам для обігріву; на вантажно-розвантажувальних роботах; сек-ретарям-машиністкам, операторам ЕОМ після кожних 45— 50 хвилин 10—15 хвилин відпочинку; в інших випадках.

Відносно святкових і неробочих днів, їх визначає чинне законодавство (Різдво Христове одночасно є святковим і неробочим днем).

До святкових віднесено: 1 січня — Новий рік; 7 січня — Різдво Христове; 8 березня — Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня — День Перемоги; 28 червня — День Конституції України; 24 серпня — День незалежності України.

До неробочих днів належать дні релігійних свят: 7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Троїця.

Найтривалішим часом відпочинку є відпустка. Вона також має кілька видів:

1. Щорічна — основна; додаткова за роботу із шкідливими та тяжкими умовами праці; за особливий характер роботи; інші, передбачені чинним законодавством.

2. Додаткова у зв'язку з навчанням (для тих, хто навчається без відриву від виробництва).

3. Творча (надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників тощо).

4. Соціальна — у зв'язку з вагітністю та пологами; з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; працівникам, які мають дітей.

5. Відпустка без збереження заробітної платні надається на різні строки у випадках, передбачених Законом України “Про відпустки”. Без згоди власника чи уповноваженого ним органу: ветеранам війни; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; пенсіонерам за віком; інвалідам; особам, які одружуються; працівникам у разі смерті рідних — чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер тощо. За згодою сторін трудового договору відпустка без збереження заробітної плати надається до 15 календарних днів на рік і може поділятися на частини, але загалом не більше 15 календарних днів.

Тривалість щорічної додаткової відпустки визначається колективним або трудовим договором (контрактом) в таких межах:

1) до 35 календарних днів працівникам, зайнятим на роботах, що пов'язані з негативним впливом на здоров'я шкід-ливих виробничих чинників; працівникам, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах, а також в умовах підвищеного ризику для здоров'я, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

2) до 7 календарних днів працівникам з ненормованим робочим днем згідно зі списками посад, робіт і професій, визначених колективним договором, трудовою угодою.

До закінчення шестимісячного терміну роботи в перший рік роботи на підприємстві, а також у наступні роки за бажанням працівника у зручний для нього час відпустка надається:

1) неповнолітнім (до 18 років);

2) інвалідам;

3) жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та по-логами або після них;

4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

5) іншим працівникам.

Забороняється не надавати відпустку протягом робочого року особам до 18 років і працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими та тяжкими, умовами чи з особливим характером праці. У вирішенні питань надання відпусток чинне законодавство встановлює деякі обмеження. Скажімо, права на відпустку позбавлені:

1) особи, засуджені до виправних робіт без позбавлення волі з відбуванням їх за місцем роботи на весь строк покарання (ст. 105 Виправно-трудового кодексу);

2) особи, яких звільняють з роботи за порушення трудової дисципліни.

Насамкінець уявляється вкрай важливим спинитися детальніше на питаннях працевлаштування і праці осіб, які не досягли 18-річного віку.