Розділ іі. З історії демократії

2.1. Виникнення демократії

Людям давно відкрилися помилки деспотичної влади, побудованої за принципом військово-бюрократичної ієрархії. Вчені шукали спосіб як організувати владу в державі, щоб вона залежала від народу і служила йому.

Уперше демократія затвердилася в древніх Афінах у V столітті до н.е. Афіни послужили прикладом для інших міст Древньої Греції.

Громадяни давньогрецьких міст-держав вважали основою основ волю людини, невідчужувані права, що належать їй від народження. Цю волю гарантувала приватна власність на майно, у тому числі на землю. Тому в Греції розвився вільний ринок, що забезпечував її жителям більш високий рівень життя, чим у сусідніх народів.

Почуваючи себе вільними, знаючи свої права і можливості, греки вірили у свої сили, знали, що зможуть поліпшити життя своєю працею.

Громадяни почувались вільними, тому що могли безпосередньо впливати на внутрішню і зовнішню політику свого міста-держави. Адже усі важливі питання життя міста і його взаємин із сусідами вирішували збори громадян. Воно приймало закони й обирало вищих посадових осіб.

Оскільки громадяни брали участь у роботі таких зборів особисто, а не через своїх представників, демократія була безпосередня. У наш час пряма демократія теж має місце, наприклад, у формі волевиявлення громадян на референдумі.

Для виконання рішень, прийнятих загальними зборами громадян, призначалися посадові особи, відповідальні за збір податків або командування військом. Вони не обиралися, а визначалися по жеребу. Афиняни думали, що будь-який громадянин здатний займати державну посаду.

Але при цьому тільки лише п'ята частина жителів мала громадянство. Цих прав не було в жінок, вільновідпущеників і імігрантів, хоча вони були особисто вільні і мали землю у власності.

Недоліком давньогрецьких демократій було те, що збори простою більшістю голосів могли вирішити практично будь-яке питання без усяких правових обмежень. Не було конституції, зводу законів, суди звершувались присяжними (у складі 501 громадянина), більшістю голосів вирішували винна людина чи ні. Не зв'язана рамками закону демократія в Афінах часом приводила до парадоксальних результатів - демократичні Афіни за критику на своїй адрес присудили до смерті філософа Сократа.

Інший класичний приклад демократії - республіка Древнього Риму. З вигнанням з міста пануючого Тарквінія Гордого в 510 році до н.е. у Римі була встановлена республіка. З тих пір Римом і його провінціями керували виборні і щорічно змінювані консули, претори, народні трибуни і квестори. Для прийняття законів скликались Народні Збори. Закони, що виносились на рішення попередньо обговорював Сенат, що складався з 300 сенаторів. На відміну від давньогрецьких міст-держав, у Древньому Римі була представницька демократія, при якій громадяни обирали в органи влади людей, що представляють їхні інтереси.

Найбільшим внеском римлян у розвиток демократії стало римське право. У 450-451 роках був прийнятий перший в історії Риму звід законів - Дванадцяти таблиць. Вони містили головні правила, за якими повинні були здійснюватись угоди, дозволятися суперечки, установлюватися покарання за карні злочини. Тексти цих законів відлили в бронзі і вивісили у виді таблиць на центральній площі Риму - Форумі.

У європейських країнах у міру відмирання феодальних відносин і становлення вільного ринку середньовічне феодальне право замінялося класичним римським правом. Сьогодні його норми тією чи іншою мірою включені в національні правові системи всіх розвинутих країн світу.