1.2. Об’єкт, предмет та завдання екології

Наприкінці ХХ ст. зміст екології став дещо ширшим, та її місце в системі наук значно змінилося. Екологія виникла як суто біологічна наука, але в наш час вона трансформувалася і стала наукою про структуру та функцію природи в цілому, наукою про біосферу, наукою, що вивчає місце людини на нашій планеті, наукою про взаємозв’язки всього живого на нашій планеті між собою та довкіллям.

Основний об’єкт досліджень сучасної екології – планетні екосистеми всіх рівнів та їх елементи.

Екосистема – це одне з основних понять сучасної екології. Під екосистемою розуміють сукупність живих організмів, що проживають на певній території, та умови їх існування. Тобто екосистема – це сукупність біоценозу і біотопу, поєднаних в єдине функціональне ціле.

Залежно від розмірів досліджуваних об’єктів екологію поділяють на:

• Аутекологія (вивчає організм і середовище його існування);

• Популяційну екологію або демекологію (вивчає популяції та її середовище);

• Синекологію (вивчає біоценози, біотичні угруповання);

• Біогеоценологія або екосистемологія (вивчає цілісні біогеоценози чи екосистеми та біогеохімічні процеси, що відбуваються за участю живих організмів);

• Глобальну екологію (мегаекологія, біосфера Землі).

Головний предмет досліджень екології – вивчення особливостей та розвитку взаємозв’язків між організмами, їхніми угрупованнями різних рангів, екосистемами й неживою компонентою екосистем і біосфери в цілому.

Основні завдання екології:

• розкриття місця і ролі людини, цивілізації в існуванні екосфери планети Земля з позицій екологічних законів;

• екологізація свідомості людей: формування нової ідеології, спрямованої на екoлогізацю економіки, виробництва, політики, освіти;

• вивчення загального стану сучасної біосфери, умов його формування та причин змін під впливом природних і антропогенних факторів;

• прогнозування динаміки стану біосфери в часі й просторі;

• розробка (з урахуванням основних екологічних законів) шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства й природи, збереження здатності біосфери до самоочищення, саморегулювання й самовідновлення.

1.3. Структура екології та її зв’язок з іншими дисциплінами

З наведеної вище інформації бачимо, що фундамент сучасної екології заклали фахівці у області ботаніки, зоології, ґрунтознавства, географії, геохімії тощо, які займалися питаннями взаємин живих організмів з навколишнім природним середовищем.

Таким чином, як міждисциплінарна наука, екологія має у своєму арсеналі всі методи теорії систем і знаходиться немов на стику біологічних і гуманітарних наук. З одного боку, екологія залишається точною біологічною наукою в тому розумінні, що вона досліджує живі об’єкти та їх сукупності, але водночас вона стала гуманітарною наукою, оскільки визначає місце людини в природі, формує її світогляд і сприяє оптимізації розвитку соціальних і виробничих процесів.

Існує досить багато класифікацій екології. Так К.М.Ситник і М.І.Будико (1990-1992) поділяють екологію на три частини: загальна екологія, що вивчає основні закономірності функціонування екологічних систем; глобальна екологія, яка вивчає біосферу в цілому (в іншій термінології це біосферологія), і приватна екологія, об’єктом вивчення якої є взаємозв’язки живих організмів із середовищем існування. На думку Г.Білявського і М.Падун (1991), екологія складається з п’яти основних блоків: а) біоекології, б) геоекології, в) техноекології, г) соціоекології, д) космічної екології.

У ході активного розвитку загальна екологія диференціювалася на окремі наукові підрозділи. Це енвайронментальна екологія, яка зосереджена на дослідженні стану природного середовища. Біосферна екологія вивчає біосферу і екосистеми нашої планети. Соціальна екологія досліджує роль людської діяльності в існуванні біосфери і способи екологічної оптимізації соціальних процесів. Екологія антропогенних територій займається міськими, промисловими і сільськогосподарськими екосистемами.

Відмінності в поглядах вчених значною мірою визнаються також тим, на яких позиціях вони стоять: біоцентризмом або геоцентризмом. У зв’язку з цим на рис. 1.1. наведена схематично класифікація основних напрямків сучасної екології.

Рис. 1.1. Структурна схема сучасної екології

Таким чином, починаючи з 1866 року, поняття “екологія” еволюціонувало із розширенням і поглибленням знань у області біології, географії і т.д. Останніми роками “екологія” широко вживається для позначення всіх форм взаємозв’язку людини і навколишнього природного середовища, не тільки природного, але і створюваного самою людиною (включаючи правові, інженерно-технологічні, етнічні та інші аспекти проблеми). Це зручне слово виявившись дуже ємним, багато разів повторювалося засобами масової інформації, загубило значення строго наукового терміну, але придбало важливий соціальний, а де коли і політичний сенс. Часто екологія при цьому подається не як цілісна наука, а як ідеологія, принцип, який пронизує всі науки і сфери людської діяльності.

Структура сучасної екології свідчить про її тісний взаємозв’язок з іншими науковими дисциплінами (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Місце екології в системі наук

Таким чином, в останні десятиріччя сформувалася нова міжгалузева наукова дисципліна, яка спрямована на вивчення взаємовідносин людини і природи з метою збереження навколишнього природного середовища та поліпшення якості життя нинішнього і майбутніх поколінь людей.