3.2 Принципи сучасної демократії

Основні принципи сучасної ліберальної демократії зводяться до наступного: народне представництво (парламентаризм), яке здійснюється з допомогою виборів, поділ влади та зумовлена ним дія системи стримувань і противаг між окремими гілками влади; верховенство права (будь-який закон повинен мати правовий характер, тобто бути формальним вираженням свободи і рівності людей) та верховенство закону (діяльність держави здійснюється строго на підставі й у межах закону, у суспільних стосунках панує не чиясь суб’єктивна воля, а закон) та ін.

Сучасна демократія вимагає: межами дозволеного законом влада застосовуватись не може, оскільки за цими межами починається свавілля. Тому у владно-правових відносинах державні органи та посадові особи діють за принципом “заборонено все, що прямо не дозволено правом” (інакше “дозволено лише те, що прямо передбачено правом”). Відповідно такі дозволи носія владних повноважень також окреслюють максимальну межу свободи підпорядкованих владним суб’єктам суб’єктів підвладних. Останні є вільні в тому, в що влада втручатись не може (оскільки це протиправно) і діють за іншим принципом: “дозволено все, що не заборонено законом”. Стає очевидним, що для захисту максимальної правової свободи приватних осіб необхідно встановити мінімум правової свободи для органів державної влади. Саме таким чином і будується в умовах демократії система юридичних гарантій прав і свобод людини. Отже, взаємозв’язок принципів верховенства закону та верховенства права в умовах демократії простежується у правовій формі функціонування державних структур та визнанні прав людини пріоритетною цінністю перед усіма іншими можливими політичними цінностями, що, між іншим, означає створення максимального простору і можливостей для вільних дій і самореалізації особи.

Однією з ключових характеристик демократії є політична рівність усіх без виключення громадян перед законом та дотримання принципу: одна людина – один голос.

Це насамперед означає, що органи державної влади повинні формуватись і діяти у відповідності з чітко фіксованими в законі процедурами, які б дозволяли без будь-яких перешкод виражати і захищати позиції, інтереси, прагнення усіх зацікавлених осіб і груп. Демократія передбачає, що всі особи, які контролюють політичні владні структури, мають бути відповідальні перед своїми виборцями і періодично, через строго встановлений термін переобиратись. Виборці повинні мати можливість організовуватись у партії для реалізації своїх цілей.

Основоположне значення для теорії демократії мало формування й утвердження сучасної ідеї народного представництва, у відповідності з якою представницькі органи влади обираються не пожиттєво, а на певний, строго визначений конституцією строк. Важливим елементом сучасної демократії є періодична підзвітність виборного представника перед виборцями. Якщо демократія дійсно означає самоуправління народу, то недостатньо, що на державні пости посадові особи тільки обирались народом, навіть загальним голосуванням, вони повинні також періодично звітуватись перед народом за свої дії. Сутність принципу представництва полягає в тому, що в політичній сфері виборці визначають мету, а обраний ними представник вибирає найбільш придатні, на його погляд, засоби для її досягнення.

Одним із принципів демократії є утвердження принципу плюралізму в усіх сферах суспільного життя. Такий плюралізм гарантує умови для боротьби між різними соціально-політичними силами, розв’язання конфліктів, які виникають між ними, досягнення рівноваги і компромісу в суспільстві. Принцип плюралізму разом із принципом стримувань і противаг утворюють головний механізм досягнення балансу сил, який забезпечує найоптимальніший режим для підтримки демократії.

Виключаючи монополію на владу зі сторони певної особи, соціальної групи, партії, тощо, ліберальна демократія пропагує ідею самого широкого вибору у всіх сферах суспільного життя. Основоположне значення з даної точки зору має свобода економічного вибору та відповідно, наявність альтернативних засобів існування, як матеріальна передумова людської свободи. Ліберальна демократія в якості самоочевидних, таких, що самі собою розуміються принципів проголошує ідеї приватної власності, вільного ринку, вільного підприємництва і т.д.

Демократія покликана створити умови для безперешкодної конкуренції різних соціально-політичних сил за свою долю влади. Вона існує тільки там, де керівники політичної системи відбираються у процесі такої відкритої справедливої конкурентної боротьби, в якій можуть приймати участь у якості активних чи пасивних суб’єктів основні категорії дорослого населення.

Сучасна демократія включає принцип “права не погоджуватись” із думками і позиціями інших членів чи груп суспільства.

Там, де відсутнє право незгоди чи панує принцип однодумства, там не має і не може бути демократії. Демократія відкидає можливість вольового нав’язування позицій однієї частини суспільства іншій його частині. З цієї точки зору суттєвою ознакою демократії, як форми правління більшості, є дотримання інтересів і прав меншості, адже там, де зникає меншість, там зникає і більшість, яка підмінюється просто масою.

Це, зокрема, виражається в наявності лояльної і конструктивної опозиції в якості законного партнера в демократичному процесі. Відкидаючи будь-яку монополію окремої партії, демократія характеризується власним методом прийняття взаємоприйнятних рішень, який ґрунтується на діалозі, відкритості, терпимості, критичному дослідженні та компромісі.

Демократія вимагає, щоб усі учасники політичного процесу: влада, опозиція, партії, зацікавлені групи тощо дотримувались демократичних принципів співробітництва, що передбачає загальноприйняту згоду на мирний перехід влади від однієї партії (переможеної) до іншої, яка перемогла в ході виборчого процесу, в ротації державних службовців на всіх рівнях влади. Різним незалежним як від держави, так і одна від одної організаціям, асоціаціям, групам тиску повинні бути надані конституційні гарантії мирної конкуренції за доступ до влади.

Якщо в тоталітарних і авторитарних системах держава домінує над суспільством, то в умовах демократії, навпаки, суспільство домінує над державою чи принаймні суспільство користується значною автономією відносно держави.

Особливо важливе значення має те, що на відміну від тоталітарної і авторитарної моделей, де сила займає статус першого, чи головного аргументу, покликаного вирішувати конфлікти, що виникають у суспільстві шляхом нанесення супротивній стороні поразки, в демократичній моделі сила – це останній аргумент, який може використовуватись лише в тому випадку, коли альтернативи відсутні.