4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.

Найвпливовішим ідеалістичним напрямком в Китаї, що виникає в 6 – 5 столітті до н.е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551 – 479 р.р. до н.е.), яке дістало назву Конфуціанства. Першим етапом установлення Конфуціанства була діяльність самого Конфуція. Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуціанство є складним комплексом філософських, етичних, релігійних поглядів, особливим способом життя, основу якого становить солідарність. Серцевину його утво­рює своєрідне розуміння моральної природи людини, її вза­ємозв'язків у родині, суспільстві, державі.

Спершу конфуціанство заявило про себе як етико-філософське вчення, а його творець бачив себе навчителем мудрості, завдання якого полягало в коментуванні висловлювань давніх мудреців. Загалом конфуціанство було спрямоване на стабілізацію китайського суспільст­ва, якому дошкуляли різноманітні міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція, звернувшись до давніх націо­нальних вірувань, традицій, культів, переосмислити їх від­повідно до тогочасних суспільно-політичних, духовних об­ставин.

Передусім він зосереджується на двох давньокитайсь­ких культах — культі Неба і культі предків.Небо- частина природи, вища ду­ховнуа сила. Даром Неба є етичні якості людини,вона має підкорятись небу. Світ- упорядковане, гармонійне, віч­не начало. Завдання людини полягає в тому, щоб знай­ти своє місце у цій вічній гармонії.

5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.

Першою філософією матеріалістичного напряму був Даосизм. Засновником Даосизму вважається Лао – цзи (6 – 5 століття до н.е.). Але, бажаючи звеличити престиж Даосизму в боротьбі з Конфуціанством, послідовники Даосизму оголосили своїм засновником легендарного героя Хуанді (697 – 598 р.р. до н.е.) Даосизм наголошує на діалетичній ідеї, загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне. невичерпне і безкінечне у русі; воно – основа всього сущого.

Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було принято вважати в конфуцістві, а всезагальному закону «дао». Згідно з цим законом будь-яка річ досягши певного ступеня розвитку перетворюється на свою протилежність.

7. Мілетська школа філософії та її основні представники.

Мілетська школа — (давньогрецька) філософська школа, заснована Фалесом у Мілеті у першій половині VI ст. до н.е. Представлена Фалесом, Анаксимандром й Анаксименом.

Натурфілосо­фія стала першим філософським вченням Давньої Греції, в якому започаткувалася моральна проблематика. Вона вийшла з грецької міфології, але на відміну від неї ставила запитання не про те, хто народив усе суще, а з чого це суще вийшло, при цьому майже не розглядався моральний бік існування людини. Представниками натурфілософії були: мілетці (Фалес, Анаксимен, Анаксимандр — VI ст. до н. е.), Геракліт, елеати, піфагорійці, софісти, Емпедокл, Анаксагор і Демокрит.

У рамках натурфілософії були висунуті перші космологічні моделі світу, в яких Космос вважався жи­вим, мав розум і душу й розвивався за своїми законами, голов­ним з яких був Логос (закон), а Земля зображалася здебіль­шого у вигляді диска, оточеного повітрям або водою. Космос був своєрідним абсолютним принципом, універсальним зраз­ком, що породжував подібний до нього тип людського існу­вання — гармонійна відповідність Універсуму. Вважаючи за першооснову одну з матерій — у Фалеса це вода, у Анаксимена — повітря, у Анаксимандра — невизначена матеріальна сутність (апейрон) — перші натурфілософи розглядали фізич­ні взаємодії різних речовин (взаємовідносини праматерії та руху), не приділяючи уваги моральній стороні поведінки ок­ремої людини.

юдина, на думку натурфілософів, — це істота «природ­на». Вона не може пізнавати себе відокремлено від природи, а лише як складову частку її, що має всі якості цілого і змі­нюється адекватно йому. Завдяки Логосу людина пізнавала сенс головних вимог космічного ладу — спорідненість з апейроном. Якщо відбувалася несправедливість (отримання інди­відуальних рис у тому розумінні, що ці риси не виражали за­гальної справедливості), космічна необхідність виявляла себе в образі жорстокого Року, що карає. Здійснення справедли­вості відбувається згідно з нормами таліона і розуміється як «рівна відплата».