Розділ 5. Основи особистісного самоуправління та емоційної саморегуляції в процесі спілкування

1. Сутність понять «соціальний інтелект» та «емоційний інтелект»

2. Самоуправління та саморегуляція особистості у спілкуванні

3. Емоційна саморегуляція в процесі спілкування, її методи та техніки

4. Психологічні механізми саморегуляції

5. Властивості особистості, за допомогою яких здійснюється регуляторна діяльність у спілкуванні

5.1. Сутність понять «соціальний інтелект» та «емоційний інтелект»

Як вже зазначалось, спілкування є складним багатоплановим процесом встановлення та розвитку контактів між людьми, що породжується потребами, які виникають у їхній спільній діяльності. Серед чинників, які забезпечують ефективність спільної діяльності певної спільноти осіб, вагоме місце посідає здатність кожної з них розуміти поведінку іншої. Така здатність людини отримала назву соціального інтелекту. У 1920р. Е.Торндайк ввів у психологію відповідний термін для позначення «дальновидності у міжособових стосунках». Згодом Г.Олпорт пов’язав соціальний інтелект зі здібністю людини висловлювати швидкі, майже автоматичні судження про людей, прогнозувати найбільш ймовірні реакції людини та визначав його як особливий «соціальний дар», який забезпечує рівність стосунків з людьми, а його продуктом - соціальне прилаштування, а не лише глибину розуміння. Дж. Гілфорд, який створив перший надійний діагностичний інструмент для дослідження індивідуальних особливостей соціального інтелекту, розглядає його у якості системи інтелектуальних здібностей, незалежних від фактору загального інтелекту, а пов’язаних, перш за все, і пізнанням інформації про поведінку людей. Вчений виокремив якісний показник (операцію пізнання) для опису цієї системи і зосередив власні дослідження на здібності людини пізнавати поведінку інших людей загалом та особливості спілкування зокрема, яка складається з таких складників:

• пізнання елементів поведінки – здатність виокремлювати з поведінкового контексту вербальну та невербальну експресію;

• пізнання класів поведінки – здатність розпізнавати спільні властивості у певному потоці експресивної або ситуативної інформації про поведінку іншої людини;

• пізнання співвідношень у поведінці – здатність розуміти співвідношення, які існують між одиницями інформації про поведінку;

• пізнання систем поведінки – здатність розуміти логіку розвитку цілісних ситуацій взаємодії людей, смисл їхньої поведінки в цих ситуаціях;

• пізнання перетворення поведінки – здатність розуміти первинне значення схожої поведінки (вербальної чи невербальної) у різноманітних ситуаційних контекстах;

• пізнання результатів поведінки – здатність передбачити наслідки поведінки, спираючись на наявну інформацію.

У вітчизняній психології дослідження соціального інтелекту однією з перших розпочала М.І. Бобнєва. Дослідниця розглядає соціальний інтелект у якості особливої здатності людини, яка формується в процесі її діяльності в соціальній галузі, в галузі спілкування та соціальних стосунків. Ю.М.Ємельянов вивчав соціальний інтелект з практичної точки зору, а саме підвищення комунікативної компетентності особи за допомогою активного соціально-психологічного навчання. Вчений зазначає, що соціальний інтелект є стійкою здатністю людини розуміти саму себе, а також інших людей, їхні стосунки та прогнозувати міжособові взаємини з ними. Соціальний інтелект об’єднує та регулює пізнавальні процеси, пов’язані з відображенням соціальних об’єктів - партнерів по спілкуванню (людини, групи людей), а саме: соціальну сенситивність (чутливість), соціальну перцепцію (сприйняття), соціальну пам’ять та соціальне мислення.

Підсумовуючи сказане зазначимо, що соціальний інтелект надалі розумітимемо як інтегральну інтелектуальну здібність, яка визначає успішність спілкування та соціальної адаптації особистості.

Отже, соціальний інтелект забезпечує розуміння вчинків та дій людей, розуміння мовленнєвої продукції особи, а також її невербальних реакцій (міміки, поз, жестів). Він виступає пізнавальною складовою комунікативних здібностей особистості та професійно важливою якістю (компетенцією) для професій типу «людина - людина» (наприклад, вчитель, психолог, соціальний працівник), а також деяких професій типу «людина – художній образ» (письменник, журналіст).

Але лише здатності до соціального пізнання людині замало для того, щоб ефективно налагоджувати контакти з іншими людьми. Спілкування сучасної людини вимагає не лише вмінь, що забезпечують виконання певної соціальної ролі та виявляють різноманітні складові комунікативної компетентності особистості, а й умінь управляти власними емоціями та впливати на прояв емоцій партнера. Ця необхідність посилюється складністю та багатогранністю функціонування сучасного суспільства, його постійними змінами. Людина, як член соціальної спільноти, має нагальну потребу у розвитку потенціалу емоційного інтелекту задля власної ефективної соціальної адаптації та успішної самореалізації. Дослідники з гарвардського університету стверджують, що особи, у яких прояв емоційного інтелекту має високий ступінь вияву, здатні до більш швидкого професійного прогресу та більш ефективного використання власного професійного потенціалу. Вони встановили, що успіх у діяльності лише на 33% залежить від інтелектуальних здібностей, знань, технічних навичок, якими володіє людина (показник - IQ), а на 67% - від її емоційної компетентності (показник - EQ). Отже, емоції та інтелект, які часто протиставляються вченими, насправді мають тісний зв'язок і їхнє вдале поєднання забезпечує найвищий успіх людини у різноманітних діяльностях.

Цікавість до тематики, пов’язаної з феноменом емоційного інтелекту стрімко зростає у всьому світі. Термін „емоційний інтелект” почали використовувати на початку 90-х рр. минулого сторіччя, а вже 2007 року за даними сайту EQ Today в Інтернеті налічувалось близько 486 веб-сторінок, на яких обговорювались актуальні питання дослідження емоційного інтелекту людини. Американські психологи П. Саловей та Дж. Майєр почали застосувати термін для означення сукупності таких людських якостей, як самосвідомість, самоконтроль, мотивація, уміння поставити себе на місце іншої людини, навички взаємин з людьми, вміння порозумітися з іншими. Вони вбачають сутність емоційного інтелекту у здатності усвідомлювати смисл емоцій з метою використання цих знань для того, щоб виявити причини виникнення проблем і вирішити їх. Вчені вважають, що емоційний інтелект обумовлює наявність різних здібностей, задіяних в адаптивному опрацюванні емоційної інформації. Зазначена теорія пов’язує емоційний інтелект з особистісними факторами – теплотою і чуйністю. Водночас автори довели, що персональні фактори прямо не визначають рівень емоційного інтелекту.

Найбільш активним популяризатором теорії емоційного інтелекту можна вважати Д. Гоулмена, американського психолога та журналіста, автора книги „Emotional Inteligence”, що свого часу стала бестселером. Емоційний інтелект слід розглядати як здатність усвідомлювати власні почуття, почуття інших людей, мотивувати самого себе та інших, управляти як власними емоціями, так і емоціями інших людей. З огляду на сказане, у структурі емоційного інтелекту людини можна виокремити такі складові:

• усвідомлення власних емоцій, вміння визначати поточні емоції та диференціювати їхній склад;

• вміння управляти власними емоціями, визначати джерело і причину їхнього виникнення, оцінювати ступінь їхньої корисності чи шкідливості, змінювати їхню модальність та інтенсивність;

• усвідомлення емоцій інших людей, визначення їхнього емоційного стану за вербальними та невербальними ознаками;

• вміння управляти емоціями інших людей та цілеспрямовано впливати на них.

Дослідник переконливо довів, що успіх у житті залежить не стільки від розвиненості у людини її логічного інтелекту, скільки від сформованості здібностей управляти власними емоціями. Розвинутий емоційний інтелект може допомогти людині в різних сферах життя. Наприклад, можна стати хорошим батьком чи матір’ю, чоловіком чи дружиною, досягти успіху у праці, особливо якщо йдеться про професійну або службову кар’єру.

Вочевидь емоційний інтелект лежить в основі емоційної саморегуляції, а його високий рівень дає можливість розуміти власні емоції та емоції інших людей, управляти емоційною сферою. За допомогою емоційного інтелекту приймаються рішення на основі відображення і осмислення емоцій, які мають для особистості певний зміст. Як бачимо, прояв емоційного інтелекту передбачає самоконтроль, який полягає в умінні „дозувати” емоції, і проявляється у сфері спілкування, що передбачає емпатію. У такий спосіб розгляд питань, пов’язаних з тематикою емоційного інтелекту, приводить до необхідності дослідження іншого важливого кола питань, пов’язаних з феноменом особистісної саморегуляції.