9.Система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів.

В організаційну структуру системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів входять:

1/ Національна академія державного управління при Президентові України (НАДУ) з Дніпропетровським, Львівським, Одеським та Харківським регіональними інститутами державного управління;

2. Інститут підвищення кваліфікації керівних кадрів НАДУ , де підвищують кваліфікацію посадовці І- ІV категорій посад;

3. Центри підвищення кваліфікації регіональних інститутів навчають службовців II-IV категорій.

4. 23 обласних (міських) центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій.

Обласні (міські) центри забезпечують підвищення кваліфікації працівників місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування V-VII категорій посад.

5. Більше 70 галузевих навчальних закладів перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, що мають відповідну ліцензію, здійснюють підвищення кваліфікації працівників п’ятої – сьомої категорій посад відповідних органів державної влади

10.Виникнення поняття "еліта". Циркуляція еліт в умовах демократії.

Перші трактування були дані ще в стародавні часи. Конфуцій, Платон, Аристотель заклали основи ціннісного підходу до розуміння еліти. Згідно з цією версією, еліта включає кращих з кращих, тобто тих, хто володіє такою доброчесністю, як мудрість і справедливість.

Е л і т а – це: особи, які інтелектуально чи морально стоять над людською масою та мають розвинене почуття відповідальності та можливості впливу на суспільний розвиток;

Засновниками науки елітології вважаються : 1. Гастано Моска, 2. Вільфредо Парето, 3. Роберт Міхельс, які систематизували розрізнені ідеї елітарності. Елітарний підхід до розгляду

Г.Моска вводить спочатку поняття "політичного класу", а потім більш широке - "правлячого класу" для визначення тієї групи людей, яка, володіючи певними якостями і ресурсами - високе становище у суспільстві, військова сила, священний сан, багатство, походження (переважно народження, сімейні зв'язки), знання і досвід управління - монополізує владу в своїх руках.

В.Парето  Ввів у науковий обіг термін "еліта" («Трактат з загальної соціології«) , як групу осіб, що володіють вищими показниками у своїй галузі діяльності. Висуванню людей в еліту сприяє наявність у них специфічних психологічних якостей, наприклад, інстинкту комбінацій, уміння передбачити і виражати приховані потяги мас.

Р.Міхельс Р.Міхельс у своїй праці „ Соціологія політичних партій в умовах демократії", дослідивши соціальні механізми, що породжують елітарність суспільства, зробив висновок, що причини ховаються не в якостях людей, а в сутності самої організації: будь-яка організаційна система вимагає виділення керівного апарату і невідворотно відтворює олігархію.

Теоретичні підходи до розуміння еліти: Макіавеллівський підхід. Ціннісний підхід. Ліберальний підхід

Найбільш містким є поняття "володарююча еліта": це певна група суспільства, яка концентрує у своїх руках державну владу і відповідає за вироблення стратегії розвитку всієї системи. Володарюючи еліта складається з таких елементів: економічна еліта - група людей, яка контролює головні економічні ресурси суспільства: великі власники, можновладці і провідні менеджери фінансово-промислових корпорацій тощо. військова еліта - генералітет і вище офіцерство. Вплив на владу визначається концентрацією в її руках значної кількості засобів знищення і людей, готових за першим наказом їх використати, а також мірою мілітаризму самого суспільства; бюрократична еліта - чиновники державного апарату, їх роль і вплив обумовлюється участю в процесі підготовки і реалізації важливих політичних рішень; ідеологічна еліта - видатні діячі культури, науки, представники мас-медіа, що формують ідеологію суспільства і свідомість мас; власне політична еліта - включає в себе керівників держави, членів уряду, депутатів законодавчого органу, тобто тих, хто безпосередньо приймає політичні рішення на державному рівні. У більш широких трактуваннях до неї відносять і політичні фігури середньої ланки, значущі для регіональної політики.