-
Іпотерапія
Іпотерапія є визнаним засобом реабілітації. З давніх часів відомий плідний вплив на здоров'я людини їзди і спілкування з конем. Ще античний лікар Гіппократ стверджував, що поранені і хворі одужують швидше і успішніше, якщо їздять верхи. У сучасній Європі лікування верховою їздою успішно розвивається в останні 30-40 років. Зародившись в Скандинавських країнах, іпотерапія стала швидко поширюватися по всьому світу. Таким чином, в процесі реабілітації через лікувально-верхову їзду відбувається послідовний процес перенесення придбаних навичок в повсякденне життя.
Іпо (у перекладі з грецької - кінь), тобто лікування конем - це пасивна форма лікувально-верхової їзди, при якій вершник сидить верхи і пристосовується до руху коня. Відмінною рисою лікувально-верхової їзди є висока ефективність і унікальність реабілітаційного впливу на фізичний статус і психоемоційну сферу дитини. Безумовно, позитивний ефект спостерігається у поліпшенні фізичного стану, який проявляється в поліпшенні загального соматичного стану, у зменшенні спастики, у збільшенні обсягу активних і пасивних рухів в кінцівках, часткове відновлення дрібної моторики. У роботу включаються м'язи, які не діють, навіть не будучи ураженими. Все це формує стереотип, який вершник - інвалід переносить з верхової їзди в життя.
Іпотерапія відрізняється від лікувальної фізкультури тим, що здатна викликати у дітей сильну різноспрямовану мотивацію. З одного боку, дитина боїться великої тварини, вона не впевнена в собі, а з іншого боку - випробовує бажання проїхатись верхи, погладити коня, навчитися керувати. Це бажання допомагає подолати страх, невпевненість. У нього підвищується самооцінка, змінюється ставлення до оточуючих. Мобілізуючи вольові зусилля, дитина вдосконалює виконання різних вправ, одночасно розвиваючи свої рухові навички. Звідси максимальна одночасна мобілізація вольової діяльності м'язових зусиль, за допомогою яких досягається не тільки придушення відчуття страху, а й одночасне зменшення кількості і обсягу гіперкінезів (при ДЦП), що, в свою чергу, дає можливість освоєння пацієнтом правильної побудови основного поведінкового фону. Дуже серйозним позитивним фактором є положення кінцівок і спини пацієнта при правильній посадці на коня, що сприяє розслабленню спазмованих м'язів стегон і гомілки. Ритмічні коливання спини коня під час руху передаються вершнику і посилюють це розслаблення. Дуже корисний також масаж стегнових і сідничних м'язів хворого при катанні "на голому коні" - тим більше, що цей масаж, здійснюваний потужною мускулатурою тварини, супроводжується одночасним зігріванням масажованих м'язів за рахунок більш високої температури коня (37-39 градусів).
При верховій їзді забезпечується одночасне включення в роботу практично всіх груп м'язів. І відбувається це на рефлекторному рівні, оскільки сидячи на коні, рухаючись разом з ним і на ньому, пацієнт протягом усього заняття інстинктивно прагне зберегти рівновагу, щоб не впасти з коня. І тим самим спонукає до активної роботи як здорової, так і ураженої хворобою м'язової групи.[6]
Як особлива форма ЛФК, іпотерапія ставить перед собою і вирішує наступні завдання:
- протидіяти гіпокінезії, обумовленою хворобою, і розвивати фізичну активність хворого;
- адаптувати організм хворого до фізичних навантажень;
- сприяти відновленню порушених функцій організму;
- сприяти абілітації (формування нових функцій організму);
- відновлювати здоров'я або покращувати його стан;
- сприяти соціальної та побутової реабілітації, абілітації та адаптації;
- відновлювати втрачені й формувати нові навички;
- зниження збудливості, поступове позбавлення від байдужості, страхів, замкнутості, агресивності.
У плані вікових обмежень позначена тільки умовна нижня межа - пацієнтові повинно бути не менше 3 років. І обмеження це пов'язано лише з труднощами контакту з маленькою дитиною: вона не завжди здатна зрозуміти, що від неї вимагається, і виконати запропоновані вправи. Однак у разі потреби можна застосовувати спеціальну методику занять з маленькою дитиною, коли на коня сідає інструктор, а дитина знаходиться у нього на руках або сидить попереду нього.[5]
Можливість і доцільність іпотерапії для кожного конкретного пацієнта визначає його лікуючий лікар.
Застосування іпотерапії вимагає дотримання таких обов'язкових умов:
- застосування тільки патогенетично обгрунтованого (показаного для даного захворювання або поєднання захворювань) комплексу методів ЛФК і іпотерапії, лікувальної гімнастики, масажу, лікувальної плавання, працетерапії та ін;
- постійного лікарського контролю за адекватністю й ефективністю фізичних навантажень, їх корекція в разі необхідності;
- поступово і послідовного нарощування фізичної активності хворого;
- раціонального поєднання іпотерапії з медикаментозним, психолого-педагогічним, соціально-творчим методами комплексної реабілітації;
- активної і по можливості свідомої участі хворого в реабілітаційному процесі.[4]
Іпотерапія дозволяє вирішувати наступні завдання:
• поліпшення координації рухів, рівноваги, мови;
• поліпшення дрібної моторики (роботи м'язів кисті і пальців), а значить, і поліпшення можливостей виконання побутових процедур, підвищення стійкості до фізичних навантажень;
• поліпшення і відновлення втрачених навичок;
• підвищення самооцінки, впевненості в своїх силах, розкутості, активності, поліпшення здатності до навчання і уважності;
• зниження збудливості, поступове позбавлення від байдужості, страхів, замкнутості, агресивності.[7]