5.5. Властивості особистості, за допомогою яких здійснюється регуляторна діяльність у спілкуванні

Нагадаємо, що властивості особистості є сталими у часі психічними явищами, які проявляються в багатьох ситуаціях та визначають перебіг психічних процесів, станів та поведінки. Перебіг саморегуляції у спілкуванні характеризується такими властивостями як: ініціативність, наполегливість, впевненість, гнучкість, рефлексивність та самостійність. Перелічені психічні явища є властивостями особистості, що проявляються не лише у спілкуванні, однак спілкування є однією з головних сфер їхнього прояву. Розглянемо кожну з названих властивостей окремо.

Ініціативність – особистісна риса, що характеризується здатністю висувати нові ідеї, пропозиції; умінням самостійно розпочинати яку-небудь справу, заповзятливістю.

Ініціативність як схильність розпочинати за власним бажанням певну діяльність є фундаментальним проявом активності особистості. Остання обумовлена не лише соціально, а й темпераментально: відомо, що екстраверти відрізняються вищим порівняно з інтровертами рівнем активності.

Ініціативність у спілкуванні є одним із найважливіших параметрів індивідуальних відмінностей між людьми. Вона є невід’ємною складовою комунікабельності та заповзятливості — вкрай важливих з практичної точки зору якостей. Хоча, зрозуміло, що самої лише ініціативності для досягнення успіху і в спілкуванні, і у діяльності замало. Адже ініціативність, як і будь-яка інша властивість особистості, не проявляються незалежно від ситуації, в нашому випадку ситуації, в якій відбувається спілкування. Нерідко ситуація має навіть більше значення, ніж особистісна властивість. Так, навіть співробітник, який є дуже ініціативною людиною, буде діяти чітко за інструкцією та проявляти свою ініціативу лише в другорядних справах, якщо його керівник дотримується принципу “ініціатива карається”. І лише в організації, де керівництво підтримує нові та революційні ідеї співробітників, ініціативна людина зможе проявити себе найбільш повно – не лише в роботі, а й в стосунках із колегами.

Наполегливість – особистісна риса, що характеризується здатністю долати зовнішні та внутрішні перешкоди на шляху до поставленої мети.

Наполегливість проявляється у послідовному прагненні до поставлених цілей, не зважаючи на перешкоди. Очевидно, що без наполегливості неможливо досягнути власних цілей та добитися успіху в житті. Однак, наполегливість не слід плутати із впертістю, бо хоча обидві властивості й характеризуються настирливим прагненням досягти бажаного, однак на відміну від наполегливості, єдиним мотивом поведінки впертої людини є самоствердження та прагнення наполягати на своєму.

Наполегливість також має темпераментальні чинники. Зокрема, Г. Айзенк відносив наполегливість до проявів екстраверсії. Утім, вважається, що наполегливість можна виховати, причому спеціалісти з виховання радять робити це, починаючи з наймолодшого віку. Головне при виховуванні наполегливості – привчити дитину не припиняти цілеспрямованих зусиль у разі виникнення перешкод. Для цього перед дитиною слід ставити складні, однак здійснені задачі і вимагати доводити розпочату справу до кінця. Починаючи ж із шкільного віку, важливу роль у розвитку наполегливості відіграє спілкування в колективі однолітків та самовиховання.

Іншою, пов’язаною з попередніми, властивістю особистості є впевненість.

Впевненість у собі – переживання людиною своїх можливостей як адекватних тим задачам, які перед нею постають по життю, і тим, які вона ставить перед собою сама.

Впевненість у собі має місце тоді, коли самооцінка людини відповідає її реальним можливостям. Якщо ж самооцінка є вищою чи нижчою за реальні можливості, то говорять, відповідно, про самовпевненість або невпевненість у собі. Суб’єктивно впевненість у спілкуванні переживається як переконаність у власних можливостях досягти поставлених цілей, впоратись з проблемними ситуаціями, що виникають. Впевненість проявляється через зміст мовлення та різноманітні невербальні прояви та легко ідентифікується оточуючими. Причому впевненість може проявлятися лише в окремих комунікативних ситуаціях, наприклад, у спілкуванні з близькими друзями, особами своєї статі, а може стати стійкою якістю особистості, що проявлятиметься навіть у тих ситуаціях, в яких у людини ще немає досвіду.

У практичній психології для позначення впевненої поведінки широко використовується термін ассертивність - здатність людини впевнено та з достоїнством відстоювати свої права, не зневажаючи при цьому права інших. Остання протиставляється агресивній та невпевненій поведінці.

Природно, що людина почуває себе невпевнено, опинившись у незнайомій ситуації, за необхідності вирішити дуже складне та незвичне завдання, у разі різкої зміни умов життя. Дослідження свідчать, що люди відчувають тривогу, коли хочуть справити позитивне враження на інших, однак сумніваються в своїй здатності це зробити, наприклад, під час спілкування з впливовими людьми з високим статусом, чия думка має велике значення. У таких ситуаціях виявляється схильність бути завбачливо обережними: менше балакати, уникати тем, які можуть виявити непоінформованість, контролювати себе, не бути самовпевненими, якомога частіше погоджуватися та посміхатися.

Проблема виникає тоді, коли ситуативна невпевненість переростає в невпевненість стабільну, особистісну: людина починає відчувати тривогу в будь-якій ситуації, де можуть почати оцінювати її саму чи її поведінку, і це заважає їй жити. На відміну від впевнених у собі людей, сором’язливі люди бачать випадкові події як такі, що якимсь чином між собою пов’язані. Вони занадто персоналізують ситуації, наприклад, вважають, що інтерв’юєр налаштований негативно та зовсім не цікавиться ними. Також вони перебільшують міру уваги до своєї персони з боку оточуючих та прагнення оцінювати їх. Наприклад, якщо тривожна людина погано зачесана чи в неї на обличчі якась пляма або шрам, вона вважає, що всі оточуючі помічають це та судять.

Людина може захотіти позбутися невпевненості, але не будучи соціально компетентною, не зможе досягти справжньої впевненості. Щоб знизити соціальну тривожність (або сором’язливість), деякі люди вживають алкоголь. Він дійсно допомагає, адже зменшує міру самоусвідомлення. Але зрозуміло, що це хибний шлях, який може швидко призвести до алкоголізму. Цікаво, що такі різні симптоми як тривожність та алкогольна залежність можуть виконувати одну й ту саму функцію балансу. Людині, яка вважає себе занепокоєною, сором’язливою, депресивною чи нетверезою, можна легко знайти виправдання для власної невдачі. За цими симптомами людина ховає своє его: “Чому я не зустрічаюсь з дівчатами? Тому що я людина сором’язлива і людям нелегко дізнатись, який я насправді”. Зрозуміло, що це – лише виверти для пояснення негативних результатів. У інших випадках невдалі спроби самоствердження проявляться в агресивності. Агресивну особу, як і невпевнену, слід вчити впевненій поведінці як способу справжнього самоствердження в соціумі.

Ініціативність, наполегливість та впевненість нелінійно пов’язані із продуктивністю спілкування. Наявний певний оптимум, до якого розвиток цих властивостей позитивно впливає на спілкування. Однак подальший надмірний незбалансований їх розвиток призводить до протилежного результату. Так відбувається, якщо ініціативність проявляється всюди й завжди, незалежно від ситуації спілкування та потреб включених до неї людей, не збалансована конструктивним підходом до вирішення проблем. Наполегливості не слід перетворюватись на маніакальне переслідування колись поставлених цілей, що вже не відповідають реаліям. Наполегливість у спілкуванні має бути збалансована тактовністю. Так само й впевненість не має переростати у самовпевненість, адже здорова доля сумнівів та певна самокритичність забезпечують адекватність у спілкуванні.

Гнучкість – здатність корегувати програму діяльності відповідно до вимог ситуації.

Гнучкість як протилежність ригідності важлива у багатьох сферах життєдіяльності особистості, але в спілкуванні набуває вирішального значення. Адже спілкування є безкінечно різноманітним та мінливим, оскільки спілкуватись доводиться з багатьма людьми, кожен з яких — неповторна індивідуальність зі своїми намірами, динамікою переживань та обставинами. До всього цього доводиться адаптуватись суб’єкту спілкування, не втрачаючи себе, своїх цілей та намірів.