Висновки

Підбиваючи підсумки роботи можна сказати що демократія це— політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державі ними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.

Демократія існує в різних значеннях:

• як форма держави;

• як політичний режим;

• як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Коли про державу кажуть, що вона — демократична, то мають на увазі наявність усіх цих значень.

Існують дві форми демократії Пряма — представницька демократія і Непряма — безпосередня демократія

Пряма — форма народовладдя, при якій влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого самоврядування).

Непряма — форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори)

Уперше демократія затвердилася в древніх Афінах у V столітті до н.е. Афіни послужили прикладом для інших міст Древньої Греції.

Громадяни Афін почувались вільними, тому що могли безпосередньо впливати на внутрішню і зовнішню політику свого міста-держави. Адже усі важливі питання життя міста і його взаємин із сусідами вирішували збори громадян. Воно приймало закони й обирало вищих посадових осіб.

Інший класичний приклад демократії - республіка Древнього Риму. З вигнанням з міста пануючого Тарквінія Гордого в 510 році до н.е. у Римі була встановлена республіка. З тих пір Римом і його провінціями керували виборні і щорічно змінювані консули, претори, народні трибуни і квестори. Для прийняття законів скликались Народні Збори. Закони, що виносились на рішення попередньо обговорював Сенат, що складався з 300 сенаторів. На відміну від давньогрецьких міст-держав, у Древньому Римі була представницька демократія, при якій громадяни обирали в органи влади людей, що представляють їхні інтереси.

Можна побачити що з встановленням демократичного режиму влада в державі переходила до рук простого народу, який міг обиратись до органів державної влади.

Сучасна демократія від античної суттєво не відрізняється, хоча під час свого розвитку виробила принципи з якими ісує в наш час.

Основні принципи сучасної ліберальної демократії зводяться до наступного: народне представництво (парламентаризм), яке здійснюється з допомогою виборів, поділ влади та зумовлена ним дія системи стримувань і противаг між окремими гілками влади; верховенство права (будь-який закон повинен мати правовий характер, тобто бути формальним вираженням свободи і рівності людей) та верховенство закону (діяльність держави здійснюється строго на підставі й у межах закону, у суспільних стосунках панує не чиясь суб’єктивна воля, а закон) та ін.

Отже, ящо б небуло суттевих недоліків у демократії її можна було б назвати ідеальною політичною організацією влади народу.

34