19. Економічне вчення фізіократів (Кене, Тюрго)

Фізіократи – франц. економісти 2 пол. 18ст. з самого поч..виступали як опозиція меркантил.

Француа Кене у дослідж. екон. процесів використовує методи природнич. наук. На думку Кене, дійсне збагач. країни пов’язане із матер. вир-вом в с/г. Основу екон. системи Кене становить його вчення про «чистий» продукт. По Кене «чистий» прод. - це надлишок продукції над витратами вир-ва, одержаний в с/г. Величина його залеж. від витрат вир-ва, до яких він відносить видатки на сировину, матер., зарплату. Відтворення і облік сусп..капіталу Кене виклав в екон. табл., в ній відображ. всі сторони екон. вчення Кене, показано як річний суспіл. пролукт розподіл. між трьома класами і як формуют. передумови відтворення. Подальший розвиток ідеї фізіократів отримали у працях Тюрго. На відміну від Кене, який ділить сус-во на 3 класи, Тюрго в серед. промисл. класу і класу фермерів виділяє: підприємців і найм. робітн., аналізує «чистий» продукт, Тюрго називає його «чистим даром» поверх зарплати, але, на відміну від фізіократів, у Тюрго він є результ. більшої продуктивн. праці робітників с/г. Тюрго відходить від теорії труд. вартості, він розрізняє суб’єктив. і об’єктив. цінність. Під су’єктив. розуміє оцінку речі її власниками з погляду на її користь, тобто споживчу вартість. Об’єктив. цінність (ринк. ціна) встановл. на ринку під впливом попиту і пропоз. Центральне місце у вченні Тюрго займає проблема «капіталу», який він визначає як нагромаджену вартість, а первісне нагромадж. капіталу, на його думку, це результат ощадливості. Гроші Тюрго розглядає як звич. товар і заявляє, що в кожн. товарі закладені потенц. гроші, цю тезу він підтвердж. тим, що кожний товар вимірює цін. ін. тов.

20. Феодал. Землеволод. Та основні категорії залежних селян в кр

Істор. факти свідчать, що перші протидержавні утворення, князів. влада мають місцеве походж. і з’явилися задовго до утвор. давньоруської держави. Система гос-ва сх.слов’ян переважно базув. на землеробстві, у лісовій зоні мало місце підсічне землероб.(вирубка лісів,їх спалюв.,попіл як добриво). У лісостеп. зоні перелогова система обробітку ґрунтів – поле обробл. до тих пір,поки ці землі давали хороші урожаї, коли урожаї падали поле залиш. для відпочинку. Слов’яни вирощували пшеницю, просо, ячмінь, займалися скотарством, було пошир. полювання (особл. на хутр. звірів), займал. рибальством, бортництвом, розвив. ремесло (залізо роб., ювелір., гончарне), залілозороб. та металообробка сприяли розвитку землероб. та військ. справи (існувало близ.30 заліз. виробів, що сприяли активізації торгівлі, виникнен. і зрост. пост. поселень «градів»). У 7-10ст. відокремлення ремесла від с/г, зрост. товарного вир-ва зумовили розвиток внутр..та зовн. торгівлі. У 8-9ст. існувало 3 осередки східнослов’янс. державності: Куявія(земля полян з Києвом), Славія (новгород. земля), Артанія (ростово-суздал. земля). Найбільш. держ. утворенням була Руська земля з центром у м.Києві. Саме воно стало тим територ. і політ. ядром, навокло якого зросла давньоруська держава. КР була найбільш. держ. Європи, територія=800 тис.км², населення=3-12 млн.чол. У 8-9 ст. поглибилося майнове і соц. розшарув., виділяєт. племінна знать: князі, «лучші мужі» - воїни дружини, і виникає приват. землеволод., основними його формами були: князівське, боярське, монастирське, селянське. Земел. власність князів та бояр була алодальн. типу, була спадковою і вільно відчуджувалась. Існув. держ. власн. в особі князя бенефіціальн. типу, тобто тимчасово-умовна, яка надавал. на час служби. В кін.11ст. розпоч. процес її перетвор. у власність феодальну, тобто велику спадкову. Досить поширене боярське землеволод., але воно не отримало сталих форм. Поширен. було церковне та монастирс. землеволод., найбільш. власник – Києво-Печерс. монастир. Велика земел. власність зростала, але ще не становила основу економіки, як в Зах. Європі. Значне місце займало селянс. землеволод. В результ. жаловання князем землі боярам виникає вотчина – спадкова феод. власність на землю при безумовному волод. та розпорядж. нею. Вотчина поділ. на: панське госп-во та селянське держання. Вотчина була багатогалузев. госп-вом натур. типу. Велика земел. власн. розширювалася за рахунок розорювання цілини, а не за рах. відбирання селянс. землі. Селяни мали різний легальний статус: абсолютновільні (чернь, смерди), напіввільні (закупи, рядовичі, ізгої), кріпаки, невільні (челядь або холопи). Більшість населення КР проживало у сільс. місцевості і називал. смердами.