10.9. Європейські та інші міжнародні документи у сфері використання інформаційних технологій.

До міжнародних документів належать:

– Конвенція „Про захист фізичних осіб відносно автоматичної обробки персональних даних” від 28 січня 1981 р. (м. Страсбург);

– Додатковий протокол до Конвенції про захист фізичних осіб щодо автоматичної обробки персональних даних, що стосується наглядових органів і транскордонних потоків даних від 8 листопада 2001 р. (м. Страсбург);

– Конвенція про інформаційну та правову співпрацю, що стосується „послуг інформаційного суспільства” від 4 жовтня 2001 p.;

– Генеральна угода з торгівлі послугами від 15 квітня 1994 р.;

– Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності, 1994р.;

– Уніфіковані правила поведінки при обміні торговими даними шляхом телетрансмісії), 1987 p.;

– Правила для електронних коносаментів від 29 червня 1990 р.;

– Загальні принципи захисту прав споживачів у контексті електронної комерції, 2000 р.

Документи Ради Європи. На Європейському рівні, одним із найважливіших документів у галузі IT є так званий „Звіт Бангемана” Даний звіт був розроблений на прохання Європейської Наради для зустрічі 21-24 червня 1994 р. в Корфу. Вперше в документі була використана концепція „Інформаційне Суспільство” замість звичайної концепції „Інформаційних магістралей”. Критичним елементом у „Звіті Бангемана” було те, що приватний сектор відігратиме дуже важливу роль у створенні та розвитку інформаційних технологій як на національному, так й на наднаціональному рівнях. Роль урядів тоді обмежиться лише їх втручанням підчас просування, використання і регулювання нових інформаційних технологій.

Такий ліберальний підхід, прийнятий у „Звіті Бангемана”, підкреслив той факт, що створення нової, революційної освітньої політики має стати однією із найважливіших цілей для кожного уряду. Основними цілями нової політики повинні бути надання кожному студенту або людині, котра навчається, можливості знати, як використовувати IT, а також переорієнтувати навички викладацького складу, щоб вони були здатні викласти як використовувати цей вид матеріалу кращим способом.

Інший важливий пункт, підкреслений у цьому документі, має відношення до того факту, що нові інформаційні технології мають стимулюватися 10 видами сумісної діяльності приватного і державного секторів. Зазначені ініціативи торкаються телекомунікацій, дистанційного навчання, мережі освітніх і дослідницьких центрів, телематичних послуг для малих і середніх підприємств, управління рухом на головних шляхах, управління повітряним рухом, мережі установ охорони здоров’я, підвищеного використання інформаційної технології в уряді, головні інформаційні шляхи в міських областях, та мережі транс-Європейских урядів.

Три документа було підготовлено, щоб доповнити „Звіт Бангемана”:

1) інформаційне суспільство: від Корфу до Дубліна, нові пріоритети, що з’являються;

2) підготовка наступних кроків;

3) план дій.

У всіх цих документах згадана проблема, яка пов’язана з телекомунікаціями. Фактично, процес лібералізації, запланований на 1998 рік, мав бути закінченим настільки швидко, наскільки можливо. Щоб досягти Американського або Японського технологічного рівня потрібні конкуренція, зниження цін і удосконалення послуг.

Проте, Європейське Співтовариство почало також замислюватися щодо періоду, який має слідувати за цим процесом лібералізації.

Так, 6-7 травня 1999 р. у Будапешеті на 104-й сесії Комітету міністрів Ради Європи була прийнята Декларація про Європейську політику в області нових інформаційних технологій. У декларації робиться акцент на сприяння для всіх максимально широкому доступу до нових інформаційних і комунікаційних послуг, забезпечення безперешкодного доступу з використанням нових інформаційних технологій до інформації про місцеві, регіональні та національні адміністративні й юридичні служби та прямих зв’язків з ними, заохочення вільного обміну інформацією, думками та ідеями й т. ін. ініціативи, які спрямоівані на формування і розвиток інформаційного суспільства.

Серед великої кількості документів, прийнятих в Європі виділимо такі:

– Конвенція Ради Європи з кіберзлочинності від 23 грудня 2001 p.;

– Регламент №733/2002 Європейського парламенту і Ради від 22 квітня 2002 р. Про введення домена верхнього рівня;

– Директива 95/46/ЕС Європейського парламенту та Ради від 24 жовтня 1995 р. Про захист фізичних осіб щодо обробки персональних даних і вільний рух таких даних;

– Директива 97/5/ЕС Європейського парламенту та Ради від 27 січня 1997 р. Про трансграничні кредитні переклади;

– Директива 97/7/ЕС Європейського парламенту та Ради від 20 травня 1997 р. Про захист споживачів щодо дистанційних договорів (дистанційний продаж);

– Директива 97/66/ЕС Європейського парламенту та Ради від 15 грудня 1997 p., Про обробку персональних даних і охорони таємниці приватного життя в телекомунікаційному просторі;

– Директива Європейського парламенту 1999/93/ЕС від 13 грудня 1999 р. Про правові основи Співтовариства для електронних підписів;

– Директива 2000/31/ЕС Європейського парламенту та Ради від 8 червня 2000 р. Про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, у тому числі електронної комерції, на внутрішньому ринку (Директива про електронну комерцію);

– Директива 2000/46/ЕС Європейського парламенту та Ради від 18 вересня 2000 р. Про здійснення і нагляд за підприємницькою діяльністю установ у сфері електронних грошей;

– Директива 2001/29/ЕС Європейського парламенту та Ради від 22 травня 2001 р. Про гармонізацію деяких аспектів авторського права і пов’язаних прав в інформаційному суспільстві;

– Директива 2002/58/ЕС Європейського парламенту та Ради від 12 липня 2002 p., Про обробку персональних даних і охорони таємниці приватного життя в секторі електронних комунікацій;

– Рекомендація Комісії №94/820/ЕС від 19 жовтня 1994 p. Про правові аспекти електронного обміну даними;

– Рекомендація Комісії №97/489/ЕС від 30 липня 1997 p., Про операції, що здійснюються з використанням електронних платіжних інструментів і, зокрема, відносин між емітентом і утримувачем.

Нижче наводиться список міжнародних правових документів, які: