77. Розкрити та охарактеризувати зміст поняття “катарсис”, ”мімесис”, ”калакогатія”.

Катарсис-від грец. Очищення. Термін давньогрецької філософії та естетики для позначення сутності естетичного переживання, пов язаний з піфагорійською практикою застосування музики для очищення души від пристрастей.

Мімесис (зображення, імітація, уподібнення). Це поняття вперше зустрічається у піфагорійців. Мімесис має головно пізнавальне значення. Платон вважав його абсолютним збігом ідеї, до якої уподібнюється річ, та матерії, яка уподібнюється ідеї, у речі. Аристотель розглядів уподібнення як процес становлення першообразу в образній реаль¬ності, у Плотіна мімесис — універсальний принцип організації космосу та окремих самостійно існуючих ієрархій. У Цілому давньогрецька філософія, тлумачила мімесис як всезагальну моделюючу систему для всіх речей, що утворюють світ, а людину наділяла здатністю пізнавати деяку першосутність, одержувати від цього задоволення та творити нову символічно-предметну структуру, подібну до тієї, що існує в ідеальному бутті.

Калокагатія- термін античної естетики, гармонічне поєднання внутрішнього і зовнішнього образів. Для характеристики естетично досконалого античність утворила специфічну категорію «калокагатія», у якій естетично та етично прекрасне збігаються — естетично прекрасне сприймається водночас і як моральне у своїй основі, тобто як осереддя усіх досконалих якостей, включно з істиною, справедливістю тощо.

78. Моральні норми і цінності християнської етики.

Однак культура античності відрізнялася досить широкими погля¬дами на людину, припускала існування різних думок про світ і людину в ньому. Християнський світ, особливо в перші століття свого існування, досить жорстко піклувався про «чистоту віри». В етичних дослідженнях християн панував теоцентризм, тобто все розглядалося через призму ставлення до Бога, перевірялося на пред¬мет відповідності Святому Письму, постановам соборів. Так формувалося нове розуміння людини. У Нагарній проповіді Христа стверджуються як найважливіші чесноти такі якості: смирення, терпіння, покірність, лагідність, милосердя і навіть любов до ворогів. Значне місце у християнській етиці посідає така доброчинність, як любов до Бога. Взагалі саме поняття любові онтологізується: «Бог є любов». Таким чином, у Середньовіччі у масовій свідомості закріп¬лювалися нове бачення людини, нові підходи до вирішення вічних моральних питань, до повсякденної моральної поведінки індивіда. Варто відзначити ще одну рису християнського вчення, яка у Давньому світі великого поширення не набула, — це ідея загальної гріховності і необхідності масової покути.

Позитивним слід вважати посилення особистісного аспекту в моральному вченні християнства, яке зверталося до кожної людської особистості незалежно від її соціального статусу і стверджувало рівність усіх перед Богом. Посиленню особистісного аспекту сприяв і образ Христа — боголюдини, надособистості, що пройшов земний шлях і постраждав за гріхи кожної людини.