8. Використання міжкурсових та міжпредметних зв’язків при формуванні історичних понять.

9. Підготовка учнів до діалогічної лекції.

Лекція – одна із форм організації навчання. Її основою є системне усне викладання вчителем навчального матеріалу, головний зміст якого становлять аналіз та узагальнення фактів, а провідними прийомами є пояснення і міркування. Залежно від теми лекції в ній можуть переважати характеристика, опис, розповідь про певні факти, процеси, явища. Структура традиційної лекції така:

організація діяльності вчителя й учнів;

формулювання теми, постановка мети й завдань;

актуалізація опорних знань учнів;

викладення змісту дидактичного матеріалу вчителем, забезпечення умов сприйняття та засвоєння його учнями;

узагальнення та систематизація знань учнів, здобутих у процесі читання лекції.

У процесі підготовки до лекції вчителеві необхідно: визначити оптимальний обсяг нової інформації, забезпечити відповідність інформації теоретичним положенням науки правознавства; акцентувати увагу учнів на основному, істотному; забезпечити повноту та глибину реалізації змісту навчального матеріалу. Важливо також вибрати та раціонально використати методи і засоби викладу змісту лекції; визначити метод-домінанту викладання навчального матеріалу (репродуктивний, проблемний, творчий). Специфічним у лекції відносно до уроку є етап визначення домашнього завдання. Тут важливо уникати перевантаження учнів. З цією метою доцільно давати диференційовані завдання, план семінарського заняття з теми лекції, розраховуючи на те, що учні заздалегідь почнуть готуватися до обговорення конкретних питань за змістом лекції. Залежно від форми організації і керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів лекція може бути:

монологічною,

діалогічною,

полемічною.

Діалогічна лекція розрахована на певний ступінь участі учнів у розкритті її змісту при керівній та спрямовуючій ролі вчителя. Лекція, яка проводиться у діалогічній формі, досягає успіху тоді, коли вчителем добре продумані та сформовані питання для діалогів з учнями, передбачені можливі варіанти відповідей на них, визначені серед них найбільш суттєві.

Самостійна робота № 8

1. Методика формування історичних уявлень про державотворення в Україні.

Формування уявлень про державотворчі процеси на різних етапах розвитку історії:

Важливим елементом навчального процесу в історії є формування історичних понять. Маються на увазі терміни на позначення певних історичних явищ та процесів (держава, рабство, революція, криза). Історичні поняття -- це відображення у свідомості учня об'єктивної історичної дійсності; воно узагальнює, відображає загальні суттєві риси багатьох історичних явищ.

Формуванню понять доцільно приділяти більше уваги. Ставлення учня до історичних явищ, образів, діячів створюється саме через поняття. Слід враховувати індивідуальність учня, який сприймає риси, ознаки терміну через властиву саме йому систему цінностей. Тому формулювання термінів має бути точним, ідентичним для усіх учнів. Важливу роль при формуванні понять відіграє активна розумова діяльність самого учня, звичайно, організована чи під керівництвом учителя. Самостійно здобуті знання запам'ятовуються краще, поняття вкладаються у систему.

Виділяють три групи історичних понять:

1. Частково історичні поняття -- позначають конкретні історичні явища, характерні для певного періоду даної країни (бояри, чернь закупи, смерди, універсал). Ці поняття легко пояснити, вони розглядаються в рамках уроку і показують специфіку історичного розвитку окремих країн.

2. Загальноісторичні поняття -- являють собою вищий ступінь узагальнення (феодал, васал, феодальна роздробленість, законодавство, козацтво, індустріалізація, голодомор). Розкриття цих понять відбувається через систему уроків у межах теми.

3. Соціологічні поняття -- показують загальні зв'язки історичного процесу. Це такі поняття, як держава, культура, виробничі сили, революція, нація, -- найбільш складні й загальні поняття. Вихідний момент у процесі формування історичних уявлень є їхня цілісність. Будь-яке поняття вказує саме на типові риси явища. Тому необхідна конкретизація, наголошення на певних рисах явища, які є найбільш суттєвими.