1.4. Характер філософських проблем, структура філософії та особливості її мови

Специфіка філософії багато в чому визначається характером її проблематики. Проблеми, що їх розв’язує філософія, окреслюють її предметне, дослідницьке поле. Взагалі ж проблемою прийнято називати чітко усвідомлене питання відносно якихось суттєвих зв’язків між явищами. Вирішити проблему – значить пояснити явища або факти посиланням на причини, що їх обумовлюють. Оскільки філософія з’ясовує фундаментальні причини широкого кола фактів і навіть здавна прагне до відкриття ключової причини всіх часткових причин, то її проблематика охоплює всі світоглядні питання, про які йшлося раніше. Проблемність не є прерогативою тільки філософії, це властивість будь-якої науки. І навіть пересічна людина у своєму приватному житті оточена колом проблем. Однак специфіка філософських проблем на відміну від інших полягає у їх вічності, у тому, що вони принципово не мають однозначного рішення і, будучи одного разу сформульованими, залишаються постійним предметом роздумів. Кожне нове покоління людей, кожна нова епоха звертається до одвічних питань про суть буття, про призначення людини тощо. Уроки, які давали людству видатні мислителі минулого своїми відкриттями глибин буття, покривали дедалі більшу площину незнаного. Але слід відкинути уявлення про філософію, що має лінійний прогрес у напрямку повної істини. Минулі філософські відкриття назавжди зберігають свій загальнокультурний потенціал, оскільки мають у собі відповідь не на зовсім унікальні життєві умови й ситуації, а й на цілком можливі їх повторення в житті кожного. Так стало з вченням середньовічного філософа Фоми Аквінського в умовах сьогоднішньої актуалізації проблеми співвідношення віри й знання, так стало з екстравагантним для XIX століття вченням датського філософа С. К’єркегора у XX столітті, в умовах, коли трагічне сприйняття життя набуло масового характеру після двох світових воєн і жахів тоталітарних режимів, так стає з реанімацією містичних учень на терені соціально-економічних спадів у різних країнах в наші часи.

За довгий час розвитку філософія стала досить розгалуженою, має певну структурну упорядкованість. Структурними одиницями філософії стають її галузі (окремі дисципліни), в яких концентруються групи споріднених проблем. До сукупності філософських дисциплін відносять метафізику, гносеологію й логіку, етику й естетику, культурологію й релігієзнавство, аксіологію й філософську антропологію. Деякі з перелічених частин вивчаються студентами вищих навчальних закладів як окремі дисципліни, інші даються в загальному курсі філософії. Десь з кінця XVIII століття почали виникати і все частіш заявляти про себе так звані прикладні “філософії”: соціальна філософія, філософія історії, філософія права, філософія фізики тощо. Вони досліджують онтологічні засади різних природних, соціальних і духовних явищ, розв’язують методологічні питання конкретних наук, які вивчають ці явища.

За ті ж довгі століття існування філософії склалась і її специфічна мова, термінологічна база, без засвоєння якої неможливе оволодіння філософією. Одна частина філософських термінів відображує історико-філософський процес. Це, наприклад, такі слова як матеріалізм та ідеалізм; монізм, дуалізм і плюралізм; номіналізм і реалізм; емпіризм і раціоналізм; скептицизм, агностицизм. Друга частина зачіпляє саму філософську проблематику (буття, субстанція, матерія, природа; дух, свідомість, розум; простір, час, рух; причина і наслідок; необхідність і випадковість тощо). Крім того, кожний оригінальний мислитель дбає й про власну термінологію, яка є складовою частиною його творчого внеску до філософії. Це додає додаткові труднощі в засвоєнні філософської спадщини, але й збагачує арсенал мовних засобів, якими користується філософія, підвищує культурний рівень всіх, хто звертається до філософських вчень у пошуках відповіді на оновлені власними переживаннями одвічні проблеми буття.