13.Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку.

Суч. глоб. соц. порядок постіндустріалізму має в своїй основі зростаючу соц. нерівність, яка все більше загрожує самому існуванню цього порядку, але в той же час є його природною рисою. 

Головне дж. зростання глоб. соц. нерівності є інформаційно-технологічна революція, що спричинила нинішню хвилю глобалізації. У країнах-лідерах глобалізації спостерігається стійка тенденція до заміщення тов-матеріальних запасів інформацією, а осн фондів – знаннями, зростання ролі і к-ті висококваліфік. фахівців у стр-рі роб. сили, зростання чис наукових працівників, в т.ч. збільшення частки магістрів і докторів наук порівняно з часткою бакалаврів у розвинених постіндустр.країнах, позитивно впливає на рівень соц-ек розвитку, підсилює їх глоб к/сть. Одночасно ці процеси суттєво впливають на соц. реструктуризацію сусп-ва, оскільки володіння знаннями стає підвалиною соц. розшарування. Окрім позитивних наслідків для ек.росту, це має суттєві негативні наслідки для соц. стабільності.

Сьогодні світова ек-ка все більше поляризується, ек.активність і відповідні прибутки концентруються у трьох десятках ключових країн, переважним чином членів ОЕСР. Приєднання до світової ринкової системи постсоціалістичних країн, а також таких відсталих країн, як Мадагаскар, не покращило їх ек. становище, а лише збільшило маргінальність. Очікується, що маргіналізація бідних країн і незаможного населення буде набирати обертів, якщо не будуть створені адекватні регулятивні норми і механізми управління глобалізацій ними процесами.

Зрозуміло, що в умовах обмеженості планетарних ресурсів неможливо "догнати і перегнати" постіндустріальні сусп-ва за рівнем споживання. Питання стоїть про забезпечення для менш розвинених в ек. і технологічному відношенні країн гідних умов існування, про зниження рівня глоб. соц. напруження, викликаного зростанням прірви між багатством і бідністю не лише в окремих країнах, а й у планетарному масштабі. 

Активність МО, зокрема проголошення ООН 1997-2006рр. новою Декадою боротьби з бідністю, залишається лише обмеженими, пропагандистськими спробами прилучити увагу глоб. гравців до проблем зростання глоб. соц. нерівності.

Отже, вихід-у трансформації існуючого світового політ. порядку, який породжує правові, соціокультурні і насамперед управлінські обмеження розвитку світової периферії.

14.Оон і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування.

Пріоритети св.розв.мають тенденцію до розгортання за складним взаємозв’язком з процесами локал.суверенізацій. Гл-я-західноцентрична за походженням усіх мож ливих власних компонентів (знання, кошти, технології, структури тощо) і є америкоцентричною за тією роллю, яку відіграє в ній США. Така гл-я має змогу до стимулювання розпаду найбільш великих держав і інтеграцій, а також сприяє утворенню нових регіон. інтеграцій переважно ек. типу.

Все це породжує потребу в утворенні наддержавних регулюючих механізмів. Саме тому підвищення ролі ООН як єдиної на сьогодні більш-менш ефективно працюючої наддержавної орг-ї універсального спрямування, є дуже актуальним.

Домінантою подальшого розвитку ООН вважається полінаправленість векторів інтересів країн-членів — постійних членів Ради безпеки. Тут, суперечливі цілі США, ВБ, Фр, РФ і Китаю допомагають зберігати баланс у міжн. політиці і знаходити компроміси. Так, іноді на противагу панівній позиції США пропонується розширення складу Ради Безпеки ООН за рахунок Японії, Індії та Німеччини.

Спільність інтересів різних країн слугує об’єднуючим фактором, завдяки якому ООН на даний момент є єдиною орг-ю, що регулює міжн. відносини. Саме тому, якщо розглядати гл-ю під кер-вом МО, ООН-провідна роль у світ.устрої.

Якщо брати реформовану ООН в якості головного важеля в інституційній орг-ї гл-ї, можна виділити 2 шляхи досягнення цілі стабільності і добробуту в світі: 1).поступове підвищення рівня легітимності Ради Безпеки ООН і рівня її ефективності; 2).еволюція Ради Безпеки ООН у напрямі квазіуряду, Ген.асамблеї — еквівалента нац. парламентів, МВФ — світового центр. банку.

Проте, є і противники. Так, згадується 8.07.2004 р., коли голова Ради Безпеки ООН узаконив воєнну окупацію і тим самим ретроспективно підтримав війну в Іраку, всупереч чинним міжн законам і рішенню самої ООН. Отже, в такому разі, для опонентів ООН виникає дилема: припинення д-ті ООН як орг-ї, чи трансформація у принципово новий орган упр-я.