4. Трихомоніаз

За повідомленнями Всесвітньої організації охорони здоров'я, трихомоніазом кожний рік хворіють близько 200 млн. осіб. За різними оцінками поширення трихомоніазу серед жінок коливається в межах 5 - 30%, а серед повій перевищує 70%.

Поширеність цього захворювання серед чоловіків також досить висока. 6- 15% чоловіків є носіями, у 2,5 - 4% - практично відсутні клінічні вияви захворювання.

Трихомоніаз довгий час відносили «до хвороб брудних рук» і тільки в кінці 50-х років XX століття було остаточно доведено, що ця хвороба в основному передається статевим шляхом, часто разом з гонореєю.

За статистикою в Україні 25% дорослого населення хворіли трихомонозом.

Епідеміологія.

Збудник трихомоніазу — трихомонада - паразитує тільки в організмі людини (1-2). Трихомонади менш стійкі проти несприятливих факторів, ніж Гонококи, і швидко гинуть при висушуванні, під прямими сонячними променями, при нагріванні понад 45°С. Вони можуть існувати лише на слизовій оболонці сечостатевих органів, а поза організмом швидко гинуть. Тому їх не можна виявити у відкритих водоймах (озеро, ставок) і навіть у місцях значного скупчення людей (наприклад, у стічних водах громадських лазень). Заразитися на трихомоніаз під час купання не можна, заражаються звичайно статевим шляхом. Іноді, щоправда, можливе й побутове зараження: так, маленькі дівчатка заражаються через предмети догляду (губки, мочалки тощо), забруднені виділеннями хворих матерів.

Трихомонади добре співіснують з гонококами. Більше того, приблизно в 30 -50% усіх випадків гонорея поєднується з трихомоніазом. Помітили, що зараження гонореєю загострює перебіг трихомоніазу, який до цього був у прихованій формі. Поєднання гонореї і трихомоніазу ускладнює й перебіг гонореї. Цікаво, що трихомонади можуть фагоцитувати гонококи, але гонококи всередині них не гинуть, а навпаки, стають неприступними для впливу протигонорейних засобів, що заважає лікуванню гонореї.

Природженої несприйнятливості до трихомоніазу немає, але залежно від стійкості організму трихомонади можуть спричиняти або характерне запалення сечостатевих органів, або короткочасне носіння їх, яке припиняється внаслідок загибелі трихомонад.

Залежно від ступеня стійкості організму трихомонади можуть лишатися на місці початкового проникнення або поширюватися на інші відділи сечостатевої системи - у чоловіків практично на ті самі, що й при гонореї (яєчко, передміхурова залоза), у жінок - у піхву та зовнішні статеві органи (на відміну від гонореї), у канал шийки матки (лише зрідка проникаючи в порожнину матки), спричиняючи, на відміну від гонореї, й інфекцію сечовивідних шляхів (цистит, пієлонефрит).

При трихомоніазі, як і при гонореї, імунітет не виробляється: у крові з'являються лише антитіла - «свідки», й одразу після видужання від трихомоніазу можливе нове зараження.

Клініка.

Інкубаційний період у середньому 5-10 днів, але може коливатися від 3 днів до 3 - 4 тижнів. Гострий трихомоніаз як у чоловіків, так і у жінок трапляється рідко. Частіше процес проходить малосимптомно, протягом багатьох років. У жінок трихомоніаз виражається сильніше, ніж у чоловіків і тому діагностується легше й раніше.

При гострій формі захворювання жінки скаржаться на сильний біль, пінисто-гнійні виділення білувато-жовтого кольору й значне свербіння зовнішніх статевих органів, пекучість і болючість при сечовипусканні. При огляді хворої видно різке почервоніння шкіри й слизових оболонок зовнішніх статевих органів. Слизова оболонка піхви та піхвової частини шийки матки теж яскраво-червона (3-4).

У чоловіків головка статевого члена червоніє, рідше набрякає й покривається виразками. Виділень із сечовивідного каналу зранку значно більше, ніж в інші години дня (5-9).

І жінки, і чоловіки скаржаться на головний біль, підвищення температури тіла, у жінок порушується менструальний цикл.

При малосимптомній формі трихомоніазу суб'єктивні відчуття можуть бути повністю відсутніми. При огляді слизової оболонки піхви й зовнішніх статевих органів вони мають нормальний колір або незначне почервоніння, виділення з піхви молочного кольору в невеликій кількості.

Гостра й підгостра течія трихомонадного уретриту в чоловіків спостерігається рідко. У більшості випадків хвороба із самого початку має в'яло текучу форму з невеликими виділеннями, яких хворі не помічають. Такі чоловіки не здогадуються про своє захворювання і не звертаються до лікаря й надалі ведуть активне статеве життя й поширюють інфекцію.

Для малосимптомної форми уретриту трихомонадного характеру є скудність об'єктивних та суб'єктивних симптомів чи їх повна відсутність. Часто, особливо при хронічних формах, які в'яло проходять, трихомонадна інфекція поширюється у задню уретру, у результаті чого виникає тотальний уретрит. В таких випадках з'являються часті поклики до сечовипускання, біль у кінці сечовипускання, поява гною у сечі, свербіння.

У жінок трихомоніаз виявляється у вигляді:

- вульвовагініту в 45-52% (Вульвіт (vulvitis) - це запальний процес в області великих, малих статевих губ, передодня піхви. Вагініт (кольпіт) vaginitis(colpitis) - це запальний процес піхви. Вульвовагініт (vulvovaginintis) - під цим терміном мають на увазі одночасне запалення і вульви і піхви, яке, до речі, і зустрічається у більшості випадків.),

- цервіциту й ендоцервіциту в 20-30% (Цервіцит - це запалення слизової оболонки шийки матки. Екзоцервіцит - запалення вагінальної частини шийки матки. Ендоцервіцит- запалення слизової оболонки каналу шийки матки.)

- циститу, ендометриту, аднекситу у 8-9% (Цистит - це запалення сечового пузиря. Ендометрит - запалення слизової оболонки матки (ендометрія). Аднексит - запальне захворювання придатків матки),

- безпліддя - 9%.

У чоловіків можливі:

- ускладнення простати 19-28% (передміхурова залоза),

- епідидиміт - 10-20% (епідидиміт — запалення придатка сіменника)

- везикуліт - 8% (запалення сім’яних пухирців, які відповідають за накопичення і зберігання сперматозоїдів),

- цистит, пієліт - 5% (пієліт - запалення ниркових лоханок) та інші ускладнення.

У дівчаток трихомоніаз перебігає за типом вульвовагініту гостро, напівгостро чи малосимптомно. Суб'єктивно: невелика болючість чи пекучість при сечовипусканні, свербіння геніталій, гіперемія слизової оболонки піхви, жовто-білі чи жовтого кольору виділення. Отже, клініка трихомоніазу принципово нічим не відрізняється від гонореї та інших запальних процесів сечостатевої сфери, спричинених іншими збудниками. Діагноз встановлюється тільки за допомогою лабораторних досліджень. Особливості перебігу трихомоніазу в останні роки: схильність до переходу в хронічну форму без суб'єктивних відчуттів, часті рецидиви, збільшення кількості ускладнень.

Профілактика. Профілактичні заходи при трихомоніазі насамперед повинні бути спрямовані на своєчасне виявлення і лікування хворих трихомоніазом, обстеження і лікування статевого партнера, обстеження пацієнток з хронічними захворюваннями сечостатевих органів, періодичне обстеження осіб, які працюють у дитячих колективах.

Необхідно акцентувати увагу молоді на:

1. Утриманні від статевих стосунків.

2. Взаємній вірності подружжя, чи сексуальних партнерів.

3. Використанні презервативів.

4. Дотриманні правил особистої гігієни.