5.4. Психологічні механізми саморегуляції

Саморегуляція емоційних станів в процесі спілкування може забезпечуватися численними психологічними чинниками – різноманітними психологічними механізмами. Ними можуть виступати певні здатності людини, властивості її особистості. Розглянемо деякі з них.

Рефле́ксія (від піздньолат. reflexio - озирання назад, відображення) – різновид пізнання, коли в процесі будь-якої діяльності суб’єкт сам стає об’єктом свого спостереження. Йдеться про фокусування суб’єкта на самому собі, власній особистості (цінностях, інтересах, мотивах, емоціях, вчинках), на своїх знаннях або на власному стані. Класичний текст, у якому описується сутність явища, - це твір Еклізіаста «Книга царя Соломона», у якій сказано: «… і озирнувся я на справи свої…».

Різні види рефлексії по-різному проявляються в процесі спілкування і мають особливе значення. Когнітивна рефлексія — рефлексія способів мислення — вкрай потрібна, коли ми не можемо знайти рішення або мислимо помилково. Наприклад, необхідно вирішити нетипове завдання, що зовні схоже на типове. Рефлексія того, як ми вирішуємо дане завдання, дозволить проаналізувати кожен крок рішення та знайти помилковий. Аналогічним чином діє рефлексія способів здійснення діяльності. Особистісна рефлексія відкриває можливості пізнання свого внутрішнього світу, власних особистісних якостей, можливостей та обмежень, їх походження та перспектив розвитку. Саме завдяки цьому стає можливим саморозвиток особистості. Соціальна рефлексія (або рефлексія спілкування) дозволяє: усвідомити, як нас сприймає партнер по спілкуванню; зрозуміти партнера по спілкуванню; визначити ефективні та неефективні комунікативні стратегії та тактики; прогнозувати власні дії та дії партнера; коригувати свої дії, впливати на партнера; протистояти маніпуляціям у спілкуванні. Без рефлексії важко навчитись ефективно спілкуватись. Компетентна у спілкуванні особа постійно відслідковує перебіг комунікації, відмічаючи свої вдалі та невдалі кроки, реакції партнера та його дії, що дозволяє оперативно корегувати комунікативний процес та робити висновки на майбутнє.

У своїх працях С.Л. Рубінштейн обгрунтовував два способи ставлення людини до світу, які свідчать про ступінь розвитку її саморегуляції та ступінь перетворення в субє’кта власного життя. "Включений" індивід відрізняється залежним, пасивним ставленням до життя. "Рефлексуючий" - проявляє активне, діяльне до неї ставлення. Саме за умови прояву другого способу ставлення особи до світу, що є властивим більш високому ступеню її розвитку, відбувається дійсний взаєморозвиток особистості та обставин її життя, який характеризує вільну людську сутність. Мається на увазі те, що поведінка людини визначається не зовнішніми, а внутрішніми цілями та намірами. Рефлексія є універсальним механізмом процесу саморегуляції. Вона фіксує, зупиняє процес діяльності, об’єктивує його, робить можливим здійснення усвідомленого впливу на цей процес. Тобто, завдяки своїй здатності до рефлексії людина може вирватися з неперервного потоку життєдіяльності та зайняти зовнішню позицію стосовно себе. Саме ця здібність може розглядатися як шлях до переосмислення власного досвіду. Людина стає для себе об’єктом управління. Для того, щоб особа могла здійснювати самоуправління та саморегуляцію, їй потрібна надійна, гарно налаштована система «зворотнього зв'язку». Саме рефлексія є тим психологічним механізмом, за допомогою якого цей зв'язок можна забезпечити. Як прояв смислового рівня саморегуляції, рефлексія виявляється потужним джерелом стійкості, свободи та саморозвитку особистості. В цьому криється її принципова відмінність від неусвідомлюваних форм смислової регуляції (психологічних захистів).

Емпатія (англ. empathy - співпереживання) – емоційна чуйність, здатність людини до емоційного відгуку, співчуття, співпереживання. переживання спільної радості, розуміння внутрішніх станів інших людей. Емпатія пов’язана з прийняттям іншої людини такою як вона є. Її також називають емоційним резонансом на переживання іншої людини. Значення емпатії полягає у тому, що уважне слухання дозволяє зрозуміти те, про що думає та відчуває інша людина. Вона дозволяє сприймати іншого таким, яким він є, а також краще його розуміти. Оскільки емпатія є відгуком однієї особистості на переживання іншої, вона може розглядатися у якості механізму розвитку міжособистісних стосунків, які часом потребують емоційної саморегуляції.

М.М.Обозов виокремлює такі компоненти емпатії – когнітивний, емоційний, поведінковий, що мають ієрархічну організацію. В основі структурно-динамічної моделі емпатії лежить когнітивна емпатія, яка забезпечує розуміння психічного стану іншої людини та не призводить до зміни власного стану. Емпатійне пізнання іншої людини забезпечується функціонуванням емоційного інтелекту особи. Завдяки цьому ми здатні усвідомити емоції інших людей, визначити їхній емоційний стан за вербальними та невербальними ознаками, що проявляються в процесі спілкування.

Другий рівень визначається проявом емоційної емпатії і передбачає не лише розуміння стану іншої людини, а й співпереживання та співчуття їй, емоційне відреагування. Саме тут особливе значення набуває вміння людини управляти власними емоціями. Адже, співпереживаючи іншій людині, можна самому випадково потрапити під дію емоцій, які вона переживає. Чужа емоція може перетворитися на свою, тому важливо контролювати межі власного «включення» у ситуацію іншої людини.

Найвищий рівень емпатії – дієвий – включає всі компоненти. На цьому рівні емпатії проявляються реальні дії та поведінка, спрямовані на надання допомоги та підтримку партнера по спілкуванню. У цьому випадку потреба в емоційній саморегуляції може виявитися ще більш потрібною.

Психологічний захист. Людина, як істота біосоціальна, постійно відчуває потребу жити у згоді з навколишньою дійсністю, зберігати і підтримувати рівновагу стану психіки як основи нормальної життєдіяльності та оптимальної соціальної адаптації. Цій меті слугують різні механізми психологічного захисту, які визначаються індивідуальними характеристиками особи.

Психологічний захист (захисні механізми) – несвідомі стратегії, завдяки яким особистість знижує тривогу або уникає розгортання внутрішньо-особистісного конфлікту шляхом спотворення реальності: неадекватного сприймання певних аспектів зовнішнього світу або власних почуттів. Основне призначення захисних механізмів полягає у тому, щоб редукувати (уникнути) негативні емоційні стани, викривити реальність та представити її у привабливому для суб’єкта світлі. Психологічний захист вступає в дію в екстремальних для особи ситуаціях для зняття емоційної напруги, неспокою і виступає спеціалізованою регуляторною системою. Механізми психологічного захисту є глибоко індивідуальними і характеризують рівень адаптаційних можливостей психіки конкретної особи. Різні форми психологічного захисту мають різний прояв у поведінці особи, але слугують забезпеченню саморегуляції.

Наприклад, уникнення – механізм психологічного захисту, призначенням якого є усунення інстинктивних імпульсів із свідомості за умови збереження у свідомості об’єкту задоволення потреби та низки подій. Фізична або мисленнєва втеча особи від надмірно складної ситуації проявляється в ухиленні від обговорення теми, що має емоційно-особисте значення (наприклад, людина не хоче обговорювати свої фізичні вади; дівчина уникає розмов про хлопця, який її кинув), ситуацій, книжок, кінофільмів, зміст яких спричиняє потужний негативний вплив на особу. Витіснення - механізм психологічного захисту, дія якого спрямована на вилучення із свідомості неприйнятного змісту. Внаслідок його дії неприйнятні для особи думки, спомини, переживання ніби "виганяються" зі свідомості й переходять у площину несвідомого. Завдяки цьому людина може «забути» конкретну подію, людину, з якими були в минулому пов’язані її психотравмуючі переживання. У такий спосіб обмежується комунікативне поле особистості. Також у спілкуванні особи розмаїто може проявлятися ідентифікація - механізм психологічного захисту, зміст якого полягає у несвідомому ототожненні об’єкту, який викликає страх або тривогу. В результаті її дії особа ототожнює себе з іншою особою (або з групою людей), яка є для неї взірцем поведінки і у такий спосіб адаптується до суспільства. По-перше, це може бути об'єднання з іншою особою на ґрунті встановленого емоційного зв'язку, а також включення у свій внутрішній світ і прийняття у якості власних форм орієнтації іншої особи. По-друге, це може бути бачення особистості іншої людини як продовження самого себе. По-третє, це може бути постановка особистістю себе на місце іншого. Різні прояви механізму ідентифікації викликають і відповідну поведінку людини. Ідентифікація дуже часто використовується людиною в ситуації емоційного стресу, коли піддаються перевірці її уявлення про те, якою вона є.

У якості механізмів саморегуляції поведінки людини можуть виступати інші психічні утвори – ціннісні орієнтації, рівень домагань, локус контролю, мотивація досягнення успіху та схвалення, прагнення до самоствердження та визнання та інші.