Особистість дошкільника

    У дошкільному віці дитина починає  керуватися в своїй поведінці  моральними нормами. У неї формуються моральні уявлення та оцінки. Поступово формується потреба гордитися певними якостями, зберігати позитивну оцінку дорослих і тим задовольняти своє самолюбство. Переживання гордощів вперше виникають у дитини внаслідок прямої оцінки дорослого, а потім і без неї. Урізноманітнюються прояви власної гідності протягом дошкільного дитинства. Самолюбство має й іншу сторону, що виявляється в переживанні сорому, ніупідряд, що виникають, якщо дитина втрачає позитивну оцінку, хороше ставлення до неї дорослих. Із зростанням морального досвіду та самосвідомості пов’язаний розвиток почуття сорому у дошкільників.

    Почуття самолюбства, гордощів, власної гідності, сорому, які формуються у дитини, стають мотиваційними компонентами моральних якостей її особистості.

      Дорослі навчають дітей способам виявляти співчуття, доброзичливість. Здатність дитини до співпереживання особливо виявляється під час сприймання казок, малюнків, мультиків.

    У дітей виникають такі особистісні новоутворення, як субпідрядність мотивів, засвоєння моральних норм та формування довільної поведінки.

    Супідрядність мотивів полягає в тому, що діяльність і поведінка дошкільника не просто існують поряд, а вступають між собою у різні співвідношення. Це виявляється не тільки у факті так званої боротьби мотивів, а й у їх ієрархічній будові, тобто домінуванні одних і підпорядкуванні інших. Конкретний зміст цієї ієрархії, а саме, які мотиви підкоряють собі всі інші спонукання, залежить від віку дітей і їх виховання.

Міжособистісне спілкування з однолітками як фактор становлення особистості

    Потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками визначає становлення  особистості дитини. Потреба у спілкуванні з однолітками, в оточенні яких вона знаходиться з перших днів життя, відіграє важливу роль у формуванні особистості дитини. Між дітьми можуть виникати найрізноманітніші форми взаємин. Тому дуже важливим є, щоб дитина з самого раннього дитинства набувала позитивний досвід співробітництва та взаємодопомоги. Важливе місце в дослідженні особистості дошкільника посідає вивчення  особливостей взаємин з однолітками. В цьому віці вперше увага дитини починає переключатись з дорослого на однолітка,  і цей інтерес до  спілкування поступово збільшується. Протягом дошкільного віку вибірковість у такому спілкуванні  зростає: якщо у 3-4 роки діти досить легко змінюють партнерів по спілкуванню, то з 6-7 років вони прагнуть спілкуватись з конкретними дітьми і усунути це спілкування, якщо, наприклад, з  якихось причин воно не влаштовує дорослого, досить складно.

    Відбувається  розвиток групової диференціації, в  групі виділяються лідери, які  привертають до себе симпатію інших дітей, вміють їх організувати.

Самооцінка: формування, адекватність, значення

    У дошкільному віці з’являється певне ставлення до себе та своїх можливостей. П’ятирічні діти, як правило, їх переоцінюють. У віці семи років діти в більшості випадків оцінюють себе вірно: «умію одягатися», «умію прибирати ліжко». У цьому віці дошкільники вказують на уміння слідувати певним моральним нормам: «умію допомагати мамі» та ін. Свої можливості вони оцінюють за практичним їх здійсненням.

    Спілкування з однолітками сприяє становленню  адекватної самооцінки. Порівнюючи себе з іншими дітьми,  дитина більш чітко усвідомлює себе і свої можливості, які вона демонструє свої можливості, які вона демонструє в різних видах діяльності і за якими його оцінюють оточуючи. Говорячи про значення адекватної самооцінки для формування особистості, відомий психолог К.Роджерс дійшов висновку, що саме в самооцінці полягає внутрішня сутність людини. Ідеї Роджерса щодо взаємин між дитиною і дорослим покладені в основу робіт Б.Спока [38], який в своїх книгах писав, як батьки мають доглядати за дітьми, не порушуючи їх справжньої самооцінки та допомагаючи їх соціалізації. На жаль, батьки не часто дотримуються цих правил і не дослухаються до своєї дитини. Тому вже в ранньому і особливо в дошкільному віці дитина може спотворити свою справжню самооцінку. Частіше за все це відбувається під впливом дорослих, які мають власне уявлення про дитину, її здібності та призначення. Свою власну оцінку вони нав’язують дитині, прагнучи, щоб він прийняв її. Деякі діти починають сперечатись проти насаджуваних їм уявлень, що породжує конфлікти з оточуючими, негативізм та агресії. Проте, зазвичай діти, потребуючи прийняття і ласки з боку дорослого, навіть не намагаються протистояти батькам, погоджуючись з їх думкою про себе.  Проте, проблема дитини полягає не тільки в тому, що намагаючись заслужити любов, вона відмовляється від себе, а і в тому, що при здійснюванні діяльності, що нав’язана зовні і не відповідає справжнім, хоча і неусвідомленим на даний час, бажанням, неможливо бути успішним.

    Така  ситуація призводить до розвитку невпевненості  в собі, тривожності чи агресії  стосовно оточуючих, до нової діяльності, до нових людей.  На думку психологів, що вивчають розвиток особистості дитини, згодні з Роджерсом в тому, що основною характеристикою є самооцінка, яка містить ставлення до себе і знання себе. Дослідження довели, що умовою безконфліктного розвитку особистості є позитивне емоційне ставлення з точним, повним знанням про себе – тобто людина має усвідомлювати свої хороші і погані якості, свої чесноти і недоліки. Якщо така самооцінка співпадає з оцінкою оточуючих, тобто дитина сприймає себе так, як її бачать оточуючи – це вказує на її адекватність. Самооцінка є досить стійкою і, особливо в дітей, неусвідомленою. Але існує такий показник, як рівень домагань. Він залежить від ситуації, діяльності, що здійснюється, в якихось умовах дитина претендує на найвищу оцінку, а в інших – ні на що. Рівень домагань, як правило, є усвідомленим і цим відрізняється від самооцінки.