Тема 12. Інституціональні форми інтеграції у світове господарство

План

1. Стан і перспективи розвитку відкритої національної економіки. Основні тенденції інтернаціоналізації національних продукти­вних сил.

2. Інституціональні форми інтеграції національної економіки у світове господарство.

3. Основи безпеки національної економіки.

4. Цілі та напрями зовнішньоекономічної політики держави.

12.1. Стан і перспективи розвитку відкритої національної економіки

Становлення відкритої національної економіки є характерною озна­кою економічної глобалізації та об'єктивною тенденцією світового розвит­ку. Більшість країн світу мають відкриту економіку та інтегровані у світове господарство і світовий ринок.

Для відкритої економіки характерним є наступне. На макрорівні — це стала зовнішньоекономічна спеціалізація країни; конвертованість націона­льної валюти; участь у міжнародних ринках товарів, праці, інвестицій; пе­вна відповідність національних та світових цін тощо. На мікрорівні суб'єктам відкритої економіки властивий вільний вихід на зовнішні ринки та вільний вибір партнерів як у країні, так і поза її межами.

За впливом на світові економічні процеси розрізняють великі та малі відкриті економіки. Велика відкрита економіка завдяки масштабам вироб­ництва, реальній участі у міжнародному поділі праці, ступеню впливу на світові ринки товарів, капіталів, послуг, а також економічному й ресурс­ному потенціалу справляє відчутний вплив на формування світових еко­номічних процесів. Мала відкрита економіка, як правило, знаходиться під впливом тих тенденцій, що складаються на світових ринках внаслідок вза­ємодії великих відкритих економік.

Певний тип взаємодії великих і малих відкритих економік пропонується в теорії «нового міжнародного поділу праці», який останніми роками виконує роль офіційної доктрини ряду промислово розвинутих країн і міжнародних організацій та умовно поділяється на такі концепції як «взаємозалежність» країн та «модернізація» наявної моделі міжнародного поділу праці.

За першою концепцією, залежність розвинутих країн від тих, що роз­виваються, ґрунтується на екологічних чинниках (обмеженість та вичерп­ність ресурсів, несталість зовнішнього оточення), а залежність країн, що розвиваються, від розвинутих країн — на техніко-технологічних досягнен­нях останніх.

За другою концепцією, обґрунтовується доцільність модернізації між­народного поділу праці у напрямі встановлення нової галузевої спрямова ності країн. Для країн, що розвиваються, рекомендують відмовитися від протекціоністських заходів та поширити залучення іноземних інвестицій у виробництво трудоємних, матеріалоємних, стандартизованих виробів, їх експорт, в першу чергу, у промислово розвинуті країни. Розвинутим краї­нам рекомендують зосередити свої інтереси на галузях з великою часткою висококваліфікованої праці та інтенсивним науково-технічним прогресом.

В якості альтернативних моделей національної відкритої економіки розглядають розвиток: по-перше, найбільш багатих країн «сімки»; по-друге, процвітаючих країн-супутників (Австрія, Норвегія, Швейцарія, Швеція, країни Південно-Східної та Східної Азії), які можуть у найближчі 20-25 років увійти в першу десятку, по-третє, країн — сировинних придат­ків (периферії) розвиненого світу, що розвивають виробництво, необхідне для задоволення потреб країн «сімки».

Становлення відкритої економіки України пов'язане з ліквідацією державної монополії зовнішньої торгівлі, використанням принципу порів­няльних переваг в міжнародному поділі праці, різних форм спільного під­приємництва, вільних економічних зон.

Перед країною постає складне завдання скористатися наявними пере­вагами та знайти шляхи отримання вигод від глобалізації, перетворити гло­бальну ринкову силу у продуктивну силу національної економіки. Голо­вний інтерес України — посісти таке місце у світовому поділі праці, між­народній торгівлі та фінансах, яке б відповідало її природним, трудовим та інтелектуальним ресурсам, сприяло реалізації потенціалу великої європей­ської держави. Країні слід перейти від екзогенно-залежного до ендогенно-орієнтованого розвитку.

Якщо екзогенно-залежна модель розвитку національної економіки характеризується високим рівнем експортно-імпортної залежності від ін­ших країн світу та пригніченим внутрішнім ринком, то ендогенно-орієнтована модель розвитку будується на партнерських зовнішньоеко­номічних відносинах та стратегії випереджаючого розвитку, тобто орієн­тована на захист національних інтересів в умовах глобалізації.

Для того щоб відставання України від розвинутих країн за рівнем ВВП на душу населення скоротилося до прийнятних меж, необхідно забез­печити середньорічні темпи зростання близько 6% на рік, тобто обрати до­ктрину випереджаючого (замість наздоганяю чого) розвитку.

Для зміцнення міжнародних позицій країни слід враховувати наступні виміри інтеграції у світове господарство:

— глобальний, пов'язаний зі світовими глобальними відносинами та сві­товими регулятивними інститутами;

— регіональний, який передбачає інтеграцію країни у регіональні ринки та відповідні інститути (ЄС, СНД, тощо) шляхом реалізації стратегії багато полюсності (на відміну від одно полюсності, на якій в окремих випадках наголошується);

— локальний, який передбачає двосторонні відносини з країнами та фо­рмування ТНК за такими напрямами: ресурсно-технологічний (мета-ло-рудні, агропромислові); техніко-технологічний (приладобудуван­ня, аерокосмічна техніка, літакобудування, суднобудування), транспортно-інфраструктурний ( нафта, газ, електроенергетика).

З урахуванням потенціалу української економіки, стратегічними пріоритетами її розвитку в умовах глобалізації мають стати⁵³:

• системна інтеграція у світове господарство із забезпеченням реаль­ної міжнародної конкурентоспроможності;

• ефективна міжнародна спеціалізація, скоординована з внутрішньою структурною модернізацією і орієнтована на доступні прогресуючі сегменти світового ринку;

• міжнародна диверсифікація, спрямована на ліквідацію надмірної за­лежності від окремих зарубіжних ринків;

• становлення власних транснаціональних економічних структур з гло­бальним менеджментом;

• безпосередня участь у формуванні світової інфраструктури через взаємодію зі світовими інститутами;

• інтеграційна взаємодія з ЄС, СНД, центрально- та східноєвропейсь­кими угрупованнями країн;

• забезпечення необхідного рівня економічної безпеки з діючими ме­ханізмами захисту від несприятливих змін міжнародної кон'юнктури та фінансових криз. Ефективно реалізувати визначені пріоритети можливо шляхом адек­ватної економічної політики з продуктивним використанням власних, на­самперед інтелектуальних ресурсів.