13. Здійснення іноземними філіалами платежів в " зростаючій валюті" По - суті означає ,лише перенесення валютного ризику. Але це відіграє велику роль, коли в країні місцезнаходження існують більш сприятливі умови хеджування (розвинутий валютний ринок, пільгова система оподаткування валютних доходів, кількість банків, які мають досвід проведення валютних операцій і т.д).

14. Самострахування.

Суть самострахування заключається в тому, що величина можливого збитку від зміни валютного курсу, наперед включається в ціну контракту і використовується для утворення страхового фонду.

В економічній практиці вказані методи часто переплітаються між собою, а окремі фінансово-кредитні установи використовують, як правило, не один, а водночас кілька методів. При цьому методи 2, 3, 4, 5, 6 використовуються переважно за короткострокового страхування, а 7, 8, 9, 10, 13 і 14 — за довгострокового.

Методи 1 і 12 можна використовувати в обох випадках, а методи 9 і 13 можуть застосовуватися тільки підприємствами, що мають закордонні філії.

4. Суть хеджування.

Для визначення різних методів страхування валютного ризику шляхом купівлі-продажу іноземної валюти в банківській, біржовій і комерційній практиці використовується термін "хеджування" .

У вузькому розумінні хеджування означає, що хеджери здійснюють страхування валютного ризику шляхом створення зустрічних вимог і зобов'язань в іноземній валюті. Традиційним і найбільш розповсюдженим видом хеджування є термінові (форвардні) угоди з іноземною валютою.

Наприклад: Французька фірма очікує через 6 місяців надходження доларів США, здійснює хеджування шляхом продажу майбутніх надходжень у доларах на французькі франки за терміновим курсом на 6 місяців. У випадку падіння курсу валюти платежу (USD) втрати по експортному контракту будуть покриті за рахунок курсового прибутку за терміновою валютною угодою. Імпортер, навпаки, завчасно купляє іноземну валюту, якщо очікується підвищення курсу валюти платежу, зафіксованої у контракті. Аналогічно іноземний інвестор страхує ризик, пов'язаний з можливим зниженням курсу валюти в якій надана інвестиція, шляхом продажу її на певний термін з метою страхування своїх активів від втрат.

5. Способи захисту від кредитного ризику.

Способи захисту від кредитного ризику:

•Лімітування кредитів. •Диверсифікація кредитних вкладень. •Вивчення та оцінка кредитоспроможності позичальника. •Вимога від клієнтів достатнього та якісного забезпечення по виданих кредитах.

• Оперативність при стягненні боргу.

• Страхування кредитних операцій.

Лімітування кредитів - це спосіб встановлення сум граничної заборгованості по позичках конкретному позичальнику.

Види лімітів - вихідні, внутрішньо квартальні, ліміт видач, контрольна цифра, плановий розмір кредиту, кредитна лінія.

Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому протягом визначеного угодою строку кредити в розмірах обумовленого ліміту.

Диверсифікація позичок являє собою розподіл наданих кредитів між різними суб'єктами.

Оперативність при стягненні боргу передбачає обов'язок банку підтримувати з позичальником контакт протягом усього строку користування позичкою. Банк повинен уважно стежити за станом справ у клієнта і в разі появи у нього проблемних ситуацій, що можуть призвести до несплати боргу, вжити відповідних попереджувальних заходів щодо захисту своїх інтересів.

Страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро-, так і на макрорівні, а також страхувати окремі високо ризикові кредитні операції в спеціалізованих страхових організаціях

Основними методами захисту від міжнародних кредитних ризиків є гарантії (уряду чи першокласного банку) і спеціальна система страхування міжнародних кредитів (в основному експорту).

Страхування міжнародних кредитів - це різновид майнового страхування, направленого на зменшення чи зникнення кредитного ризику. Суть такого страхування полягає в тому, що страхувальник зобов'язується за певну платню відшкодувати (збитки) втрати страхівника - кредитора експорту і експортерів, пов'язані з комерційними, політичними, форс-мажорними ризиками.

Страхування оформляється договором між страхівником і страхувальником з видачею страхового полісу. Повна сума страхового об'єкту (за ринковою ціною) називається страховою вартістю. Платежі, що вносяться страхувальником у страховий фонд називаються страховою премією. Ставка премії визначається у процентах до страхової суми чи до непогашеної суми кредиту і диференціюється (від 0, 25 до 10% річних) в залежності від страхової суми, регіону де знаходиться імпортер чи позичальник, ступенем ризику, терміну і графіку погашення кредиту, виду товару і послуг.

Страхування повертає втрати у вигляді страхового відшкодування.

Держава здійснює страхування міжнародних кредитів за рахунок свого бюджету.

З розповсюдженням страхування на всі елементи зовнішньоторгового контракту, опосередкованого кредитом, виникли нові види гарантій:

1. страхування кредитів на період виробництва експортних товарів;

2. гарантія експорту на новий ринок - держава бере на себе витрати по дослідженню ринку, реклами та ін;

3. страхування фабрикаційного ризику, тобто ризику розірвання контракту покупцем протягом періоду виробництва важкого обладнання;

4. гарантія повернення наданих коштів, якщо банки відмовились надати кредит під товарні запаси за кордоном;

5. кредитування іноземного покупця за рахунок Агентства експортних кредитів з використанням угоди "своп" і т.д.