Одеське морехідне училище рибної промисловості

ім. О.О. Соляника

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Всесвітня історія»

на тему: Націоналізм: поняття, різновиди і роль в історії

Курсанта 113 групи

Судноводійного відділення

Смірнова Олександра Сергійовича

Одеса 2011

План

1. Вступ

2. Термінологія і характеристика

3. Різновиди націоналізму

4. Основні типи націоналізму

5. Історична роль націоналізму. Основні прояви

6. Висновок

7. Література

Вступ

Націоналізм є політичною ідеологією, яка включає сильний ідентифікації групи осіб з політичною освітою, визначених у національних термінах, тобто нації. В "модерністських" образ нації, це націоналізм, який створює національну ідентичність. Існують різні визначення, що є народ, проте, що призводить до дещо різних напрямків націоналізму. Це може бути переконання, що громадянство держави повинна бути обмежена однієї етнічної, культурної, релігійної чи групової ідентичності, або, що багатонаціональність в єдиній державі повинен обов'язково включає право виражати і здійснювати національну ідентичність навіть меншин. Воно може також включати переконання, що держава має першорядне значення, чи переконання, що одна держава природно перевершує всі інші держави. Він також використовується для опису руху для створення або захисту "батьківщини" (як правило, автономним державам) для етнічної групи. У деяких випадках ідентифікація національна культура в поєднанні з негативними зору інших рас та культур. З іншого боку, націоналізм може також бути зображений як колективно ідентичний в бік уявних спільнот, які не є природно виражається у мові, раси або релігії, а соціально сконструйований самим осіб, які належать до даної нації. Націоналізм часом реакційні, закликаючи повернутися до національного минулого, а іноді і висилку іноземців. Інші форми націоналізму є революційними, закликаючи до створення незалежної держави, як батьківщину етнічних верств суспільства. Це було натхненням для незалежності Фінляндії, Швеції, Калевала. Націоналізм підкреслює колективної ідентичності -. "Народ" повинен бути автономним, єдиною, і висловлюють єдину національну культуру [7] Інтегральний націоналізм є переконання, що нація являє собою органічне ціле з соціальної ієрархії, співпраця між різними соціальними класів і загальних політичних цілей. Тим не менш, ліберальні націоналісти стрес індивідуалізм як важливу частину своєї національної ідентичності. [8] Національні прапори, гімни та інші символи національної ідентичності часто вважаються священними, як якби вони були релігійними, а не політичної символіки.

Термінологія і характеристика

Термін «націоналізм» був придуманий Йоганном Готфрідом Гердером (nationalismus) наприкінці 1770-х років.[1] Точніше де і коли важко визначити, але його розвиток тісно пов'язаний із розвитком питання, що таке «держава».

Портал української мови та культури СЛОВНИК.НЕТ дає такі визначення терміну:

1. Ідеологія і політика у національному питанні, яка проповідує зверхність національних інтересів над загальнолюдськими, панування однієї нації за рахунок іншої, проголошення національної нетерпимості, розпалює національну ворожнечу; виступає у двох формах: великодержавний шовінізм пануючої нації і місцевий націоналізм пригнобленої нації.

2. Рух, спрямований на боротьбу за незалежність нації, народу проти іноземних гнобителів.

3. Рух за збереження і розвиток національних традицій, культури, мови, літератури, мистецтва і т. ін.; патріотизм.

Етнічний довідник так подає значення терміну:

Націоналізм — світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю. Для XX ст., особливо його другої половини, це широко розповсюджене явище, зумовлене крахом світової колоніальної системи. Після розпаду СРСР у серпні 1991 р., націоналізм, як один із способів розвитку світової співдружності народів, вступив у свій черговий етап.

Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності.

Але держава — не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, — це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність «своєї» зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на, державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм.

Для повсякденної свідомості слово «націоналізм» не має нейтрального звучання, воно завжди емоційно забарвлене. Суть націоналізму складає проповідь власної національної окремішності та/або винятковості, з необхідністю доповнюване недовірою до чужих (конкретно обумовлених) етнічних спільнот і (у крайніх проявах) — відмова їм у праві на існування.

Типовий для цивілізацій локального типу, чия культура ґрунтується на осьовій аксіологічній опозиції Ми — Вони.

Націоналізм виникає як реакція етносу на деструктивні впливи зовнішнього оточення (економічні, соціальні і політичні процеси, іноетнічні впливи). Н. як політичний принцип, згідно з яким етнічні межі не мають перетинатися політичними кордонами і, зокрема, етнічні кордони в межах певної держави не повинні відокремлювати правителів від решти, виробився в процесах утворення національних держав, розпаду імперій і відділення колоній від метрополій. Таким чином Н. — як «фактор впливу» перевершив і світові релігії докапіталістичних суспільств, і державні утворення імперського типу Нового часу.

У першій таксономії Н. протистояв християнству і космополітизмові, у другій — інтернаціоналізмові й імперіалізмові. У рамках мононаціональних держав Н. може варіюватися від ізоляціонізму (Албанія 60-80-х XX ст.) до експансіонізму («японська модель»).

У залежності від історичної долі, чисельності, специфіки домінуючих у його границях способів діяльності, ступеня розбіжностей його культурних норм із сусідами тощо — реакція етносу (або «градус» націоналізму) може кардинально змінюватися. Н. виступив, зокрема, відповідною реакцією багатьох етнічних спільнот на загальносвітовий процес інтернаціоналізації, що посилюється. Ця тенденція в контексті історичного досвіду стала неоднозначною.

В екстремальних варіантах прояву Н. у національній свідомості відбувається фетишизація власне етнічного початку, що починає розглядатися як гранична підстава буття даної спільності людей, як єдиний критерій диференціації між ними. Етнічне стає об'єктом свого роду культу (аж до ритуалізації). Н. найчастіше зводить етнічні розбіжності до генетичних, а останні — до їх зовнішніх проявів, що і визначаються як єдиний фактор, що конституює національну цілісність.

Ідеологія Н. постулює також пріоритет національних цінностей перед особистісними, пріоритет державності перед будь-якими іншими формами соціальної самоорганізації етносу, пріоритет міфологізованого національного минулого і бажаного майбутнього перед сьогоденням, пріоритет «культурної» і «народної» самобутності перед установками «неукоріненої» інтелігенції.

Для індивіда в умовах кризи традиційних суспільних інститутів етнос — найбільш стійка референтна група, а Н. — найдоступніший психологічний субститут виходу зі станів фрустрації. Неминуче недооцінюючи всю складну систему створеної етносом господарської, політичної, духовної культури, результати численних міжетнічних взаємопроникнень (у тому числі і генетичних), що мали місце в історичній долі даного народу, Н. абсолютизує етнічну замкнутість, що веде до застою, спрощення й упадку даної національної культури.

Н. — непозбутня й у певному сенсі позитивна риса людського співтовариства, тому що навіть потенційна погроза його експансії необхідно стимулює процеси оновлювальної трансформації структур міжнародного співробітництва в вирішенні глобальних проблем і оптимізації всієї сукупності міждержавних відносин.

Націоналізм — це любов до всього людства виражена в конкретних справах на благо своєї нації.