3.2. Спецтероризм

Співробітництво спецслужб із тероризмом створює якісно нове явище — спецтероризм .

Залучення терорсфери в операції спецслужб неминуче призводить до розмивання меж між ними.

Такий процес становлення спецтерорсередовища вже загрожує підім'яти під себе державність. Найбільш відомий приклад — Ко­лумбія, де тільки надзвичайні міжнародні заходи зуміли вирвати державу з-під практично повного контролю наркомафії. І турецькі терористи — «сірі вовки» — як усередині Туреччини, так і за її межа­ми, у тому числі в Азербайджані, діють не тільки під контролем, а й за активної участі турецьких спецслужб.

Одним із результатів становлення спецтерорсередовища є можли­вість тероризму вже легально впливати не тільки на економіку, а й на держполітику. Зростає також його спроможність керувати суспіль­ством. Це дає спецтероризму майже монопольне право щодо організа­ції й демонстрації суспільству всіляких «спецподій» .

4. Методи боротьби з тероризмом.

Ще кілька десятиліть тому було зрозуміло: боротися з тероризмом лише на національному (в окремій державі) рівні складно. Особли­во очевидним це стало в останню чверть століття.

У 1923 р. у Відні було створено Міжнародну комісію кримінальної поліції. Друга світова війна припи­нила її існування. І тільки 1956 р. міжнародна спільнота повертаєть­ся до втілення у життя доброї старої ідеї. Виникає Інтерпол — Між­народна організація кримінальної поліції, у статті 2 Статуту якої записано, що вона вбачає свою мету в «забезпеченні й розвитку вза­ємодопомоги між національними поліцейськими органами у рамках національних законів країн, які входять до неї, і при повазі до Декла­рації прав людини».

Цікаво, що навіть маючи у своєму складі структуру, яка відпо­відає за боротьбу з тероризмом, на універсальне, юридичне тлума­чення цього поняття Інтерпол не спромігся. Інтерпол не має, власне, поліцейських повноважень. Боротьба зі злочинністю взагалі і теро­ристами зокрема зводиться в основному до обміну інформацією про підозрюваних, чому й слугує величезна за обсягом база даних. Тобто те, про що мріяла Європа після Першої світової війни, ніби збулося. Однак роль Інтерполу як міжнародного інформатора в галузі зло­чинності ще часто залежить від дипломатичної сфери того чи іншого партнера, доброї волі до співробітництва окремих членів цієї органі­зації. Одним словом, від нього самого залежить не все.

Крім Інтерполу, боротьбою з міжнародним тероризмом у Європі займаються й такі міждержавні спеціалізовані групи, як Бернський і Віденський клуби, Неформальна робоча група (об'єднує 15 держав ЄС і Норвегію). У Євросоюзі є ще дві структури — група Треві і група Шенген. Вони також причетні до різних аспектів антитерористичної діяльності. Відоміша з них Шенгенська група. Саме вона спричини­ла підписання Шенгенської конвенції, яка висунула завдання: зве­сти антитерористичні зусилля країн-учасниць до єдиного правового поля. Як у кожному міжнародному об'єднанні по боротьбі з терориз­мом, тут є розгалужена інформатизована система, солідна база від­повідних даних. Але, крім цього, поліцейські вже мають обмежене право (застосовують тільки наземні засоби) переслідувати злочинців країн, які входять до Шенгенської зони.

Головні стратегічні умови боротьби з тероризмом з урахуванням викладеного:

• визнання ролі великих ідей в історії й відмова від підміни історії грою;

• відновлення ролі держави і її монополії на застосування сили всередині товариства.

Що стосується практичних тактик і технологій по боротьбі з те­роризмом, то антитерористичні служби США, Ізраїлю, Франції й ін­ших країн рекомендують:

• попередження, блокування тероризму на початковій стадії і не­допущення становлення й розвитку його структур;

• недопущення ідеологічного виправдання терору під лозунгами «захисту прав нації», «захисту віри» тощо; поширення терориз­му всіма силами ЗМІ;

• передача всього керування антитерористичною діяльністю най­більш надійним спецслужбам при невтручанні в їхню роботу будь-яких інших органів управління;

• використання договорів із терористами тільки цими спецслуж-бами і тільки для прикриття підготування акції по повному зни­щенню терористів;

• ніяких поступок терористам, жодного безкарного теракту, на­віть якщо це за рахунок життя заручників і випадкових лю­дей — тому що практика показує, що будь-який успіх терористів провокує подальше зростання терору й кількості жертв;

• спеціальні психологічні операції ЗМІ, що висвітлюють подавлен-ня теракту як трагічну необхідність, протиставляючи «чорноту» терору «чистоті» тих, хто з ним бореться.

Законодавчим забезпеченням боротьби з тероризмом в Україні займаються два парламентські комітети: із питань оборони та дер­жавної безпеки та з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Спеціальний Антитерористичний центр відсутній. Фор­мування централізованого підрозділу є потрібною справою. На практиці лише Управління захисту конституційного ладу (Управ­ління «Т») СБУ веде попереджувальну, оперативно-пошукову та слід­чу роботу у справах, пов'язаних із діяльністю терористичних органі­зацій. Підрозділи МВС, Державного митного комітету, прикордонні війська, МЗС України займаються цією проблематикою лише в окре­мих випадках. У результаті ще й досі не сформований міжвідомчий банк даних щодо тероризму, відсутня цілісна картина по терактах, скоєних не лише проти іноземних громадян в Україні, а й проти українських громадян та власності України за кордоном, відчуваєть­ся брак наукових розробок із проблематики сучасного міжнародного тероризму.

Необхідно знати, як треба поводитись, опинившись у стані заручника. Найважливіше для заручника – це залишитися живим, і тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкраще – це тихо сидіти і не привертати до себе увагу, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в сторону терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У при-сутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, у крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок – зняти косметику, прикраси (зокрема сережки).

Тому всі повинні знати, як діяти якщо Ви опинились у якості заручників:

- не піддавайте себе зайвому ризику; якщо злочинці перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, та намагайтеся максимально обмежити будь-які контакти з ними, оскільки їхні дії можуть бути непередбачуваними;

- не посилюйте агресивність злочинців непокорою, лайкою, зайвим опором, оскільки перевага сил у таких випадках складається не на вашу користь;

- виконуйте вимоги терористів, не створюючи конфліктних ситуацій, запитуйте дозволу переміститись, сходити в туалет, відкрити сумочку тощо;

- уникайте будь-яких дискусій, особливо політичних, зі злочинцями, будьте насамперед уважними слухачами;

- з першою ж нагодою намагайтесь повідомити про своє місцезнаходження рідним чи в міліцію;

- зберігайте свою гідність і нічого не просіть, намагайтесь з'їдати все, що дають, незважаючи на те, що їжа може бути вкрай непривабливою;

- якщо ви тривалий час перебуваєте разом зі злочинцями, намагайтесь установити з ними контакт, викликати гуманні почуття і завести розмову, не наводячи їх на думку, що ви хочете щось довідатися;

- намагайтесь запам'ятовувати будь-яку інформацію (вік, зріст, голос, манеру розмовляти, звички тощо) про злочинців, яка в майбутньому допоможе встановити їхнє місцезнаходження;

- не дозволяйте собі зневіритися, уважно стежте за поведінкою злочинців і їхніми намірами;

- намагайтеся знайти найбільш безпечне місце в приміщенні, при застосуванні спеціальними підрозділами сльозоточивого газу дихайте через мокру тканину, швидко і часто моргайте, викликаючи сльози;

- під час штурму ні в якому разі не беріть зброї терористів, при звільненні виходьте якомога швидше.

Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна людина повинна вміти захистити себе в ситуаціях, пов’язаних з насильством.

Яка ж існує зброя самозахисту? Найдешевшим і доступним засобом самозахисту є газовий (аерозольний) балончик. Для його придбання не потрібно ніякого дозволу.

Аерозольний балончик – це, як правило, алюмінієвий контейнер ємністю від 20 до 100 мл, заповнений отруйними речовинами. Отруйні речовини, які використовують у газовій зброї, викликаю-ть тимчасове і зворотне ураження людини. Рідина в балоні жовтуватого або червонуватого кольору. Радіус дії зазвичай складає – 1,5–3 м. Кількість рідини розрахована на 5–8 секунд дії. Отруйна речовина діє на людину протягом 10–20 хвилин (у міліцейських балонах концентрація отруйних речовин більш висока). На поверхні аерозольного балончика фабричного виготовлення завжди зазначається торгова марка, інструкція з експлуатації, тип отруйної речовини та її відсотковий вміст. Балони виготовляються для жінок, чоловіків, міліціонерів (поліцейських), а також проти собак.

Правила користування газовим балончиком:

· у небезпечній зоні тримати балончик напоготові;

· при необхідності направити струм газу в обличчя нападаючому;

· прямий удар діє ефективніше, ніж коли злочинець опиниться в хмарі отруйної речовини;

· не використовувати балончик проти вітру і в замкненому просторі;

· дуже важко в момент захисту контролювати час викиду, тому використовувати газовий балончик можна тільки один раз;

· газовий балончик дійовий також проти декількох нападаючих;

· при низькій температурі настає розгерметизація балончика і зменшується радіус дії газу.

Більш серйозним засобом самооборони є пістолет. Тому для придбання, збереження і носіння газових пістолетів і револьверів, а також патронів до них необхідно мати спеціальний дозвіл органів внутрішніх справ. Він видається громадянам, які досягли 18-річного віку і мають довідку медичного закладу встановленої форми про те, що власник цього документа є психічно нормальним і за станом здоров’я може володіти указаним засобом самооборони. Дозвіл оформляється за місцем проживання строком на три роки. Після закінчення цього терміну зброю необхідно перереєструвати. Запам’ятайте, забороняється передавати пістолет і патрони до нього іншим особам без відповідного дозволу. При втраті або викраденні газової зброї необхідно терміново сповістити про це в міліцію.

Порадами на кожний день щодо особистої безпеки:

-         гроші та цінні речі тримайте при собі; портфелі, сумочки не залишайте без догляду;

-         в кафе або барі, перші ніж повісити пальто на вішак або спинку крісла, заберіть з нього гроші і документи;

-         не відчиняйте дверей незнайомій людині (або тримайте двері на ланцюжку); пам’ятайте, грабіжники можуть приходити під виглядом сантехніків, службовців газопостачання, електромережі і навіть працівників міліції; посадові особи зобов’язані самі пред’явити посвідчення;

-         якщо Ви маєте при собі кишенькові гроші, то по можливості, беріть їх стільки, скільки думаєте витратити; не показуйте відкрито, що у Вас з собою багато грошей;

-         гаманець з грошима ніколи не слід класти в зовнішню кишеню одягу чи сумки, особливо в переповнену харчами;

-         нападаючи на жінок, злочинці часто намагаються вирвати з їхніх рук сумочку, тому безпечніше носити сумку на ремені через плече, притискуючи її до себе;

-         ніколи не носіть разом гроші і документи;

-         повертаючись додому пізно ввечері, намагайтесь йти по освітленій та жвавій вулиці, уникаючи темних провулків та парків, хоча це й забере більше часу; у вечірній час треба бути напоготові на вулиці, в транспорті, в під’їзді будинку, у ліфті;

-         уникайте ситуацій, які загрожують насильством (суперечка з п’яними), краще виглядати боягузом в очах злодіїв, ніж бути побитим до смерті;

-         уникайте повертатись додому вночі на самоті; ніколи не сідайте в автомобіль до незнайомих людей;

-         якщо на Вас напали, кричіть якомога голосніше або розбийте скло найбільшого помешкання чи магазина; чи спробуйте поговорити з нападником і зверніться до його почуттів.