Вайшешика

Назва школи походить від санскритського “вішеша” – “особливість”, “відмінність”, а також “одиничне”, “першосубстанція”, “частка”. Останні два значення більше відповідають суті вчення.

Засновником школи вважають Канаду (1 ст. н. е.), якому приписують твір “Вайшешика-сутра”, що написана у вигляді афоризмів і складається з десяти книг. Ця школа була найбільше пов’язана з натурфілософською традицією Упанішад. Згідно Канади, світ виникає із взаємодії вічних і ніким не створених атомів (вони називаються ану (слово походить від санскритського ан, що значить “окремий”, “тонкий”, “найдрібніший”). Атоми неподільні, мають сферичну форму, не змінюються з часом, не можуть бути ні створені, ні зруйновані. Є чотири різновидності атомів зі своїми властивостями, які відповідають чотирьом матеріальним субстанціям: земля, вода, повітря, світло. Атоми землі мають запах, колір, смак, важкість, доступність дотику. Атоми інших субстанцій мають не увесь набір цих якостей, напр., світло має тільки колір і доступність дотику. Самі по собі атоми пасивні і їх початкова рухливість забезпечена була невидимою силою (адрішта, що в перекладі й значить “невидиме”, “приховане”, прикладом дії адрішти називався магнетизм), після чого вони почали з’єднуватись, утворюючи субстанції.

Вчення Канади налічує дев’ять субстанцій: земля, вода, повітря, вогонь, час, простір, ефір, душа і розум. Сполучення атомів цих субстанцій складає світ. Увесь чуттєво доступний світ управляється особливим загальним моральним законом (дхарма), він же обумовлює і правильну поведінку людини у житті. Дотримування правил, що випливають з вселенського закону, дозволяє людині досягти пристойного місця у житті. Однак це місце не є чимось стабільним, постійним, адже навіть світова душа (Брахма) не має постійного спокою. Тому людині належить весь час удосконалюватись, прагнучи до істинного знання. Фізичний світ теж не є чимось застиглим і вічним, вічні лише атоми. Процес утворення світу і наступного його руйнування повторюється циклічно.

У гносеологічних питаннях вайшешика багато у чому примикає до школи н’яя.

Н’яя

Перше систематичне викладення вчення цієї школи у книзі “Н’яя-сутра” належить Готамі, час життя якого європейські індологи відносять до II–IV ст. н. е., а індійські вчені до I-го тисячоліття до н. е. Представники школи переважну увагу приділяли проблемам логіки і гносеології (слово “н’яя” значить “правило міркування”, “логічний висновок”, “логіка” взагалі).

Готама вважав, що зовнішній світ є реальним і відкритим для пізнання через відчуття, які далі синтезуються розумом за законами логіки. Розглядаючи проблему логічного висновку н’яїки обґрунтували п’ятичленний силогізм (як відомо, у класика європейської логіки Аристотеля силогізм є тричленним). У першому судженні силогізму констатується певний емпіричний факт, у другому дається підстава, що дозволяє вважати цей факт безсумнівним, у третьому дається якесь загальне положення, окремим випадком якого є наш факт, четвертий член силогізму неначе відтворює другий, але не індуктивно, а дедуктивно, як наслідок з проголошеного вище правила, п’ятий член співпадає з першим, але уже у вигляді доведеного результату. Класичним прикладом такого силогізму є наступне:

1. На горі вогонь,

2. Тому що на горі дим.

3. Де дим, там вогонь.

4. На горі дим,

5. Отже, на горі вогонь.

Або інший приклад:

1. Рам є смертним,

2. Тому що він людина.

3. Усі люди смертні, наприклад, Сократ, Кант, Гегель.

4. Рам теж людина,

5. Отже, він є смертним.

Логічні помилки н’яїки пов’язували з наведеною тут формою силогізму і налічували п’ять типів помилок. Перший тип є наслідком неправильного формулювання третього члена силогізму через помилкові узагальнення окремих фактів. Другий пов’язаний з суперечливістю формулювання того ж таки третього члена. Третій тип має місце тоді, коли третій член силогізму може бути спростований іншим, краще обґрунтованим. Четвертий тип зустрічається у разі, коли безпідставною є залежність між другим і першим членом. П’ятий виникає тоді, коли третій член може бути спростований шляхом певного емпіричного сприйняття. З наведеного видно, що н’яя прагнула досить ґрунтовно підійти до вирішення проблем логіки й гносеології.