
- •Філософія
- •Частина перша: історія філософії
- •Передмова
- •Частина перша історія філософії
- •Загальні відомості про філософію
- •Презентація філософії
- •1.2. Філософія у сфері культури
- •1.3. Походження філософії, її історичні типи та національна своєрідність
- •1.4. Характер філософських проблем, структура філософії та особливості її мови
- •Література
- •Примітки
- •Філософія стародавнього китаю
- •2.1. Загальна характеристика філософської традиції у Давньому Китаї
- •2. 2. Основні філософські школи Стародавнього Китаю
- •Школа імен
- •Даосизм
- •2.3. Філософія епохи Хань
- •Література:
- •Навчальна література
- •Додаткова література
- •Примітки
- •Філософія стародавньої індії
- •3.1. Ведична література як виток давньоіндійської філософії
- •3.2. Індійські філософські школи (даршани) ведичної традиції
- •Вайшешика
- •Міманса
- •Веданта
- •3. 3. Неортодоксальні філософські вчення Локаята
- •Джайнізм
- •Буддизм
- •Література: Першоджерела
- •Примітки
- •4.Антична філософія
- •4.1. Виникнення та загальна характеристика античної філософії
- •4.2. Онтологічна проблематика у досократівський період розвитку античної філософії
- •4.3. Класична антична філософія
- •4.4. Філософія епохи еллінізму
- •4.5. Неоплатонізм
- •4.6. Розвиток науки в античності
- •Астрономія і математика
- •Література
- •Примітки
- •Середньовічна філософія
- •5.1. Загальна характеристика середньовічної філософії
- •5.2. Апологетика і патристика
- •5.3. Виникнення і розквіт схоластики
- •5.4. Пізня схоластика
- •Литература
- •Жильсон э. Философия в средние века: От истоков патристики до конца XIV века. – м.: Республика, 2004. – 678 с.
- •Примітки
- •6. Філософія епохи Відродження
- •6.1. Загальні риси духовного стану епохи Відродження
- •6.2. Італійський гуманізм і його філософські основи
- •6.3. Неоплатонічний період у філософії Відродження
- •6.4. Натурфілософія епохи Відродження
- •6.5. Північноєвропейський гуманізм
- •6.6. Ренесансні соціально-політичні теорії та утопії
- •Література
- •Примітки
- •Філософія нового часу
- •7.1. Формування нової парадигми філософування у XVII ст.
- •7.2. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу
- •7.3. Соціально-політичні ідеї т. Гоббса і д. Локка
- •7.4. Метафізика та раціоналістична гносеологія б. Спінози і г. Лейбніца
- •7.5. Проблема знання у Джамбатісти Віко: історія, філософія та філологія
- •7.9. Криза емпіризму у філософії Дж. Берклі та д. Юма
- •Література
- •Примітки
- •8. Філософія доби просвітництва
- •8.1. Загальні риси філософії Просвітництва
- •8.2. Просвітництво в Німеччині
- •8.3. Французьке Просвітництво XVIII ст.
- •Література
- •Примітки
- •9. Німецька Класична філософія
- •9.1. Критична філософія і. Канта
- •9.1.1. Від Юма до Канта
- •9.1.2. “Копернiканський переворот” у фiлософiї, вчинений I. Кантом
- •9.1.3. “Критика чистого розуму”
- •9.2. Морально-правова концепція і. Канта
- •9.3. Естетика Канта та його філософська антропологія
- •9.4. Філософія й. Г. Фіхте
- •9.4.1. Життя і основні твори Фіхте
- •9.4.2. «Науковчення» Фіхте
- •9.4.3. Філософія права й моралі
- •9.4.4. Вчення про людину, суспільство і його історію
- •9.5. Філософія ф. В. Й. Шеллінга
- •9.5.1. Життя й творчість ф. В. Й. Шеллінга
- •9.5.2. Теорія знання й натурфілософія
- •9.5.3. Філософія тотожності
- •9.5.4. Філософія одкровення
- •9.6. Філософія г. В. Ф. Гегеля
- •9.6.1. Життя і твори г. В. Ф. Гегеля
- •9.6.2. “Феноменологія духу”
- •9.6.3. Енциклопедія філософських наук
- •9.6.3.1. Наука логіки
- •9.6.3.2. Філософія природи
- •9.6.3.3. Філософія духу
- •Література Твори і. Канта і й. Г. Фіхте
- •Фихте и. Г. Науковчення nova 288рочит: попереднє зауваження // Філософська думка, 2000, №1.
- •Навчальна
- •Коплстон ф. От Фихте до Ницше. – м.: Республика, 2004. – 542 с. Твори ф.В.Й. Шеллінга
- •Література з філософії Шеллінга
- •Твори г.В.Ф. Гегеля
- •Примітки
- •I0. Розвиток філософської думки в Україні
- •10.1. Становлення і основні етапи розвитку філософської думки в Україні
- •I0.2. Г. С. Сковорода, його життя і філософія
- •10.3. Філософські погляди п. Д. Юркевича та о. О. Потебні
- •Література:
- •Примітки
- •11. Російська філософія XIX – початку XX ст
- •11.1. Словянофіли і західники. П. Я. Чаадаєв
- •10.2. Філософія в. С. Соловйова
- •11.3. Російська релігійна філософія хх ст.
- •Примітки
- •12. Некласична філософія на Заході
- •12.1. Криза класичного типу філософування у Західній Європі (причини, форми прояву)
- •12.2. Позитивізм і марксизм як опозиція новоєвропейській філософській класиці
- •12.3. Проблемні сфери провідних філософських течій сучасності
- •12.3.1. Філософська антропологія, фрейдизм і неофрейдизм
- •12.3.2. Персоналізм
- •12.3.3. Феноменологія
- •12.3.4. Основні ідеї структуралізму
- •12.3.5. Філософія постмодернізму
- •12.3.6. Прагматизм
- •12.3.6. Філософія життя і герменевтика
- •Примітки
- •Глосарій
3. 3. Неортодоксальні філософські вчення Локаята
Ця школа була відома у Індії дуже давно і існувала протягом не менш як двох тисяч років, але досі є багато у чому загадковою, бо не залишилось творів її прибічників. Та й з самою назвою школи не все гаразд. “Локаята” перекладають то як “поширене у народі”, то як «точка зору простих людей», інколи як “ті, що йдуть шляхом земного світу”. Зрозуміло одне: назвою підкреслювалась суперечливість світоглядних основ цієї школи елітним школам жерців-брахманів. Згаданий вище Шанкара видавав локаятиків за грубий, неосвічений натовп. Про те, що локаята давнє вчення, свідчать і Упанішади. У них міфологічним засновником вчення названо Бріхаспаті, якому приписується думка про те, що сутністю всього живого є тіло, а душа є не більше, ніж ілюзія. “Я” є тіло, яке обдароване розумом, і підтверджувалась ця теза тим, що розум має місце лише там, де є тіло, і ніхто не бачив безтілесного розуму.
У середньовіччя прибічників матеріалістичного філософського спрямування частіше вже називають не “локаята”, а “чарвака”, але йдеться про ту ж саму лінію філософування. Локаятики вважали, що єдиним джерелом дійсного знання про реальний світ є свідоцтво чуттєвого сприйняття, і релігійні тексти нічого не можуть додати суттєвішого за досвід. До зовнішнього сприйняття додавалось також внутрішнє, коли зовнішні свідоцтва опосередковуються свідомістю.
Світ складається тільки з тих чотирьох елементів, які можна сприймати органами чуття: повітря, вогонь, вода і земля. Шляхом комбинації цих елементів утворюються неживі й живі речі, які після своєї смерті знов розкладаються на ті ж елементи. Припущення чогось невидимого у якості первоначала – відкидається, тому що довести його існування неможливо.
Локаятики відкидали уявлення про рай, про душі, що живуть у іншому світі. Світ єдиний і складений з першоначальних елементів, з них же, шляхом взаємодії, формується й свідомість. Заперечувалась і карма, бо якщо душа здатна переходити з одного тіла у інше, то чому тоді вона не пам’ятає свої минулі народження. Або якщо індивід після смерті відроджується в новому тілі, то чому він не прагне прийняти попередній вигляд, хоча б з любові до тих рідних, котрих він залишив. Коли ніхто ніколи не спостерігав процесу трансміграції душі, то на якій підставі про це твердять? Ідея карми, впевнені локаятики, виникає або через нерозуміння природних законів, або через свідому оману людей. Тому Веди вони засуджували абсолютно безкомпромісно.
Джайнізм
Засновником джайнізму вважають Вардхаману (599–527 р. до н. е.). Його ще називають Махавірою, на прізвисько Джина (переможець), звідки й походить назва всієї школи. Термін “джайнізм” відноситься як до однієї з індійських релігій, так і до філософської системи. Філософська система джайнізму, яку викладено у “Джайна-сутрах” (канону з 41 твору), склалася на межі нової ери і залишилась практично незмінною до цього часу.
Джайни вважають, всупереч локаятикам, що крім такого джерела знання як відчуття є ще два важливих джерела – логічний висновок і свідоцтва авторитетних людей. На основі цих трьох джерел пізнания будується модель світу. На базі сприйняття ми дізнаємось, що всі тіла складаються з чотирьох елементів, про які йшлося у локаятиків. Шляхом логічного висновку ми переконуємося в існування простору (акаша), оскільки тіла повинні десь існувати, і часу (кала), оскільки зміни, як послідовний ряд станів тіл, не можна зрозуміти без часу. Повинні також існувати причины руху і спокою, адже без них не можна пояснити рух і припинення руху у речах. Ці причини називаються дхарма і адхарма. Дхарма – те, що сприяє рухові, є його умовою, вона ніким не створена і вічна. А-дхарма – те, що виражає абсолютний спокій і теж присутнє у природі від початку. Дхарма, а-дхарма, кала й акаша разом називаються а-руна (безформне), бо ці сутності предметно уявленими бути не можуть. Їм протистоїть руна – ті явища, що можуть бути сприйняті чуттєво. Пудгала поділяється на ті самі чотири елементи (земля, вода, вогонь, повітря), з суміші яких складається кожна річ. Джайни визнавали також атоми (ану), які є безкінечно малі, усі однакові і вічні, ніким не створюються й не руйнуються.
Спираючись на сприйняття і логічний висновок джайни стверджували, що в усіх живих тілах є душі, які неначе керуючі субстанції спрямовують наші тіла на успішне функціонування. Душа є не тільки у тварин, а й у рослин і навіть у пилинок. Душі мають різну ступінь свідомості. У рослин, у пилинок є тільки почуттєва свідомість, у нижчих живих організмів є два почуття, більш високо розвинуті мають три, чотири. У людини й ще у деяких тварин – п’ять. Однак незалежно від ровинутості здатності до відчуття душа, що живе у тілі, обмежена у можливостях пізнання і зазнає усіх видів страждань. І все ж кожна з душ за самою природою здатна досягти безмежної свідомості, сили і щастя. Але заважають цьому карми. У джайнізмі карми – це сили пристрастей і бажань душі, які притягяють частки матерії до душі, а ті проникають у душу, неначе пил проникає у світло вогню або сонця. Отже, карми є причиною полонення душі матерією, тому слід через позбавлення карм звільнинитися і від матерії.
Учення і життя святих (тіртханкарів), що досягли звільнення, доводять можливість звільнення й вказують шляхи до цього. Для звільнення потрібні три речі: повна віра в учення джайнизму, точне знання цього учения и правильна поведінка, яка полягає в утриманні від несправедливості, брехні, злодійства, почуттєвого потягу до предметів. Виховуючи в собі правильну віру, правильне знання и правильну поведінку, ми зможемо контролювати власні пристрасті й тоді карми відійдуть, а душа знову отримає свої природні досконалості. Це і буде станом звільнення.
У джайнізмі місце Бога займають тіртханкари, але їм поклоняються так як богам у інших релігіях, а як ідеалам, котрим треба наслідувати. Послідовні джайністи дотримуються суворого аскетизму. Так дигамбари («одягнені світлом») не носять одежі, залишаються безшлюбними, дотримуються вимоги ахимси, тобто вимоги нікого не вбивати, навіть комах.