77. Взаємозв'язок медичної психології з іншими науками

На розвиток медичної психології впливають наступні медичні дисципліни: психіатрія, неврологія, нейрохірургія, психотерапія, терапія. Це вплив взаимообразно. Близька медична психологія і до ряду інших психологічних і педагогічних наук – експериментальної психології, трудотерапії, олигофрено-педагогике, тифлопсихологии, сурдопсихологии й ін.

Медична психологія значно впливає на розвиток загальнотеоретичних питань психології:

¨    співвідношення соціального і біологічного в розвитку психіки,

¨    аналіз компонентів, що входять до складу психічних процесів,

¨    розвиток і розпад психіки,

¨    роль особистісного компонента в структурі різних форм психічної діяльності.

Медична психологія використовує знання педагогіки, соціології, філософії і т.д. Необхідність комплексного підходу пронизує всю роботу медичного психолога.

76. Одним з головних процесів, який допомагає людині більш ефективно влитися в суспільство, є соціалізація. І особливо вона важлива для дітей-інвалідів, які мають малий досвід життя і не є пристосованими до різних його проявів. Соціалізація– процес навчання і засвоєння індивідом на протязі його життя соціальних норм і культурних цінностей, установок і зразків поведінки того суспільства, соціальної групи і спільності, до яких він належить.

Цим питанням займалося багато вчених. Відповідно з’явилося і багато концепцій, які намагалися прослідкувати з різних точок зору характер впливу інвалідизації на входження людини у соціум. Розглянемо деякі з них

Структурно-функціональний підхід. Представниками цієї концепції є Т.Парсонс, Р. Мертон, К. Девіс. Стосовно соціалізації Парсонс розглядав проблеми адаптації індивіда до середовища, де він функціонує, його інтеграцію в соціальну систему, а також проблеми інвалідності як специфічного стану людини. Т. Парсонс розробив соціальне поняття „роль хворого”, яке було введене в 1935 році Гендерсоном. Парсонс розглядає хворобу як форму соціального відхилення, при якому індивід грає специфічну роль. На основі цього він розробив модель цієї ролі хворого.

Мертон розглядає аномію і аналізував типологію способів індивідуальної адаптації до структурної аномії. Сюди він відносив конформізм, інновацію, ритуалізм, ретритизм („втеча”), бунт.

Стосовно концепції інвалідизації, даний підхід аналізує соціальну реабілітацію та соціальну політику держави по відношенню до інвалідів, що конкретизується в діяльності соціальних служб по підтримці сімей, в яких виховуються діти-інваліди.

Символічний інтеракціонізм. Представники Дж. Г. Мід та Ч. Кулі. Інвалідність цим підходом описується через системи символів, що характеризують соціальну групу осіб, які мають обмежені можливості. Розглядаються проблеми становлення соціального „Я” інваліда, аналізується специфіка цієї соціальної ролі, а також стійкі, постійно повторювані стереотипи поведінки самих інвалідів і відношення до них соціального оточення.

Цей підхід містить в собі деякі погляди теорії наклеювання ярликів (Г.Беккер, Е.Ламертон) і теорії стигматизації І. Гоффмана. Для позначення осіб з обмеженими можливостями формулюється поняття „девіанти” (відхилення від соціальної норми).

Епігенетична концепція періодизації життєвого шляху особистості від народження і до смерті. Представником цього підходу є Еріксон. Цікава ця теорія тим, що вчений розглядає розвиток, становлення людини на протязі усього її життя. З точки зору концепції соціалізації особистість проходить психосоціальний розвиток, несучи соціокультурний контекст свого становлення. Еріксон виділяв вісім послідовних стадій психосоціального становлення індивіда і зазначав, що кожна з них не лише характеризується певними задачами, а й може нести за собою кризу внаслідок їх нерозв’язання (особливо у інвалідів).

Сім’ї дітей-інвалідів повинні бути готові до того, що їх стадії розвитку можуть бути не властиві звичайним сім’ям.. Щоб краще зрозуміти цю проблему, виділяють періоди життєвого циклу сім’ї дитини-інваліда і фактори, які виникають на кожному з них, впливаючи на психічний і соціальний розвиток індивіда:

Феноменологічні теорії. Їх розглядали Б.Бергер, Т.Луман, А.Щюц. Феномен “нетипової дитини” формується і транслюється всим його соціальним оточенням. Він характеризується всім різноманіттям історично зумовленого етноконфесіонального, соціокультурного макро- і мікросоціума, в якому нетипова дитина проходить соціалізацію.Одне з головних завдань, які ставили перед собою науковці, - це розкриття суті соціалізації індивіда (первинної і вторинної).

Біологізаторська концепція розвитку дитини – розглядав Л.С.Виготський. Особливість соціалізації дітей-інвалідів, вважав він, повинна виходити з розгляду цих індивідів як нормальних, здатних засвоювати соціальність, але іншими способами, шляхами та засобами через типові індивіди. Вчений намагається пояснити причини відхилень в розвитку особистості як біологічної , так і соціальної обумовленості цього процесу, а також аналізує вплив соціального середовища на особистість.

З цих різноманітних теорій бачимо, що соціалізація інвалідів є дуже важливим і суперечливим процесом. Адже складність полягає у самому відношенні суспільства до проблем людей з обмеженими можливостями. Тобто, інвалідність виступає як продукт наших стереотипів і світогляду, що сформувався під їх впливом.