РИНКОВІ ВІДНОСИНИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ
1. ОСОБЛИВОСТІ АГРАРНИХ ВІДНОСИН
Сільське господарство (с/г) - найдавніша галузь людської діяльності. Протягом своєї історії люди завжди займалися вирощуванням рослин та тварин для забезпечення значної частини своїх потреб. Не втратило воно своєї значущості і за сучасних умов. Значна частина споживчих товарів навіть у розвинених країнах пов'язана із результатами с/г виробництва. Основним засобом виробництва с/г є земля.
Специфіка с/г виробництва:
1) продукт с/г виробництва виступає результатом не тільки людської праці, а й таких природних чинників, як родючість землі та кліматичні умови;
2) с/г виробництво характеризується сезонністю, для нього характерні великі перерви у часі між виробничими процесами, що зумовлене дією біологічних і кліматичних чинників, а це загострює проблему зайнятості робочої сили, збільшуючи попит на неї у періоди піків с/г робіт і зводячи його майже до нуля у період міжсезоння;
3) для с/г виробництва властивий розрив у часі між затратами виробництва і одержаним результатом у вигляді готового продукту. Це породжує велику залежність підприємницької діяльності у цій сфері економіки від одержання кредитів.
Економічні відносини у сфері с/г називаються аграрними відносинами, тобто пов'язаними із використанням землі як основного засобу виробництва. їх основним елементом є відносини земельної власності.
Відносини земельної власності - це історично визначена форма привласнення особою, групою осіб або державою землі як природної умови будь-якого виробництва.
Виділяють 2 форми власності на землю:
1) землеволодіння - це право фізичної чи юридичної особи на певну ділянку землі на певних підставах, що обумовлюють відповідні права та обов'язки його власника.
2) землекористування - це використання землі в установленому звичаєм або законом порядку, що визначає умови, порядок та форми господарського використання землі фізичними або юридичними особами, які не мають на неї права власності.
Однією з найпоширеніших форм землекористування є оренда землі, при якій власник земельної ділянки за певну винагороду передає її на певний строк іншій особі для здійснення господарської діяльності.
Оренда землі виникла давно. Ще у кодексі Хаммурапі (18 ст. до н.е.) строго визначалися умови оренди землі. Вона була короткострокова (на 1-2 роки), натуральною (з виплатою 1/3 або 'А врожаю з поля і 2/3 з саду) або грошовою. У країнах, що розвиваються, оренда землі й за сучасних умов є основною формою користування. В Ірані, наприклад, у укінці 20 ст. 60 % усіх селянських сімей орендували землю. Дуже поширена оренда в розвинутих країнах. На кінець 20 ст. в західноєвропейських країнах частка орендної землі становила 40 %.
Особливості землі: земля є предметом праці, від ефективності використання землі залежать доходи сільського населення, земля є засобом виробництва, від якості землі залежить продуктивність рослинництва, успіхи тваринництва залежать від ефективного використання землі, земля не є продуктом людської праці і не може бути відтворена як інші чинники виробництва, вона не може бути замінена у с/г виробництві жодним іншим засобом, земля не може бути довільно збільшена у розмірі або переміщена у просторі.
2. РЕНТНІ ВІДНОСИНИ І ФОРМИ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕНТИ
У с/г виробництві основним чинником виробництва є земля. Вона обмежена у розмірі, земельні ділянки відрізняються за якістю, що виявляється у різній родючості. При цьому розрізняють природну і штучну (або економічну) родючість.
Природною є родючість, зумовлена природними чинниками (піщані землі мають нижчу родючість, ніж чорноземи).
Економічною є родючість, створена впливом людини на землю шляхом внесення добрив, використання досконалої техніки і технології, урожайніших сортів рослин і продуктивніших порід тварин.
При однакових затратах економічних ресурсів на різних за якістю земельних ділянках обсяг отриманої продукції буде неоднаковий: на ділянках з кращими природними умовами буде одержано додаткову продукцію, реалізація якої приносить додатковий доход. Довільно відтворити ділянки кращої якості практично неможливо. Виникає монополія виробника на виробництво на таких ділянках, яка і дозволяє йому постійно отримувати додатковий доход. Тому при виробництві та привласненні додаткового доходу виникають відносини, які називають рентними відносинами, а додатковий доход набуває форми земельної ренти. Рентні відносини виникають між власником землі і землекористувачами щодо виробництва і привласнення додаткового доходу. Оскільки причиною, що його зумовлює, є земля, то її власник і привласнює додатковий доход.
Земельна рента і рента у добувній промисловості та будівництві є платою, яку землевласник стягує із землекористувача за оренду землі. Однак між рентою та орендою платою існує суттєва відмінність. Орендна плата включає земельну ренту та плату за інші капіталовкладення на орендованих ділянках землі. Це процент за вкладений капітал, амортизація за будівлі, що знаходяться на землі і надаються в оренду землекористувачу. Тому орендна плата кількісно перевищує земельну ренту як плату лише за одержання права на використання землі.
Земельна рента виникла давно. Вона існувала у рабовласницькому і феодальному суспільстві. Розрізняють такі форми земельної ренти: диференціальну, абсолютну і монопольну.
Оскільки земельні ділянки мають різну якість за родючістю і за віддаленістю від ринків збуту продукції, то при однакових затратах ресурсів на таких ділянках результативність буде різною: на кращих та середніх за якістю ділянках вона вища, а на гірших - нижча. Ринкова ціна такої одиниці продукції буде однаковою для усіх ділянок. їх рівень буде визначатися умовами виробництва на гірших земельних ділянках, бо підприємець буде вкладати свій капітал лише тоді, коли ціна, за якою реалізується вироблена продукція, дає змогу окупити витрати виробництва і отримати середній або нормальний прибуток Використання для виробництва гірших ділянок зумовлюється тією обставиною, що продукції, виробленої на кращих земельних ділянках, недостатньо для задоволення попиту. З кожної одиниці продукції, одержаної на кращих за якістю земельних ділянках, буде отримано додатковий прибуток. Він є основою виникнення диференціальної ренти, яку і привласнюють власники землі.
Форми земельної ренти:
Диференціальна рента виражає відносини між власником землі і землекористувачем щодо розподілу додаткового прибутку, який створюється на кращих за якістю земельних ділянках.
Розрізняють 2 види диференціальної ренти:
Диференціальна рента 1 пов'язана з природними чинниками, що зумовлюють різну якість земельних ділянок. До них належить природна родючість землі або розташування земельних ділянок щодо ринків збуту. Природна родючість землі зумовлює отримання додаткового доходу на кращих земельних ділянках. Коли земельні ділянки однакової родючості знаходяться на різній відстані від ринку збуту продукції, тоді ціна визначатиметься умовами найвіддаленішої ділянки. Тому на ділянках, що знаходяться ближче до ринків, отримується надприбуток, що виступає у формі диференціальної ренти І.
Диференціальна рента 11 пов'язана з економічною родючістю. Землекористувач здійснює додаткові витрати, що дозволяють збільшувати виробництво продукції, не змінюючи розміру земельних ділянок. Середні витрати на таких ділянках зменшуються і створюється надприбуток. Він набуває форми диференціальної ренти II.
Абсолютна земельна рента - це право користування ділянками землі за плату. Плата за користування ділянкою, що здається в оренду, набуває форми абсолютної земельної ренти. Вона сплачується за право використання будь-яких земельних ділянок, незалежно від їх якості. Підприємець, який здійснює свою діяльність на гірших за якістю земельних ділянках, надприбутку не одержує, отже і можливості платити за її користування у нього немає. Використовувати свій капітал буде невигідно, бо це зменшить його середній прибуток. У такому випадку пропозиція с/г продукції зменшиться і не зможе задовольнити ринковий попит на неї. Порушення рівноваги між попитом і пропозицією призведе до підвищення ціни на таку продукцію, і вона встановиться на рівні, яким
дозволить застосувати капітал і на гірших за якістю землях, бо нова ціна буде перевищувати попередню на величину, яка і складає абсолютну ренту.
Земля є чинником виробництва і у інших галузях економіки. Тому і в них право власності на землю призводить до виникнення рентних відносин. Це стосується добувної промисловості і будівництва. У добувній промисловості підприємницька діяльність приносить різну результативність залежно від якості земельних ділянок, на яких здійснюється видобуток корисних копалин. Через обмеженість ділянок з кращими умовами ринкова ціна корисних копалин формується під впливом витрат виробництва на гірших за якістю ділянках, що зумовлює утворення на окремих ділянках надприбутку, який і набуває форми ренти у добувній промисловості. Подібний механізм формування ренти також у будівництві.
Монопольна рента утворюється тоді, коли продукція реалізується за монопольними цінами. У с/г умовою монопольної ренти є наявність земельних ділянок особливої якості, що дозволяє виробляти продукцію надзвичайної рідкісності з монопольними ознаками. Прикладом може бути вирощування певних сортів винограду, що дозволяє виробляти рідкісні вина, монопольне становище яких на ринку забезпечує монопольно високі ціни, а це дає надприбуток, який набуває форми монопольної ренти. Ця рента утворюється і в добувній промисловості та будівництві.
Земля купується і продається, а отже має ціну. Але вона не є продуктом людської праці і тому не має вартості. Постає питання, що ж лежить в основі ціни на землю? Коли землевласник продає земельну ділянку, він передає право власності на неї іншій особі, а отже, втрачає земельну ренту. Тому, щоб цього не сталося, він повинен в обмін на земельну ділянку отримати можливість одержувати за неї таку ціну,, що забезпечила б доход у розмірі земельної ренти, яку він втрачає. Найпростіший спосіб - покласти одержані за продаж земельної ділянки гроші у банк, що забезпечить доход у вигляді відсотків. Тому розмір ціни землі залежить від величини земельної ренти і відсоткової ставки, яку виплачують банки за внесені депозити. Ц, = (Р, /і) * 100 %, де
Ц3 - ціна землі;
Р, - земельна рента;
і - відсоткова ставка, яку виплачують банки за внесені депозити. Попит на землю характеризується зростанням, що пов'язано із зростаючою потребою у с/г продукції і будівництвом житла. Зростання попиту на землю зумовлюється і інфляційними процесами, оскільки за умов інфляції вигідно вміщувати грошові капітали у нерухомість, що захищає їх від знецінення.
3. Агропромисловий комплекс (апк), його структура та функції
Друга половина 20 ст. характеризується істотними особливостями розвитку с/г виробництва. Під впливом науково-технічної революції (НТР) у с/г виробництві розвинутих країн відбувається перехід с/г до великого машинного виробництва, одним з ознак якого є широке використання досягнень науки. Розвиток природничих наук дозволив з'ясувати процеси життєдіяльності рослинного та тваринного світу. Виробничі процеси були значно механізовані, майже ліквідована ручна праця. Індустріалізація виробництва викликала зростання розмірів підприємства і його спеціалізацію. За таких умов неминучою стала поява нових форм кооперування як між самими с/г виробниками, так і між виробниками інших галузей для встановлення економічних зв'язків між с/г і пов'язаними з ним підприємствами промисловості та торгівлі. Це поклало початок інтеграції -процесу економічного об'єднання аграрного та промислового типу. Вона здійснюється в 2 формах -горизонтальній та вертикальній.
Горизонтальна інтеграція - це створення великих с/г підприємств. Вона виявляється у створенні спільних великих підприємств з виробництва певних видів с/г продукції. Це можуть бути великі фірми, господарські товариства, державні та змішані підприємства.
Вертикальна інтеграція - це форма організації економічних процесів, при якій великі промислсві та торгові підприємства утворюють постійчі економічні зв'язки із с/г виробниками.
Процеси агропромислової інтеграції стали основою формування АПК.
АПК - це комплекс взаємопов'язаних галузей і сфер економіки, що функціонують у єдності і забезпечують виробництво, переробку та доведення до споживача с/г продукції.
С/г і галузі економіки зливаються і функціонують як єдиний організм. Задоволення потреб населення у продовольчих товарах та с/г сировини, залежить від пропорційного розвитку усіх суб'єктів АПК.
Структура АПК включає 4 складові частини:
1) с/г: галузі рослинництва, тваринництва, лісове господарство;
2) утворюють галузі та підприємства, що забезпечують с/г засобами виробництва (це підприємства с/г машинобудування, виробництва техніки для галузей, що перероблюють с/г продукцію, хімічної промисловості, які виготовляють добрива та засоби захисту рослин і тварин, мікробіологічна та комбікормова промисловість;
3) виступають галузі, що забезпечують переробку і доведення с/г продукції до безпосереднього споживача (вона включає підприємства, що займаються переробкою с/г продукції, її транспортуванням, зберіганням і реалізацією споживачам);
4) сфера виробництва і соціальна інфраструктура (це підприємства і організації, що здійснюють будівельні роботи, матеріально-технічне постачання, кредитно-фінансові, рекламні та страхові установи, що обслуговують суб'єкти АПК, шляхи сполучення. До цієї сфери належать і заклади, що надають соціальні послуги сільському населенню - навчальні та медичні заклади, житлово-комульні підприємства, заклади культури.
Функції АПК: забезпечення потреб населення країни у продуктах харчування; створення сировинної бази для галузей, що виробляють непродовольчі споживчі товари; поліпшення соціальних умов працівників с/г.
В Україні АПК є одним з найважливіших секторів економіки. Однак він характеризується застарілістю матеріально-технічної бази, неузгодженістю господарського механізму Тому за нинішніх умов для реформ і майбутнього України значною мірою залежить від АПК А це вимагає його докорінної перебудови, одним з напрямів якої є аграрні реформи.