1. Роман “Володар мух” у контексті творчості в.Голдінга.

Як відомо, “Володар мух” напочатку писався В.Голдінгом як пародія на роман Р.Баллантайна “Кораловий острів”, у якому йшлося про англійських хлллопчаків, що потерпіли аварію на пароплаві і таким чином опинилися на безлюдному острові. Згуртованість, дружба допомогли цим дітям подолати всі перешкоди, що стояли у них на шляху, і перемогти зле начало, втілене в образах піратів та людожерів. Подія перейшла в полеміку, що в результаті дало життя новому, самостійному художньому творові, який (за Голдінгом) “до чтива для хлопчаків не мав ніякого відношення” Письменник зауважив: “Острів Баллантайна був островом дев’ятнадцятого століття, населений англійськими хлопчиками; мій – мав бути островом двадцятого століття, населений англійськими хлопчиками. Я можу сказати тут, в Америці те, що мені б не хотілося говорити вдома; що я засуджую і не люблю вади моєї країни саме тому, що я так пишаюся багатьма її чеснотами. Один з наших недоліків – віра в те, що зло лежить десь в іншому місці і притаманне іншій націі. Я знаю чому так сталося в Німеччені. Я знаю, це могло трапитись в будь-якій іншій країні. Воно могло трапитись тут.”

Отже, В.Голдінг з точністю до навпаки відтворює колізії роману дикунів. “Дивіться, дивіться, дивіться – ось яка вона, якою я її бачу, природа найнебезпечнішої з усіх тварин – людини,” – зазначив автор.

Здоровий глузд виявився неспроможним урятувати хлопців від озвіріння.

В.Голдінг спростовує загальноприйняту ідею раціоналізму та організованості британців, адже національна приналежність не може визначатипереваги доброго чи злого начала в людині.

На думку англійського письменника, зло сидить всередені кожної особистості і штовхає на страшні, іноді абсурдні вчинки. Звичайно, воно стримується суспільними нормами моралі, але за умов відсутності контролю в людині виявляються інстинктивні сили, що можуть призвести до до трагічних наслідків. “В людині більше зла, ніж можна пояснити одним тільки тиском соціальних механізмів,” – робить висновок В.Голдінг, і такий скептицизм автора насамперед є первинною дисгармонією людського єства. У “Володарі мух” природа людини зображається як результат роз’єднаності основних її іпостасей: тваринного начала, раціоналізму, ірраціоналізму та моралі. Цей трагічний конфлікт і був покладений в основу системи алегоричних персонажів.

14. назвіть мотиви творчості камю, розкрийте його основні філософські тиа естетичні погляди.

- французький прозаїк, драматург, журналіст, автор філософських есе, лауреат Нобелівської премії. У своїх художніх і філософських творах А. Камю порушував проблеми, дотичні до провідних ідей екзистенціалістської філософії. Як митець він розвивав традиції модерністської літератури; як мислитель -обстоював позицію «трагічного гуманізму».

У творчій вдачі А. Камю поєдналися таланти митця й філософа. Філософська та художня творчість молодого письменника була просякнута пафосом заперечення. Почасти він був зумовлений обставинами особистого життя митця. Насамперед - тяжкою хворобою, яка загострила його трагічне світосприйняття. Та й сама доба двох світових війн і розквіту тоталітаризму, що зруйнувала засади європейської гуманістичної цивілізації, давала чимало приводів для заперечення сенсу історії, втрати віри в ідеї історичного прогресу. «Язичник» за своїм світовідчуттям, Камю протиставляв безуму світової історії мудрість і гармонію природи. «Можна відкинути, - говорив він, - будь-яку історію і при цьому жити у злагоді з морем та зірками».

Духовні шукання А. Камю були дотичні до екзистенціалізму, одного з найвпливовіших напрямів філософії XX ст. Представники цього напряму зосереджувалися на проблемі людською існування, на переживанні індивідом свого «буття у світі». Сутність власного існування, за екзистенціалістами, «закинута» у світ Особистість відкриває у кризові моменти, коли потрапляє на «межу Життя та смерті» (так звана «межова ситуація») - переживає тяжку Іпоробу, загрозу смертельної небезпеки, втрату близьких тощо. Саме тоді з буття спадає оманлива машкара щоденного життя - автоматичного, банального, неусвідомленого, сповненого наївно-прагматичних прагнень, і людина переживає свій «момент істини»: усвідомлює абсурдність повсякденного існування, відкриває свою екзистенційну самотність, робить певний моральний вибір.

Згодом Камю виступав проти того, аби його зараховували до табору войовничих «атеїстичних екзистенціалістів» на чолі з Ж.П. Сартром. Та й з боку цього табору, як вже зазначалося, лунала сувора критика на адресу автора «Бунтівної людини». Утім, втілені у творчості Камю концепції виявляють чимало спільних рис з ідеями екзистенціалізму. Сам митець, відмежовуючись від Сартра та його послідовників, говорив про те, що ладен вважати себе екзистенціалістом лише а огляду на спорідненість своїх творів з тенденціями, зазначеними у книжках таких мислителів та письменників, як М. Бердяєв, Л. Шес-тов, Ф. Достоєвський, А. Мальро та ін.

Центральне місце у художньому світі А. Камю належить категорії абсурду. Абсурдом, за Камю, просякнуте не лише щоденне життя людей, а й історія з її кривавими трагедіями. Втім, людина не повинна скорятися «царству абсурду», на яке перетворюється «світ без Бога» - тобто світ без вищого смислу і вищої мети. Саме бунт проти абсурду становить, згідно з філософією Камю, зміст «істинного буття» людини. Своєрідним символом такої боротьби з абсурдом у нього постає запозичений в античній міфології персонаж на ім'я Сізіф («Міф про Сізіфа»).

15. Магічний реалізм — умовна назва модерністської течії в літературі Латинської Америки.