4.Інформаційне суспільство та відкритість влади. Захист інформації.

Інформаційне суспільство – це суспільство, побудоване на вільному доступі до інформації усіх і кожного з членів суспільства, з правом на свободу висловлення своєї думки, в умовах швидкісної комунікації, що забезпечує якісно новий рівень взаємоінтеграції і мобільності суспільства, реакції на будь-яке явище.

Правовою основою інформаційного суспільства є закони і нормативні акти, що регламентують права людини на доступ до інформаційних ресурсів, технологій, телекомунікацій, захист інтелектуальної власності, недоторканність особистого життя, свободу слова, інформаційну безпеку.

Зáхист інформації — сукупність методів і засобів, що забезпечують цілісність, конфіденційність і доступність інформації за умов впливу на неї загроз природного або штучного характеру, реалізація яких може призвести до завдання шкоди власникам і користувачам інформації.

5.Інформаційна культура. Моделі інформаційних відносин.

Інформаційна культура (англ. Information culture) —

1. в широкому значенні — це сукупність всіх цінностей в інфосфері, створених людством протягом історичного розвитку (див. Інформаційна цивілізація).

2. у вузькому — сукупність знань та вмінь по ефективній інформаційній діяльності, тобто такій ІД, яка досягає поставленої цілі (див. Інформаційна грамотність).

Також її варто розглядати як алгоритми людської поведінки і символічних структур в інфосфері, які надають цій поведінці сенсу і значимості з точки зору людини.

Інформаційна культура може розглядатися як складова частина загальної культури, орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності. Інформаційна культура відображає досягнуті рівні організації інформаційних процесів та ефективності створення, збирання, зберігання, опрацювання, подання і використання інформації, що забезпечують цілісне бачення світу, його моделювання, передбачення результатів рішень, які приймаються людиною ^[1] .

Поняття ІК як алгоритму людської поведінки вміщує в себе ряд інших, більш вузькоспеціалізованих понять: «інформаційна грамотність», «комп'ютерна грамотність».

Вперше поняття «інформаційна грамотність» було введено в 1977 році в США і використано в національній програмі вищої освіти. Асоціація Американських бібліотек інформаційно грамотною людиною назвала особистість, яка здатна розвивати, розміщувати, оцінити інформацію і найбільш ефективно її використати.

У науковій літературі наведено такі аспекти щодо визначення поняття «інформаційна культура»:

1) численні досягнення певного людського суспільства (групи людей, нації, народу, держави, міжнародного співтовариства) у сфері інформаційних відносин (у тому числі мистецтва, науки, техніки тощо);

2) відповідний рівень розвитку інформаційних відносин на певний момент часу, в певному просторі й колі осіб, що визначається порівняно з попередніми показниками інформаційної культури;

3) численність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства й людини у сфері інформаційних відносин і втілюються в результатах інформаційної діяльності.

У вужчому розумінні інформаційна культура – це сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, наукової й мистецької творчості, у контексті інформаційних відносин, а також установи і організації, що забезпечують їх функціонування (школи, вищі навчальні заклади, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо).

Складовою частиною інформаційної культури є інформаційно-правова культура, яка визначається як відповідним чином історично сформована й закріплена в нормах приватного й публічного права сукупність знань, які відображуються в інформації, правомірній діяльності або поведінці.

Вужчим за змістом щодо поняття «інформаційно-правова культура» можна вважати поняття «правова культура в умовах формування кіберцивілізації» (правової е-культури) особистості. Зміст цієї категорії умовно визначається так: правова е-культура особистості – це відповідним чином історично сформована й закріплена в нормах приватного й публічного права кількість знань, які виявляються в інформації, правомірній діяльності або поведінці суб’єкта суспільних відносин. Об’єктом цих знань є комп’ютерні техніка, технології, засоби електронної телекомунікації.

В наш час інформаційно-правова культура особистості – це позитивна частина правосвідомості і її виявлення у правомірній діяльності, висловлюваннях і поведінці особистості у глобальному кіберпросторі.

Правове забезпечення електронно-обчислювальних (комп’ютерних) інформаційних систем як складових утворень вищого порядку – соціального управління – вирішує взаємозв’язані й водночас відносно самостійні завдання. Серед цих завдань визначають такі:

• збирання та систематизація правової інформації щодо регулювання суспільних відносин у межах умовно визначених підсистем;

• визначення функцій, що мають виконуватися системою органів соціального управління;

• обсяг правової регламентації процесів впровадження, експлуатації і удосконалення комп’ютерних автоматизованих систем тощо.

Активна роль права в удосконаленні управління суспільними відносинами зумовлює потребу його постійного розвитку, розроблення нових правових норм, що відповідають об’єктивним закономірностям і прогресивним тенденціям, визначеним на глобальному рівні.

6.Сутність державної кадрової політики, її мета, джерела та напрями.

Державна кадрова політика - одна зі складових державної політики, основою якої є формування кадрового забезпечення державних органів, установ та організацій

Державна кадрова політика є системою організаційних, правових та інших заходів уповноважених державою суб’єктів щодо формування кадрового забезпечення органів держави, державних підприємств, установ і організацій, які забезпечують реалізацію функцій держави

Мета державної кадрової політики – формування, підготовка, розстановка і раціональне використання висококваліфікованих національних кадрів у державному секторі , на різних напрямках діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, створення національної управлінської еліти

Джерелами формування державної кадрової політики є: основний зміст політики держави в різних сферах її діяльності; законодавча і нормативна база; історичний досвід; діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, політичних партій і громадських організацій, трудових колективів; наукові розробки, висновки вчених.

Напрями здійснення державної кадрової політики: кадрове забезпечення державної служби; кадрове забезпечення служби в органах місцевого самоврядування; кадрове забезпечення державних підприємств, установ і організацій, що забезпечують виконання функцій держави

Головним об’єктом державної кадрової політики є персонал, кадри (людина).

Головним суб’єктом формування і реалізації державної кадрової політики виступає держава, яка визначає її мету, завдання, виробляє принципи її здійснення, визначає місце і роль кадрів у суспільстві, нормативно-правові засади та критерії оцінки їх діяльності, створює систему механізмів розвитку кадрового потенціалу, удосконалення його професіоналізму, морально-етичних якостей.